52. Фінансування бюджету. Поняття. Джерела. Порядок здійснення.

Згідно п. 51 ч. 1 ст. 2 БК України, фінансування бюджету - це надходження та витрати бюджету, пов'язані зі зміною обсягу боргу, обсягів депозитів і цінних паперів, кошти від приватизації державного майна (щодо державного бюджету), зміна залишків бюджетних коштів, які використовуються для покриття дефіциту бюджету або визначення профіциту бюджету.

З даного визначення випливає, що фінансування бюджету відбувається за рахунок коштів бюджету. Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 2 БК України, бюджетні кошти (кошти бюджету) - це належні відповідно до законодавства надходження бюджету та витрати бюджету.

Надходження бюджету - це доходи бюджету, повернення кредитів до бюджету, кошти від державних (місцевих) запозичень, кошти від приватизації державного майна (щодо державного бюджету), повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред'явлення цінних паперів (п. 37 ч. 1 ст. 2 БК).

Витрати бюджету - це видатки бюджету, надання кредитів з бюджету, погашення боргу та розміщення бюджетних коштів на депозитах, придбання цінних паперів (п. 14 ч. 1 ст. 2 БК).

Відповідно до ч.1 ст.15 БК:

1. Джерелами фінансування бюджету є :

1) кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запозичень;

2) кошти від приватизації державного майна (включаючи інші надходження, безпосередньо пов'язані з процесом приватизації) - щодо державного бюджету;

3) повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред'явлення цінних паперів;

4) вільний залишок бюджетних коштів з дотриманням умов, визначених цим Кодексом.

2. Джерелом фінансування бюджету не можуть бути емісійні кошти Національного банку України.

3. Джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині фінансування є:

1) кредити (позики), що залучаються державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних проектів;

2) інші надходження, визначені законом про Державний бюджет України.

4. У разі зменшення обсягу джерел фінансування державного бюджету певного типу порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, допускається за рішенням Кабінету Міністрів України, погодженим із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, збільшення обсягу джерел фінансування державного бюджету іншого типу з дотриманням граничного обсягу річного дефіциту державного бюджету.

Частиною 2 ст.15 БК встановлено, що джерелом фінансування бюджету не можуть бути емісійні кошти Національного банку України. Заборонний характер цього положення означає неможливість емісійного кредитування Національним банком України Уряду України в умовах бюджетного дефіциту (профіциту), а також з метою покриття інших бюджетних витрат. Це положення випливає із принципів незалежності Національного банку України, його самостійності та виключних повноважень щодо забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Крім цього, це засвідчує принцип розмежування фінансової компетенції державних органів, а відтак, і коштів бюджету та фінансово-кредитних ресурсів Національного банку України.

Залежно від суб'єкта здійснення запозичення, їх класифікують на державні та місцеві. Залежно від ринку розміщення запозичення та валюти здійснення запозичення: внутрішні бюджетні запозичення та зовнішні бюджетні запозичення.

Державне запозичення - це операції, пов'язані з отриманням державою кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування державного бюджету (п. 19 ч. 1 ст. 2 БК). Відтак, кошти від державних запозичень - це кошти з кредитів (позик), отриманих державою на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування державного бюджету.

Натомість, місцеве запозичення - це операції з отримання до бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету (п. 33 ч. 1 ст. 2 БК). Відтак, кошти від місцевих запозичень - це кошти з кредитів (позик), отриманих Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою відповідного міста на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування бюджету відповідно Автономної Республіки Крим чи міського бюджету. Отже, державне запозичення можна визначити, як залучення державою, в особі Уряду, що діє через Міністерство фінансів або інший уповноважений фінансовий орган, грошових коштів, та/чи майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.

Відповідно до ч. 8 ст. 74 БК Порядок здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до умов, визначених БК. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення місцевих запозичень» від 16 лютого 2011 р. N 110 цей порядок включає таку послідовність дій:

1) направлення Мінфіну письмового повідомлення про очікуване запозичення Верховною Радою АРК чи міською радою з пакетом документів, куди входять, зокрема, проект рішення про запозичення (реструктуризацію боргових зобов’язань), інформація про поточний стан виконання зобов’язань з погашення місцевого боргу, а також про стан розрахунків за місцевим боргом за п’ять років, що передують року, в якому приймається рішення, копії звітів про виконання бюджету АРК чи міського бюджету за три роки, що передують, в якому приймається рішення про запозичення (реструктуризацію боргових зобов’язань), відомості про рейтингову оцінку облігацій, яка визначається уповноваженими Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку рейтинговими агентствами або визнаними нею міжнародними рейтинговими агентствами тощо;

2) розгляд Мінфіном письмового повідомлення про очікуване запозичення з доданими документами та проведення перевірки можливості здійснення такого запозичення;

3) прийняття рішення Мінфіном про погодження обсягу та умов здійснення запозичення (реструктуризації боргових зобов’язань), або про вмотивовану відмову в здійсненні запозичення, що доводиться до відома Верховної Ради АРК чи міської ради.

У подальшому Верховна Рада АРК та міські ради зобов’язані подавати до Мінфіну інформацію про здійснені запозичення шляхом надсилання завіреної копії договору позики (кредитного договору) у 10-денний строк з моменту його підписання або інформації про здійснення платежів за запозиченням у 10-денний строк з моменту їх здійснення.

Чинне законодавство України містить норму про те, що держава не несе відповідальності за борговими зобов’язаннями АРК і територіальних громад (ч. 4 ст. 74 БКУ), а погодження Мінфіном обсягу та умов здійснення запозичення не є гарантією виконання Верховною Радою АРК чи міською радою зобов’язань за запозиченням або підтвердженням платоспроможності (п. 8 Порядку).

(Посадський І.О.)