6. Суб’єкти фінансових правовідносин. Види. Правосуб’єктність.

Слід розрізняти суб’єктів фінансового права і суб’єктів фінансових правовідносин.

Суб’єкт фінансового права - це носій передбачених правовими нормами суб’єктивних прав і обов’язків у сфері фінансової діяльності держави, який має потенційну можливість брати участь у правовідносинах. У разі реалізації своїх прав і обов’язків він вступає у фінансові правовідносини як учасник (суб’єкт) правовідносин.

Суб’єкт фінансових правовідносин - це реальний учасник фінансових правовідносин , тобто ті фізичні та юридичні особи, які мають права та обов'язки та наділені передбаченою фінансовими нормами правосуб’єктністю (правоздат + дієздат+деліктоздатн)

Види :

1)адміністративно-територіальні утворення. До них належать держава, яка зазвичай виступає в особі уповноважених нею органів (Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Президента України, Міністерства фінансів, Державної податкової адміністрації, Державного казначейства та ін.), і адміністративно-територіальні одиниці (наприклад, Автономна Республіка Крим, міста, райони).

Ці органи беруть участь, наприклад, у бюджетних правовідносинах: відповідно до норм Конституції України і Бюджетного кодексу України, вони мають право формувати відповідні бюджети; брати участь у відносинах з приводу державного кредиту: одержувати державні й місцеві позики тощо.

2) Колективними суб’єктами є органи державної влади й управління, територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування, підприємства та установи різних форм власності, громадські організації.

Органи державної влади й управління, наприклад, Верховна Рада України, Міністерство фінансів та ін., не тільки можуть, а й зобов’язані брати участь у таких відносинах, в чому виражається їх компетенція у реалізації прав та виконанні обов’язків за відповідними напрямами фінансової діяльності.

Певне коло суб’єктів фінансових правовідносин становлять підприємства, установи, організації різних форм власності, які сплачують податки та інші обов’язкові платежі в бюджети чи фінансуються з бюджету, стають учасниками банківських і державних позик тощо.

3)Індивідуальними суб’єктами фінансових правовідносин є фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, права і обов’язки яких більшою мірою пов’язані зі сплатою податків та неподаткових платежів. Так, ст. 67 Конституції України встановлює, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом. Окрім цього вони можуть брати участь у правовідносинах з приводу страхування, кредитування тощо.

Учасники правовідносин мають бути наділені такою спеціальною юридичною властивістю, як ПРАВОСУБ'ЄКТНІСТЬ, тобто спроможністю бути носієм прав та обов'язків, здійснювати їх та відповідати за їх реалізацію, що суперечить встановленим правовим нормам.

Правосуб'єктність включає:

• правоздатність

• дієздатність.

• деліктоздатність

Правоздатність - це здатність бути носієм прав та обов'язків.

Дієздатність - це здатність самостійно реалізовувати права та обов'язки. Аналізуючи податкові правовідносини, слід зазначити, що громадянин, який є правоздатним у сфері сплати податків, стає дієздатним (тобто може реалізувати свої обов'язки зі сплати податків) це раніше, ніж досягне певного віку (згідно з чинним законодавством України -16 років) і зареєструється у податковій інспекції за місцем проживання як платник податків та отримає ідентифікаційний код.

Крім правоздатності та дієздатності в правосуб'єктність входить такий елемент, як деліктоздатність, під яким розуміється здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за протиправні дії.

Отже, суб'єктами фінансового права виступають фізичні або юридичні особи, поведінка яких регулюється нормами фінансового права за наявності у них правосуб’єктності.

(Дорошенко Д.О. пит. 7,8,46 + спец.питання)

Питання 7. Система і джерела фінансового права

Система фінансового права — це об'єктивно обумовлена внутрішня організація фінансового права, що полягає в єдності й узгодженості фінансово-правових норм та їх згрупуванні у фінансово-правові інститути й підгалузі.

Основними структурними елементами системи фінансового права є:

1) фінансово-правова норма як базовий структурний елемент - загальнообов'язкові приписи компетентних органів державної влади та місцевого самоврядування з приводу мобілізації, розподілу й використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, виражені у категоричній формі й забезпечені державним примусом. Вони визначають права та обов'язки учасників фінансових відносин, обставини, за наявності яких вони стають носіями прав та обов'язків, і передбачають відповідальність за невиконання приписів держави.

2) фінансово-правовий інститут як сукупність фінансово-правових норм, які регулюють певну групу однорідних фінансово-правових відносин. Інститути фінансового права можна класифікувати:

- за функціональною роллю: регулятивні (наприклад, Інститут місцевих податків і зборів) та охоронні (наприклад, інститут фінансової відповідальності);

- за змістом: матеріальні (наприклад, інститут бюджетного устрою) та процесуальні (наприклад, Інститут бюджетного процесу):

3) підгалузь фінансового права як об'єднання інститутів фінансового права, що регулюють окремий вид фінансових правовідносин (наприклад, бюджетне право).

Фінансове право складається із Загальної та Особливої частин.

Загальна частина включає такі норми, які є спільними для всіх фінансово-правових відносин і становлять підґрунтя для регулювання правовідносин у сфері фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування. Норми Загальної частини визначають:

- поняття та зміст фінансів і фінансової системи;

- поняття фінансової діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування, її завдання, принципи, форми й методи здійснення;

- правовий статус суб'єктів фінансової діяльності:

- предмет і метод фінансового права, його поняття, систему й джерела;

- правову характеристику фінансових правовідносин та фінансово-правових норм:

- правові основи фінансового контролю.

Особлива частина фінансового права складається з норм, які регулюють окремі напрями фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування, різні ланки фінансової системи, зокрема суспільні відносини в галузі:

- державного й місцевого бюджетів;

- спеціальних цільових фондів коштів:

- державних і місцевих доходів:

- державного й муніципального кредиту;

- обов'язкового державного страхування;

- державних і місцевих видатків;

- грошового обігу й розрахунків;

- банківського кредитування (щодо задоволення публічного інтересу);

- валютного регулювання;

- фінансів суб'єктів господарювання тощо.

Отже, норми Загальної частини фінансового права конкретизуються в його Особливій частині.

В основі класифікації як безпосередньо галузі права, так і інших підрозділів, традиційно лежить предмет правового регулювання, тобто коло суспільних відносин, регульованих нормами того чи іншого правового утворення як первинного, так і вторинного рівня.

На первинному рівні виділяються галузі права, правові інститути (субінститути) і їх об’єднання — певні підгалузі. На іншому рівні виділяються вторинні утворення: комплексні галузі права, комплексні і змішані правові інститути, що використовують кілька юридичних режимів регулювання в їх об’єднанні.

/Галузь права - це сукупність норм, що регулюють особливі види суспільних відносин, які за своїм економіко-правовим і соціальним змістом вимагають відособленого, самостійного регулювання. Формування галузі може охоплювати кілька ступенів (інститут - складний інститут - підгалузь - галузь).

Правовий інститут - це підрозділ (група) юридичних норм усередині галузі./

Наприклад, податкове право займає чітко виражене положення. З одного боку, до нього входять інститути більш вузької групи відносин (інститут місцевих податків і зборів, оподаткування юридичних ооіб тощо), з другого - складний інститут податкового права є одним з елементів, що утворюють цільну галузь фінансового права.

Фінансове право складається з двох частин: загальної і особливої.

У фінансовому праві загальна частина галузі визначає поняття фінансів, фінансової діяльності, норм і відносин, їх види, особливості та ін. У загальну частину включаються фінансово-правові норми, які закріплюють основи фінансової діяльності держави, її принципи, методи, правові форми; фінансову систему, коло і компетенцію органів держави та органів місцевого самоврядування у сфері фінансів і розмежування їх повноважень, види, форми і методи фінансового контролю.

В особливу частину включаються конкретні групи правових норм, які регулюють однорідні фінансові відносини, пов'язані між собою, як самостійні, окремі підгрупи, тобто фінансові інститути. Розрізняють фінансово-правові норми, що регулюють і суспільні відносини у сфері: Державного бюджету; бюджетів органів місцевого самоврядування; цільових позабюджетних державних і муніципальних фондів; загальнодержавних і місцевих податків, зборів (обов'язкових платежів); державного кредиту; фінансів державних підприємств; державного страхування; державних витрат; банківського кредитування та безготівкових розрахунків; грошового обігу і валютного регулювання.

Загальна і особлива частини фінансового права є єдиним цілим. Положення загальної частини застосовуються до всіх інститутів особливої.

Джерела Фінансового права - зовнішня форма виразу фінансово-правової норми, які видає держава і органи місцевого самоврядування , що визначені державою представляти фінансово-правові інтереси суспільства.

Джерелом фінансового права є форми вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми фінансового права.

Розрізняють такі джерела фінансового права:

І. За владно-територіальними ознаками (це стосується переважних видів нормативних актів):

1) загальнодержавні нормативні акти;

2) республіканські (Автономна Республіка Крим);

3) місцеві.

П. За характером правових норм:

1) нормативні - акти, що містять правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку;

2) ненормативні - акти, що не містять правових норм загального характеру.

III. За особливостями правового регулювання і характером установлення:

1. Конституція України (див питання 4)

2. Закони України (Кодифіковані; Поточні - ЗУ «Про Рахункову палату», ЗУ «Про державний бюджет» на поточний рік, ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» / дивись: РІШЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ ЯК ДЖЕРЕЛО ФІНАНСОВОГО ПРАВА В УКРАЇНІ: АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ТА ПРОБЛЕМИ)

3. Чинні міжнародні договори України, згода на обов'яз­ковість яких надана ВРУ

4. Постанови Верховної Ради України

5. Укази Президента України

6. Декрети і постано­ви Кабінету Міністрів України

7. Акти органів місцевого самоврядування ( Рішення "Про бюджет міста Києва на 2016 рік»)

9. Накази Міністерства Фінансів , Державної фіскальної служби України, інструкції НБУ

10. Рішення Конституційного Суду України.

Питання 8. Правові форми фінансової діяльності України.

Фінансова діяльність держави й місцевого самоврядування проявляється у відповідних формах як зовнішньому вираженні такої діяльності, що зумовлено її змістом. Такі форми можна розмежувати на правові та неправові.

Правові форми фінансової діяльності - здійснюються шляхом прийняття й реалізації фінансово-правових актів, які є рішеннями органів державної влади й місцевого самоврядування, прийняті в межах їхньої компетенції згідно з чинним законодавством у процесі формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів коштів держави й місцевого самоврядування.

Фінансова діяльність державою здійснюється в правових формах, які виражаються в фінансово-правових актах. Ними є прийняті в певній формі рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування в межах їх компетенції, що регулюють питання фінансової діяльності.

Фінансово-правові акти можна класифікувати за різними критеріями:

1)За юридичними властивостями фінансово-правові акти поділяють на:

а) нормативні - акти, які регулюють групу однорідних фінансових відносин і містять загальні правила поведінки їх учасників; стосуються широкого кола осіб; розраховані на тривалий час і неодноразове використання;

— 36 —

 

б) індивідуальні - акти, які регулюють один який-нсбудь конкретний випадок; стосуються точно визначених учасників фінансових відносин; зумовлюють виникнення, зміну чи припинення конкретних правовідносин. Індивідуальний фінансово-правовий акт розрахований на одноразове застосування; стосується конкретної особи; видається з конкретного питання.

2)За юридичною природоюсеред фінансово-правових актів виділяють:

а) законодавчі - закони, що приймаються представницьким орга­ном державної влади;

б) підзаконні - акти інших державних органів, органів місцевого самоврядування, що базуються на законах та прийняті на виконання законів у визначених формах (укази, постанови, накази тощо).

3)Залежно від суб'єктів нормотворчостірозрізняють такі фінансово-правові акти:

а) закони і постанови Верховної Ради України;

б) укази та розпорядження Президента України;

в) постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України;

г) накази, інструкції, розпорядження, положення, вказівки керів­ників міністерств та відомств;

ґ) постанови і рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

д) постанови, рішення та розпорядження Ради Міністрів Автономної Республіки Крим;

е) розпорядження глав місцевих (обласних і районних) державних адміністрацій;

є) рішення та постанови місцевих рад та їх виконавчих комітетів; накази керівників їх управлінь та відділів;

ж) накази, статути, положення та інструкції адміністрацій підпри­ємств, установ, організацій.

4) за сферою дії:

- що діють на всій території держави;

- у межах окремого регіону,

- у межах окремого підприємства, установи, організації;

5) за порядком прийняття:

- які приймаються єдиноначально;

- які приймаються колегіально;

- які приймаються за узгодженням.

Характерною особливістю системи фінансово-правових актів є наявність в ній фінансово-планових актів, які відрізняються від інших актів своїм змістом. Фінансово-планові акти – це акти, що приймаються в процесі фінансової діяльності держави і місцевих утворень відповідними суб’єктами і містять планові показники щодо утворення, розподілу та використанню фінансів на певний період. Існування цієї групи актів зумовлено дією принципу плановості в процесі утворення, розподілу й використанню фінансових ресурсів. До фінансово-планових актів відносяться Державний та місцевий бюджети, фінансові плани та кошториси органів державного управління, підприємств, установ та організацій тощо.