10.Метод фінансово-правового регулювання

Метод фінансово-правового регулювання — сукупність засобів впливу з боку держави на учасників фінансово-правових відносин. Основним методом фінансового права є метод владних приписів (вказівок), який за структурою є органічно цілісною системою безперервного впливу на учасників фінансово-правових відносин з метою реалізації ними своїх функцій.

Метод владних приписів властивий публічним галузям права — конституційному, адміністративному та кримінальному. Однак у кожній галузі він застосовується залежно від предмета правового регулювання. Оскільки фінансове право пов'язане з фінансовою діяльністю держави, метод владних приписів є органічною системою, що уособлює цілісність юридичних фактів, з якими пов'язані виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин, юридичний статус їхніх суб'єктів, розподіл прав та обов'язків між ними, встановлення санкцій за порушення приписів фінансових правових норм та порядок їх застосування.

Метод владних приписів проявляється у змісті конкретних фінансових правовідносин та у складі їх учасників. Його суть полягає в тому, що рішення будь-якого питання здійснюється волею однієї сторони. Цією стороною є держава, уповноважений ним орган чи муніципальне освіту. Вони дають владні приписи (закони, підзаконні акти, управлінські рішення і т.д.), обов'язкові для іншої сторони правовідносин. Для державно-владних приписів у сфері фінансової діяльності характерні категоричність та оперативна несамостійність, тому що фінанси впливають на стабільність функціонування держави та забезпечення суверенітету.

Категоричність. Наприклад, несплата своєчасно податку тягне за собою у будь-якому разі обов'язок застосування санкцій з боку держави через уповноважений орган — ДПСУ. Під час застосування стягнення наявність суб'єктивної вини, на відміну від адміністративних або кримінальних відносин, не має значення. Вчинення правопорушення автоматично тягне за собою застосування встановлених санкцій.

Оперативна несамостійність. ДПСУ не має права обирати той чи інший вид санкції за вчинене правопорушення у сфері податкових відносин — за кожне з них передбачається конкретна санкція, розмір якої або черговість застосування не можуть бути змінені. До права часткової оперативної самостійності належить прийняття уповноваженим органом рішення на основі норм, які містять гнучкі неконкретні поняття і вирази. Суб'єкт застосування фінансово-правової норми сам з'ясовує зміст і призначення загальних понять.

Особливі методи Фінансового регулювання : сторона, яка виражає публічно-фінансові інтереси завжди наділена владними повноваженнями

У Фінансових відносинах існує пріоритет публічного інтересу у фінансовій діяльності держави, а також відночин, побудованих на єдинстві фінансової політики і грошової системи

Основна відмінність Диспозитивного від Імперативного методу: Рівність або субординація сторін; Можливість при диспозитивному методі сторін визначати свої права та обов*язки в порядку іншому, ніж визначено нормами права

При імперативному методі відступлення від норм права сторонами неможливе

***Якщо у цивільно-правових нормах встановлюється відкритий перелік варіантів поведінки, то у фінасово-правових нормах навіть якщо і передбачено певну альтернативу то визначено закритий перелік значно обмежую волю сторін.

Дискреційні повноваження органів, що здійснюють фінансову діяльність мають місце, але вони зведені до мінімальних у порівнянні з іншими галузями права.

Фінансово-правові відносини врегульовані імперативним методом, що має найвищий рівень жорстокості серед інших галузей права

Ознаками методу є відсутність оперативної самостійності сторін та функціональна підпорядкованість суб*єктів

Отже, фінансове право має унікальний особливий метод правого регулювання.