3. Чорнобильська катастрофа – національна трагедія України.

Непродумана надіндустріалізація Нижньої Наддніпрянщини та Донбасу, інтенсивне спорудження численних штучних «морів» на Дніпрі доповнилося в 70-80-ті роки побудовою мережі атомних електростанцій у безпосередній близькості від великих міст. На Україну, яка займала менше 3% території СРСР, припадало майже 25% всіх шкідливих виробництв. Серед міст СРСР з найвищим рівнем забруднення атмосфери кожне п'яте було розташоване в Україні.

Екологічною катастрофою світового рівня стала аварія на Чорнобильській АЕС в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. Аварія призвела до небаченого забруднення біосфери, радіоактивного опромінення тисяч людей, появи на території України 30-кіло-метрової «зони відчуження», масового переселення жителів із забруднених земель в інші регіони республіки. Лише прямі витрати України, яка мусила майже повністю взяти на себе справу ліквідації катастрофи на електростанції, що підпорядковувалася свого часу союзному відомству, становили в 1988-1990 рр. у тодішньому масштабі цін понад 20 млрд. крб. Та це не вирішило проблеми, і ще довго Україна змушена буде виділяти мільярди на ліквідацію наслідків Чорнобиля, захист тих, хто від нього постраждав.

Фото Саркофаг на Чорнобильський АЕС

За вказівками парт керівництва ретельно приховувалися страшні розміри і жахливі, ще до кінця не вивчені і не пізнані наслідки катастрофи. Причому, якщо М.Горбачов на ювілейних урочистих зборах у листопаді 1987 р. в своїй доповіді приділив увагу і Чорнобильській Трагедії, В.Щербицький через місяць у доповіді, присвяченій 70-річчю встановлення радянської влади в Україні, про неї навіть не згадав. Правда про причини й трагічні наслідки катастрофи на повний голос зазвучала в устах опозиції, яка негайно „виставила відповідний рахунок” Компартії України та її уряду.

Наслідки катастрофи

• Забруднення біосфери Землі. Радіоактивна хмара, що утворилася внаслідок вибуху, досягла країн Північної Європи. Радіоактивного опромінювання зазнали тисячі людей. На території України було утворено 30-кілометрову «зону відчуження», із якої було відселено всіх мешканців

• Погіршення стану здоров'я населення

• Величезні матеріальні та фінансові витрати СРСР, а згодом України

• Підрив довіри до комуністичного керівництва УРСР, яке у перші дні намагалося приховати масштаби і наслідки катастрофи

Розділ 2. Погіршення економічної ситуації в Україні у другій половині 80-х років.

1. Спроби реформування економіки наприкінці 80-х років, причини їх невдач.

На межі 80—90-х років радянська економіка від застою перейшла до занепаду. Господарська криза глибоко вразила й Україну.

Маючи 2,7% території СРСР, 18% населення та 15,5% основних виробничих фондів, Україна 1988 р. виробляла 46,4% залізної руди, 41,4 — чавуну, 35 — сталі, готового прокату і труб, 25 — машин і устаткування, 35,6 — телевізорів, понад 50 — цукру й олії, 33 — овочів, 25% картоплі, молока і м'яса. Отже, Україна мала непогані стартові умови для незалежного державного існування.

Але наслідком радянської системи господарювання була значна деформація економічної структури українського суспільства. Частка засобів виробництва у загальному обсязі промислової продукції становила 1990 р. 72,1%, а товарів народного споживання — лише 27,9%. (1940 р. це співвідношення було 62:38). Економісти влучно назвали нашу економіку "самоїдською , тому що вона переважно сама споживала те, що продукувала.

Основні заходи Перебудови в економічній сфері

Дата	Заходи
Квітень 1985 р.	Пленум ЦК КПРС висунув стратегічну мету — курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни
Травень 1985 р.	Постанова ЦК КПРС про заходи щодо подолання пияцтва та алкоголізму
Лютий 1986 р.	XXVII з'їзд КПРС підтвердив курс на прискорення, який за три п'ятирічки мав створити виробничий потенціал, що дорівнював би вже існуючому. Подвоїти національний дохід за рахунок підвищення продуктивності праці, запровадження досягнень НТР. Вирішити цілу низку соціальних проблем: забезпечення житлом, продовольством і речами широкого вжитку тощо
Лютий 1986 р.	Постанова «Про подальше вдосконалення економічного механізму господарювання в агропромисловому комплексі країни». Передбачала створення вертикальної структури Держагропрому СРСР, яка мала б контролювати виробництво, переробку і збереження сільгосппродукції
Травень 1986 р.	Постанова ЦК КПРС про посилення боротьби з нетрудовими доходами
Листопад 1986 р.	Прийняття Закону «Про індивідуальну трудову діяльність»
Червень 1987 р.	Пленум ЦК КПРС «Про докорінну перебудову управління економікою»
30 червня 1987 р.	Прийняття Закону «Про державне підприємство». Закон передбачав надання підприємствам самостійності, самоуправління, самоокупності, самофінансування. Згодом були прийняті інші партійно-державні постанови: про перебудову планування, матеріально-технічного постачання, ціноутворення тощо. Деякі підприємства отримали право виходу на зовнішній ринок. Було порушено державну монополію на зовнішньоекономічну діяльність
Березень 1988 р.	Прийняття нового положення про колгоспи, що допускало можливість існування орендних відносин
1988 р.	Запровадження орендних і кооперативних форм господарювання. Початок створення асоціацій, концернів, малих підприємств, спільних підприємств з іноземними фірмами
1989 р.	Створення спеціальної державної комісії з питань реформи на чолі з Л. Абалкіним і неурядової на чолі з академіком С. І Паталіним. Перша комісія пропонувала поступовий перехід до ринкової економіки під сильним державним контролем. Друга запропонувала програму « 500 днів» — перехід до ринкової економіки шляхом «шокової терапії». Але обидві програми були відкинуті. Згодом було затверджено Основні напрями стабілізації народного господарства і переходу до регульованої ринкової економіки (червень 1990 p.), але цей документ виявився недієздатним. Командні методи економіки, яким у документі віддавалася перевага, в умовах стрімкого погіршення ситуації вже не діяли
1989 р.	Початок стрімкого підвищення цін і зарплат. Підвищення на 100 % зарплат представникам партійної і державної номенклатури
1990 р.	Спроба приборкати інфляцію та ажіотажний попит. Павловська фінансова реформа (обмін купюр вартістю 50 і 100 карбованців). Початок розробки урядом М, Рижкова нового п'ятирічного плану
3 серпня 1990 р.	Закон УРСР «Про економічну самостійність»
Осінь 1990 р.	Запровадження продажу продовольчих і промислових товарів в УРСР за картками споживача з купонами

Економіка республіки дедалі гостріше відчувала натиск низькоприбуткових і збиткових видобувних галузей — вугільної, залізорудної, чорної металургії. Інвестиції централізовано спрямовувалися переважно на забезпечення прискореного розвитку атомної енергетики, оновлення військово-промислового комплексу, будівництво малоефективних водогосподарських об'єктів тощо.

Внаслідок повільних темпів модернізації та реконструкції підприємств швидко старіли основні фонди. Зокрема, 1990 р. їх зношеність у промисловості становила близько 50%, у тому числі в хімічній та нафтохімічній промисловості — 55, у металургії — 60%. Низьким залишався рівень механізації й автоматизації виробництва. Наприкінці 80-х років ручною працею в промисловості було зайнято 34,5% робітників, у будівництві — 55, а в сільському господарстві — понад 70% селян.

Практично кожне українське підприємство мало розгалужені виробничі зв'язки з партнерами в різних кінцях Радянського Союзу. Наприклад, Львівському автобусному заводу комплектуючі деталі постачали 580 підприємств з 13 союзних і автономних республік. Українська промисловість свідомо була поставлена у залежність від імперської розподільчої системи.

Зважаючи на вигідне географічне розташування, наявність транспортних артерій та робочої сили і ніби передчуваючи можливу суверенізацію України, Москва "викачала" з республіки майже всі її природні багатства — нафту, газ, ліс, руди, сірку, значну частину вугілля. Щорічний видобуток більш як мільярда тонн корисних копалин супроводжувався викиданням на поверхню 2,5 млрд. т гірничих порід, що загострювало й так вкрай складну екологічну ситуацію.

Залежність України від центру була закріплена у союзному фінансовому законодавстві. Закладений у ньому принцип був простий: у союзний бюджет вилучається основна маса доходів, а потім розподіляється поза зв'язком з вилученою сумою, результатами виробничої діяльності та розмірами споживання. Так, 1990 р. лише 36,2% витрат державного бюджету України покривалися власними доходами, решта — перерозподілом загальносоюзних.

Тоталітарна радянська система довела до повного занепаду й сільське господарство України. Про руйнування села свідчать такі факти: Україна мала найвищий у світі рівень розораності сільськогосподарських угідь — 82% (у США — 16, в Європі — ЗО, в СРСР — 37%). Загалом, 1985 р. рілля займала 57% усієї території України, а в степовій зоні — 73, тоді як в СРСР — 10%. За рахунок ерозії республіка щороку втрачала майже 600 млн. т родючого грунту. Внаслідок виснаження землі вміст гумусу в чорноземах зменшився з 18 до 3%. За роки колгоспного господарювання зіпсовано 60% чорноземів, 10 млн. га пасовиськ; 1 млн. га чорноземів затоплено "морями" Дніпра; від нераціонального індустріального будівництва Україна щорічно втрачала 100 тис. га чорноземів. Тисячі гектарів української землі відбирали нафто- та газопроводи, високовольтні магістралі, прокладені у західні країни. Центр за них отримував тверду валюту, а Україна — збитки. 90% території республіки отруєно нітратами, відходами атомної та хімічної промисловості.

Систематичне обезлюднення села, низька культура землеробства, некомпетентність значної частини керівних кадрів, слабке матеріально-технічне забезпечення, відсутність достатніх фондів відтворення виробництва, низька продуктивність праці і фондовіддача — ось виразні ознаки деградації сільського господарства. А до цього необхідно додати ще й масове розкрадання продукції, погані умови її зберігання, значні втрати врожаю. Третина вирощеного не доходила від поля до споживача.

Колгоспно-радгоспна система, як показало життя, виявилась безперспективною. Вона була позбавлена рушійних сил саморозвитку. Глобальна соціально-економічна криза радянського суспільства поставила питання: як жити далі? що робити? Спершу горбачовське керівництво вирішило обмежитись "ремонтом", "оновленням" радянської системи. Пропонувалося вдатися до інтенсифікації виробництва, широко використовувати госпрозрахунок. Однак оздоровити економіку старими директивними методами не вдалося. В середині 1987 р. дійшли висновку про необхідність перебудови суспільства, зокрема, переходу на економічні методи управління господарством. Чергову економічну реформу назвали радикальною. У квітні 1988 р. Верховна Рада УРСР схвалила генеральну схему управління народним господарством. Було ліквідовано 14 міністерств і відомств, 103 республіканські органи управління, 83 організації середньої ланки, майже половину управлінь і відділів в апараті міністерств і відомств. З метою активізації інтересу виробника до результатів праці розпочалося впровадження таких форм господарювання, як бригадний і сімейний підряд, надання землі в оренду, організація кооперативів тощо. Це частково сприяло розкріпаченню людини, її ініціативи і ділової активності. Але намагання здійснити "оновлення" збанкрутілої системи без зламу старих командно-адміністративних структур, зміни форм власності, запровадження ринкових відносин не давали бажаних наслідків.

Уже в 1988—1989 рр. стало очевидним, що перебудова гальмує, а "прискорення" призвело до ще більшого спаду виробництва. Старі виробничо-економічні зв'язки зруйнувались, а нові "перебудовчі" не почали функціонувати. Це зумовило безладдя у міжгалузевих стосунках, ускладнило економічні відносини між республіками, областями, підприємствами. У 1990 р. стагнація економіки переросла у тяжку кризу. Товарний голод, тотальний дефіцит посилювали соціальну напругу в суспільстві.