Запитання:

1. Які обставини спричинили усунення П.Шелеста з посади першого секретаря ЦК КП України?

2. У чому проявлявся застій у промисловості в 70-80-ті роки?

3. Наведіть кількісні показники, що характеризують стан сільського господарства України в 70-80-ті роки.

4. Який вплив на довкілля України справляє велика концентрація на її території підприємств важкої промисловості?

5. Дайте оцінку житлової проблеми в Україні в 70-80-х роках.

6. Охарактеризуйте побут керівної верхівки УРСР у 70-80- роках. Чи можна вважати справедливим порядок розподілу матеріальних благ і послуг, який склався в країні в 70-80-х роках?

7. Назвіть головних учасників опозиційного руху в Україні у другій половині 60-х років. До яких соціальних категорій населення вони належали?

8. Охарактеризуйте основні вимоги українських дисидентів.

Перебудова в Радянському Союзі й Україна.

1. Початок „перебудови”, її особливості в Україні.

Критичне становище, в якому опинився СРСР у середині 80-х років, диктувало необхідність радикальних перетворень. Поворот у внутрішній і зовнішній політиці почався, коли в березні 1985 р., після смерті Костянтина Черненка, Генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано Михайла Горбачова. На квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС Горбачов уперше заявив про потребу докорінних змін в економіці і політиці, соціальному і духовному житті. Тому квітень 1985 р. вважається початком перебудови в СРСР, хоч саме поняття "перебудова" з'явилося значно пізніше.

Фото Михайло Сергійович Горбачов

Політика реформ М. Горбачова

Основні напрями реформ

• Демократизація суспільства. Створення правової держави

• Гласність

• Реабілітація незаконно засуджених і репресованих за роки радянської влади

• Утвердження багатопартійності • Запровадження інституту президентства

• Підготовка нового союзного договору

• Політика нового мислення у зовнішніх відносинах

• Підтримка демократичних революцій у Східній Європі

Приступаючи до реформ, керівники КПРС вважали, що достатньо лише виправити окремі негативні риси радянської системи. Офіційна концепція перебудови в загальних рисах сформувалася до 1988 р. Було проголошено курс на здійснення двох взаємопов'язаних завдань: 1) радикальної економічної реформи, 2) демократизації суспільного життя, розширення гласності. Кінцевою метою проголошувалася побудова "гуманного, демократичного соціалізму", який мав поєднати ринок з централізованим плануванням, політичний плюралізм з керівною роллю КПРС, суверенітет республік зі збереженням єдиної союзної держави. Проте життя показало, що створена більшовиками система не піддається реформуванню. Перебудова як "революція згори" не досягла поставлених цілей, натомість, всупереч задуму її ініціаторів, вона стимулювала революційний процес "знизу", який врешті-решт призвів до знищення тоталітарної імперії Кремля. Складовою частиною цього процесу стало національно-державне відродження України.

Однак у 1985—1987 рр., коли гласність завойовувала позицію за позицією в Москві і в республіках Прибалтики, Україна була "заповідником застою". До вересня 1989 р. першим секретарем ЦК Компартії України залишався Володимир Щербицький, який мав стійку репутацію консерватора. Ситуація почала змінюватися наприкінці 1987 р., з першими виступами інтелігенції, невдоволеної повільними темпами перебудови. Восени 1987 р. у Києві був заснований Український культурологічний клуб, на засіданнях якого відкрито обговорювалися питання про голод 1933 р., боротьбу за незалежність у 1917—1920 рр. та інші. Одночасно у Львові виникло культурологічне Товариство Лева. Того ж року група письменників, серед них Олесь Гончар, Дмитро Павличко, Іван Драч, Сергій Плачинда, виступила з різкою критикою мовної ситуації в республіці, вимагаючи урядових заходів для розширення вживання української мови. Це призвело до конфлікту між письменниками і консерваторами з оточення Щербицького.

Особливо бурхливо розвивалися події у Львові. У червні-липні 1988 р. тут відбулися перші несанкціоновані мітинги, в яких взяли участь десятки тисяч людей. На них активно виступали колишні дисиденти — В'ячеслав Чорновіл, Михайло і Богдан Горині, Ігор та Ірина Калинці, обговорювалися гострі національні проблеми, лунали вимоги спорудження у Львові пам'ятника Т. Шевченкові, а також жертвам сталінізму. Було вперше публічно порушено питання про реабілітацію вояків УПА як борців за національне визволення проти сталінської диктатури. У серпні деякі організатори та учасники мітингів були заарештовані, але незабаром випущені.

Відроджувався український патріотичний рух. 26 березня 1989 р. на мітингу у Львові вперше замайоріло синьо-жовте знамено. 1 травня колона львів'ян з національними прапорами, прорвавшись через міліцейські кордони, взяла участь у демонстрації. Національна символіка стала поширюватись в усій Україні.

Почали виникати осередки "неформальних" (тобто непідконтрольних КПРС) об'єднань: історико-просвітницької організації "Меморіал", Товариства української мови ім. Т. Шевченка, Студентського братства та ін. Легалізувалася Українська греко-католицька церква, відродилася Українська автокефальна православна церква. У 1989 р. виникла перша масова політична організація, що перебувала у фактичній опозиції до КПУ — Народний рух України за перебудову (Рух). Потужні шахтарські страйки червня-липня 1989 р. закінчилися частковою перемогою гірників і ознаменували відродження робітничого руху в Україні.

З метою протидії докорінним соціально-політичним зрушенням КПУ намагалася утворити різноманітні псевдонародні об'єднання: всілякі комітети захисту Леніна, СРСР, комуністичних ідей, Раду громадських організацій України та інші. Але всі вони незалежно від назви, складу чи програми покликані були виконати головну функцію: зберегти панування КПРС.

Для "заспокоєння" пробудженого народу використовувалися також новостворені загони міліції особливого призначення (ЗМОГО, які відзначилися арештами й масовим побиттям людей у Києві (29 липня 1989 р. і 2 жовтня 1990 р.), Львові (1 жовтня 1989 р.) та інших містах. Певну тривогу викликали міжконфесійні чвари, спричинені боротьбою між Російською православною церквою та відновленими УГКЦ і УАПЦ за культові споруди, майно, доходи. Окремі конфлікти, які відбувалися переважно в західних областях, вдалося врегулювати і не допустити до використання їх антидемократичними силами.

Політичні реформи

Заходи	Зміст
Політика гласності	• Політика партійно-радянського керівництва в сфері інформації, започаткована в 1987 p., передбачала надання населенню дозованої ідеологічно спрямованої інформації про минулі злочини, що мали місце в історії СРСР. Гласність мала створити уяву про начебто відкритість функціонування партійно-державних органів влади, відновити довіру населення, забезпечити інформаційну підтримку реформаторській політиці М. Горбачова. Першою публікацією, яка започаткувала політику гласності, стала стаття в журналі «Огонек» про життя і діяльність партійного діяча Роскольнікова, який в 1930-ті pp. виступив з відкритим листом до Й. Сталіна, звинувачуючи його у численних злочинах • У реальному житті партійно-державному керівництву не вдалося утримати інформаційний потік у певних межах • Політика гласності передбачала можливість одержувати достовірну інформацію і говорити правду, не думаючи про наслідки • Матеріали про численні злочини радянської влади, з одного боку, остаточно підірвали довіру до неї, з іншого — пробудили інтерес до історичного минулого та сприяли зростанню національної свідомості народу
Звільнення політв'язнів	• Під тиском світової громадськості та суспільства М. Горбачов дав розпорядження звільнити всіх політичних в'язнів, і навіть тих, які були звинувачені в кримінальних злочинах (1988—1990 pp.)
Реформування структури органів влади	• 1987p. Пленум ЦК КПРС «Про перебудову і кадрову політику» • Кадрові зміни в партійно-державному керівництві • 18 червня — 1 липня 1988р. XIX Всесоюзна конференція КПРС • Вироблення основних принципів політичної реформи: — чіткий розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову; — ліквідація зрощування партійного і державного апаратів; — плюралізм політичного життя, створення інших партій, але при гегемонії КПРС; — розширення повноважень рад • Березень 1989 р. Вибори народних депутатів СРСР на альтернативній основі • Травень—червень 1989 р. Перший з'їзд народних депутатів СРСР • Поява політичної опозиції • Запровадження нової посади — Голова Верховної Ради СРСР (М. Горбачов) • Вересень 1989 р. Пленум ЦК КПУ • Усунення В. Щербицького з посади першого секретаря ЦК КПУ. Новим першим секретарем було обрано В. Івашка • Березень 1990 р. Запровадження посади Президента СРСР (першим і останнім президентом СРСР став М. Горбачов) • Березень — травень 1990 р. Вибори до Верховної Ради УРСР і місцевих рад
Реформування структури органів влади	• Зміна 90 % складу Верховної Ради УРСР • Поява національно-демократичної опозиції • Верховна Рада УРСР від 15 травня 1990 р. стала працювати в парламентському режимі
Ліквідація монополії КПРС на владу	• Лютий 1990 р. Скасування Статті 6 Конституції СРСР (і відповідних статей у конституціях союзних і автономних республік) про «керівну і спрямовуючу...» роль КПРС у радянському суспільстві
Наслідки реформ
• Розвал існуючої системи влади. Підрив монополії КПРС на владу. Створення передумов для розвалу СРСР • Зростання політичної активності населення. Зародження багатопартійності • Відродження національної свідомості українського та інших народів, що входили до складу СРСР