- •Модуль 3 Тема 7. Українська революція (1917-початок 1918 року)
- •Початок Української революції
- •Запитання:
- •Проголошення автономії України
- •Перший Генеральний Секретаріат (28 (15) червня 1917 р.)
- •II Універсал уцр
- •Запитання:
- •Реалізація курсу Центральної Ради спрямованого на самостійність України і федералізацію Росії до скликання Установчих Зборів
- •III Універсал уцр
- •Запитання:
- •Війна Радянської Росії з Українською народною республікою
- •Ультиматум Раднаркому Росії та відповідь на нього уцр
- •IV Універсал уцр
- •Запитання:
- •Українська революція
- •Запитання:
- •Громадянська війна в Україні (1918-1920)
- •Українська держава Мирний договір у Брест-Литовську.
- •Окупація України німецькими і австро-угорськими військами. Падіння Центральної Ради.
- •Політика уцр у січні—квітні 1918 р.
- •Гетьман п. Скоропадський і його уряд.
- •Система влади за гетьмана п. Скоропадського
- •Грамота гетьмана п. Скоропадського 14 листопада 1918 р.
- •Зовнішньополітичний курс Української Держави
- •Падіння гетьманського режиму
- •Висновки
- •Запитання
- •Директорія унр Відновлення унр
- •Структура влади Директорії унр
- •Трудовий конгрес (23—28 січня 1918 р.)
- •Розклад армії унр. Поразка Директорії.
- •Висновки
- •Запитання.
- •Західноукраїнська народна республік. Проголошення зунр
- •Створення уга. Війна з Польщею
- •Висновки.
- •Запитання.
- •Політика Радянського уряду в Україні у 1919 р.
- •Висновки
- •Запитання
- •Боротьба за Україну в 1919 р. Воєнно-політична ситуація в Україні в 1919 р.
- •Наступ білогвардійців в Україні.
- •Денікінський режим в Україні.
- •Висновки
- •Запитання
- •Відновлення більшовицького режиму в Україні 1920 р. Відносини українського радянського керівництва з центральною владою
- •Висновки
- •Запитання:
- •Радянсько-польська війна
- •Співвідношення сил сторін на початку війни
- •Ризький мир (18 березня 1921 р.)
- •Висновки
- •Запитання:
- •Бої радянських військ з військами Врангеля і Петлюри
- •Висновки
- •Запитання:
- •Культура України 1917-1920 рр.
- •Висновки
- •Запитання
- •Україна в боротьбі за збереження державної незалежності (1918-1920 рр.) Розвиток революції
- •Причини поразки української революції.
- •Запитання
- •Тема 8. Урср в 1920-1930 рр.
- •Економічне і соціальне життя
- •Висновки.
- •Запитання:
- •Внутрішнє і міжнародне становище усрр, її державний статус.
- •Висновки
- •Запитання
- •Голод 1921 — 1923 pp.
- •Висновки
- •Запитання:
- •Культура і духовне життя в роки неп.
- •Висновки
- •Запитання:
- •Висновки
- •Радянська модернізація україни (1929-1938) Сталінська індустріалізація України
- •Висновки
- •Запитання
- •Колективізація сільського господарства
- •Висновки
- •Запитання
- •Громадсько-політичне життя
- •Найбільші судові процеси і справи
- •Висновки
- •Запитання
- •Стан культури в Україні в 1930-ті pоки.
- •Висновки
- •Запитання
- •Урср в період сталінської модернізації (1929-1938 рр.)
- •Запитання
- •Західноукраїнські землі у 1920—30-х роках
- •Українські землі у складі Польщі в 1921-1938 роках.
- •Запитання:
- •Українські землі у складі Румунії
- •Запитання:
- •Закарпаття у складі ЧехоСловаччини
- •Запитання
- •Висновки
- •Становище українських земель у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини та срср
- •Запитання
- •Тема 9. Україна під час Другої Світової та Великої Вітчизняної воєн (1939-1945) Розділ 1. Радянсько-німецькі договори 1939 року і західноукраїнські землі.
- •1. Радянсько-німецькі договори 23 серпня 1939 р. І західноукраїнські землі.
- •2. Початок Другої світової війни.
- •3. Вступ Червоної Армії на територію Західної України; включення останньої до складу срср і воз’єднання з Українською рср.
- •4. Входження Бессарабії та Північної Буковини до срср і приєднання цих земель до урср.
- •5. Радянізація західних областей України.
- •Ставлення населення західноукраїнських земель до радянізації
- •Розділ 2. Окупація України військами Німеччини та її союзників.
- •1. Напад Німеччини на срср. Початок Великої Вітчизняної війни.
- •2. Відступ Червоної армії.
- •3.Мобілізаційні заходи 1941 р. В Україні та проведення евакуації.
- •4. Оборонні бої (літо-осінь) 1941 р.
- •5. Невдалі спроби контрнаступу під Харковом. Продовження наступу німецьких військ на Півдні.
- •Розділ 3. Окупаційний режим та розгортання руху Опору в Україні.
- •1. Розчленування України, встановлення „нового порядку”.
- •Поразки радянських військ у перші місяці війни
- •2. Концтабори та масові розстріли.
- •3. Голокост.
- •4. Економічне пограбування України.
- •5. Вивезення працездатного населення на примусові роботи до Німеччини.
- •Нацистський «новий порядок»
- •6. Розгортання Руху Опору та його течії в Україні. Радянське підпілля і партизанських рух 1941-1942 рр.
- •Політична та військова стратегія оун і Української повстанської армії (упа) на Волині та в Східній Галичині
- •7.Оунівське підпілля 1941-1942 рр.
- •8. Створення Української повстанської армії (упа).
- •Течії руху Опору в Україні* (1941—1944 pp.)
- •Розділ 4. Україна 1943 року.
- •1. Перемога Червоної армії під Сталінградом і початок вигнання окупантів з України.
- •2. Мобілізаційні заходи 1942-1943 рр., їх особливості та наслідки.
- •3. Боротьба з ворогом на окупованій території.
- •4. Діяльність радянських партизанських загонів і підпілля.
- •5. Політична еволюція оун.
- •6. Стосунки між радянськими та польськими партизанами, упа та Армією Крайовою.
- •7. Евакуйовані підприємства в тилу. Героїчна праця громадян України.
- •Операції радянських військ по звільненню Лівобережної України і висадка в Криму (1943 р.)
- •Розділ 5. Україна на завершальному етапі війни (1944-1945 рр.).
- •1. Січнево-лютневий наступ 1944 р.
- •2. Кримська наступальна операція.
- •3. Завершальний етап боротьби в тилу.
- •4. 9 Травня – День Перемоги. Втрати України в роки війни.
- •Офіційні радянські дані про втрати України під час війни (1945 р.)
- •Розділ 6. Культура в роки війни.
- •Запитання:
- •Тема 10. Урср в 1950-1980 рр. Розділ 1. Україна в період повоєнної відбудови.
- •1. Урср – співзасновниця Організації Об’єднаних Націй, інших міжнародних організацій.
- •2. Внутрішньополітичне становище України.
- •3. Адміністративно-територіальні зміни.
- •4. Перехід до мирного будівництва.
- •5. Післявоєнне село. Голод 1946-1947 рр. Та його наслідки.
- •6. Матеріальне становище населення. Побут.
- •Розділ 2. Радянізація західних областей України.
- •1. Відновлення радянської влади в західних областях України.
- •2. Колективізація західноукраїнського села.
- •3.Доля Української греко-католицької церкви.
- •4. Боротьба оун та упа.
- •5. Операція „Вісла”.
- •Розділ 3. Культурне життя.
- •« Ждановщина »
- •Запитання:
- •Тема 10. Урср в 1950-1980 рр. Розділ 1. Україна в період повоєнної відбудови.
- •1. Урср – співзасновниця Організації Об’єднаних Націй, інших міжнародних організацій.
- •2. Внутрішньополітичне становище України.
- •3. Адміністративно-територіальні зміни.
- •4. Перехід до мирного будівництва.
- •5. Післявоєнне село. Голод 1946-1947 рр. Та його наслідки.
- •6. Матеріальне становище населення. Побут.
- •Розділ 2. Радянізація західних областей України.
- •1. Відновлення радянської влади в західних областях України.
- •2. Колективізація західноукраїнського села.
- •3.Доля Української греко-католицької церкви.
- •4. Боротьба оун та упа.
- •5. Операція „Вісла”.
- •Розділ 3. Культурне життя.
- •« Ждановщина »
- •Запитання:
- •Політико-ідеологічна криза радянського ладу в Україні.
- •1. Криза партійно-державного керівництва в срср і урср.
- •2. Дві лінії в українському керівництві: націонал-комуністична і проімперська. П.Шелест.
- •3. В. Щербицький.
- •4. Політико-правовий статус України у складі срср.
- •Розділ 2. Стан економіки України та визрівання економічної кризи.
- •1. Спроби реформування економіки в другій половині 60-х років та причини їх невдач.
- •2. Особливості індустріального розвитку урср.
- •3. Економіка України у загальносоюзному комплексі.
- •4. Визрівання економічної кризи.
- •Економічні реформи другої половини 1960-х pp.
- •5. Деструктивні процеси на селі.
- •Розділ 3. Етносоцільні процеси та рівень життя населення.
- •1. Етносоціальні зміни в суспільстві.
- •2. Життя трудящих.
- •3. Побут номенклатури.
- •Розділ 4. Опозиційний рух.
- •1. Течії дисидентства.
- •2. Форми опору.
- •3. Репресії проти правозахисників.
- •4. Утворення Української Гельсінської спілки.
- •5. Релігійне дисидентство.
- •6. Придушення дисидентства.
- •7. Культура і духовне життя.
- •Запитання:
- •Перебудова в Радянському Союзі й Україна.
- •1. Початок „перебудови”, її особливості в Україні.
- •2.Поглиблення перебудовчих процесів і падіння авторитету Компартії України.
- •3. Чорнобильська катастрофа – національна трагедія України.
- •Розділ 2. Погіршення економічної ситуації в Україні у другій половині 80-х років.
- •1. Спроби реформування економіки наприкінці 80-х років, причини їх невдач.
- •2. Фінансове становище та життєвий рівень населення України.
- •Розділ 3. Розгортання національного руху в Україні.
- •1. Активізація національного руху в Україні.
- •Народний Рух України (нру)
- •2. Початок релігійного відродження.
- •3.Розгортання робітничого руху.
- •Розділ 4. Спроби політичних реформ і зростання активності українського суспільства.
- •1.Реформи в політичній системі срср.
- •2. Політичні зміни в Україні.
- •3. Виникнення нових політичних партій
- •Розділ 5. Формування передумов незалежності України.
- •1. Політичні умови суверенізації.
- •2. Вибори до Верховної Ради урср 1990 р.
- •3. Декларація про державний суверенітет України 16 липня 1990 р.
- •Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.)
- •4. Політична конфронтація восени 1990 року.
- •Розділ 6. Здобуття Україною незалежності.
- •1. Суспільно-політичні процеси у першій половині 1991 року.
- •2. Спроба державного перевороту в срср 19 серпня 1991 року.
- •3. Дкнс і Україна.
- •4. Проголошення незалежності України.
- •5. Обрання президента України.
- •6. Розвал срср.
- •Запитання:
- •Тема 11. Сучасна Україна. Снд.
- •1. Початок державотворчих процесів.
- •1. Особливості розбудови законодавчої, виконавчої та судової влади в Україні.
- •2. Формування місцевих органів влади.
- •3. Дострокові вибори у 1994 році Президента та Верховної Ради України.
- •Розділ 2. Державотворчі процеси в Україні в 1994-2004 роках
- •1. Діяльність нового складу Верховної Ради.
- •2. Вибори до Верховної Ради України 1998 р. І президентські вибори 1999 р.
- •3. Формування більшості у Верховній Раді. Всеукраїнський референдум.
- •Розділ 3. Конституційний процес в Україні. Конституція України 1996 р.
- •1. Конституційний процес в Україні в кінці 80-х – першій половині 90-х років.
- •Основні етапи конституційного процесу в Україні
- •2. Конституційний договір 1995 року.
- •3. Нова Конституція України.
- •Розділ 4. Економічне життя України в першій половині 90-х років. Уряди України
- •1. Гальмування ринкових реформ.
- •2. Економічна катастрофа.
- •Розділ 5. Сучасний стан, проблеми української економіки та пошуки шляхів їх розв’язання.
- •1. Основні тенденції розвитку економіки України на межі хх-ххі століть.
- •2. Шляхи здійснення аграрної реформи.
- •3. Проблеми та прорахунки реформування економіки.
- •«Помаранчева революція» (листопад—грудень 2004 р.)
- •Розділ 6. Етносоцільні процеси та рівень життя населення України.
- •1. Зміни чисельності і складу населення України.
- •2. Рівень життя населення.
- •3. Соціальна диференціація суспільства.
- •4. Стан довкілля.
- •5. Міжнаціональні відносини.
- •Розділ 7. Духовне розкріпачення і початок національного відродження. Релігійне життя України в умовах незалежності.
- •1. Історичні передумови духовного розкріпачення.
- •2. Повернення історичної пам’яті народу.
- •3. Закон України „Про мови” та проблеми його реалізації.
- •4. Особливості релігійного життя України на межі тисячоліть.
- •Розділ 8. Культурні процеси в незалежній Україні.
- •1. Загальнокультурний процес.
- •2. Освіта та наука.
- •Основні тенденції розвитку освіти
- •3. Преса та книговидавнича справа.
- •Розділ 9. Зовнішня політика та міжнародні зв’язки незалежної України.
- •1. Вихід України на міжнародну арену.
- •2. Ядерне роззброєння.
- •3. Україна в міжнародних організаціях.
- •4. Україна і держави снд.
- •Запитання:
IV Універсал уцр
Основні положення |
• Проголошувалися незалежність і суверенітет УНР • Декларувалося прагнення до дружніх відносин із сусідніми державами, без взаємного втручання у внутрішні справи • Влада в Україні належатиме тільки її народові, від імені якого виступатимуть Українські Установчі збори. До їх зібрання мала правити Українська Центральна Рада та її виконавчий орган, який отримав назву Рада народних міністрів • Проголошувалось прагнення розпочати негайні переговори з країнами Четвертного союзу • Закликав до рішучих дій з більшовиками • Пропонувалося реорганізувати армію в народну міліцію • Проголошувалися соціально-економічні перетворення: націоналізація всіх природних ресурсів, ліквідація права приватної власності на землю, передача всієї землі всім трудящим без викупу, переведення підприємств на випуск мирної продукції, соціальна допомога безробітним і тим, що постраждали від війни; проголошувалася монополія на торгівлю деякими видами товарів, установлювався державний контроль над банками • Підтверджувалися всі проголошені демократичні свободи і права національних меншин • У день проголошення IV Універсалу Центральна Рада прийняла Закон про національно-територіальну автономію. Право на автономію автоматично визнавалося за трьома найбільшими національними групами — росіянами, євреями і поляками. Білоруси, німці, чехи, молдавани, татари, греки і болгари могли одержати це право за умови, якщо їхні петиції у цій справі зберуть щонайменше 10 тис. голосів |
Незабаром В. Винниченко під тиском міжпартійних незгод подав у відставку. Раду народних міністрів сформував В. Голубович. Новий прем'єр-міністр вважав першочерговим завданням розбудову місцевого апарату влади, якого фактично не існувало.
Наступ радянських військ. Наприкінці січня 1918 р. В. Антонов-Овсієнко об'єднав військові сили, що рухалися до Києва з півночі, Харківщини і Катеринославщини у так звані «армії». Війська під командуванням П. Єгорова, що просувалися на Яготин, складалися з харківських, катеринославських і донбасівських червоногвардійців. До них приєднався загін чорноморських матросів. «Армія» Р. Берзіна, що розвивала наступ на Ніжин і Бровари, складалася з московських і петроградських червоногвардійських загонів, солдатів Західного фронту і моряків Балтфлоту. У групу С. Кудинського увійшли брянські і курські червоногвардійські загони. Командуючим трьома «арміями» В. Антонов-Овсієнко призначив лівого есера, підполковника царської армії М. Муравйова, людину надзвичайно честолюбну і хворобливо жорстоку.
Прагнучи полегшити наступ радянських військ на столицю, київські більшовики 29 січня почали збройне повстання. Його осередком став завод «Арсенал».
Минулися часи, коли сутички ворогуючих сторін були майже безкровними. Тепер повсюдно точилася боротьба не на життя, а на смерть. Після п'ятиденних боїв «Арсенал» було взято штурмом. Більшість його захисників відступила підземними переходами. Понад 200 робітників, які прикривали відхід, загинули або були розстріляні. Не менших втрат зазнали гайдамаки та січовики, які штурмували завод.
Щоб затримати наступ військ Муравйова на ділянці залізниці Гребінка — Крути, С Петлюра надіслав юнкерів військової школи ім. Б. Хмельницького, підрозділ гайдамаків і студентський курінь. Останній був сформований з метою захисту столиці із студентів Українського народного університету, Університету Святого Володимира (нині — ім. Т. Шевченка) та учнів старших класів Кирило-Мефодіївської гімназії. Загалом під Крутами зосередилося близько 420 чоловік, які були озброєні рушницями, десятком кулеметів і однією гарматою на залізничній платформі. На Крути наступали підрозділи П. Єгорова, Р. Берзіна і С. Кудинського чисельністю в 5 600 чоловік. Уже під час бою їм на допомогу підійшли загін петроградських червоногвардійців і один панцерник.
Бій відбувся 29 січня. Незважаючи на малочисельність, українські підрозділи стійко трималися кілька годин. Коли закінчилися набої, героїчні захисники Крут забрали вбитих та поранених і відступили. Один загін студентів і гімназистів помилково визначив місцезнаходження під час бою, відірвався від своїх і потрапив у полон. Розлючений величезними втратами П. Єгоров (під Крутами полягло до 300 червоногвардійців) наказав їх розстріляти. 27 полонених вивели на задній двір станції і забили. Тим часом ешелон з відступаючими захисниками Крут просувався на південний захід, руйнуючи за собою залізничну колію. Вранці ЗО січня на станції Бобрик їх зустрів головний отаман УНР і відправив у Київ. Своє завдання вони виконали, затримавши на кілька днів наступаючі на столицю радянські війська.
Заволодівши Дарницею, Муравйов зазнав невдачі під час першого штурму Києва. Тоді він наказав відкрити по місту вогонь з важких гармат. П'ять діб ураганного обстрілу перетворили життя киян на пекло. Люди ховалися по підвалах, у місті спалахували пожежі, снаряди сіяли смерть. За таких умов Центральна Рада визнала недоцільною подальшу оборону і віддала наказ про евакуацію.
7 лютого радянські війська увійшли в місто. У наказі, текст якого В. Антонов-Овсієнко пізніше наводив у своїх спогадах, Муравйов вимагав від підлеглих «нещадно знищувати всіх офіцерів, юнкерів, гайдамаків, монархістів і всіх ворогів революції». Кількість жертв вимірювалася тисячами.
Одночасно війська радянської Росії успішно просувалися й на інших напрямках. У січні червоногвардійські загони витіснили каледінські частини з усієї території Донбасу. Потім вони оволоділи Таганрогом, Ростовом-на-Дону і Новочеркаськом. Усвідомивши безнадійність становища, генерал О. Каледін склав повноваження отамана і застрелився.
Незабаром більшовики підняли збройне повстання в Одесі. Після тривалих боїв червоногвардійські загони взяли гору. Наприкінці січня червоногвардійці встановили радянську владу в Криму, а потім — у Миколаєві, Херсоні і Єлисаветграді.
Перша спроба радянізації України
І Всеукраїнський з'їзд рад у Харкові (грудень 1917 р.) |
|
Проголошення радянської Української Народної Республіки, створення Народного секретаріату (уряду) |
|
|
|
||
Перша україно-радянська війна |
|
Захоплення більшовиками більшої частини території УНР |
|
|
|||
Заходи з радянізації України |
Заходи з радянізації України (січень—березень (квітень) 1918 р.)
Складові радянізації |
Характеристика |
Терор |
Мав безсистемний характер. Підлягали гайдамаки, офіцери, монархісти, усі «вороги революції» і «ворожі верстви населення» |
Поширення законів радянської Росії |
Усі закони (декрети), які були прийняті або приймалися радянською Росією, автоматично поширювалися на територію України, контрольовану радянськими військами |
Злам старого адміністративного апарату |
Система управління, що залишилась від Тимчасового уряду і УЦР, ліквідовувалася. Розпускалися міські думи. Влада на місцях переходила до воєнно-революційних комітетів і рад |
Формування армії |
Створення Армії радянської УНР — Червоне козацтво (січень 1918 р.) |
Націоналізація |
Націоналізація великих підприємств (переважно вугільної, металургійної, машинобудівної промисловості), частина з яких перейшла у власність РСФРР. Процес націоналізації не зачіпав харчову і легку промисловість |
Фінанси |
Відмова від українських грошей |
Аграрні перетворення |
Розгром поміщицьких маєтків, стихійний розподіл поміщицьких земель серед селян, спроба створення комун. Відновлення постачання хліба до Росії |
Розчленування території України |
На початку 1918 р. на території України було створено три радянські республіки: Донецько-Криворізька Радянська Республіка, Радянська Соціалістична Республіка Таврида, Одеська Радянська Республіка |
Однак ця вимога була для партії більшовиків елементом політичної гри. Насправді вона прагнула радянської, а не парламентської республіки, не бажала віддавати владу обраним під час демократичних виборів депутатам Установчих зборів, бо розуміла, що серед них виявиться не так багато більшовиків.
Проте більшовики надто активно підкреслювали, що Тимчасовий уряд зволікає з виборами. Тому після жовтневого перевороту вони вже не могли, побоюючись втратити народну підтримку, змінити свою позицію на протилежну. Доводилося маневрувати.
Свідченням таких маневрів став тимчасовий статус утвореного В. Леніним Раднаркому, офіційна назва якого була: Тимчасовий робітничий і селянський уряд. Формально зберігалося й основне урядове завдання — провести вибори до Установчих зборів і передати їм всю повноту влади. Через два дні після утворення Раднарком підтвердив останню дату виборів, визначену Тимчасовим урядом. Радянські закони були тимчасовими і мали застереження: «аж до скликання Установчих зборів».
В. Ленін змушений був дозволити вибори за затвердженим Тимчасовим урядом демократичним сценарієм. Найпершим завданням уряду, утвореного в Росії після падіння самодержавства, вважалося скликання Установчих зборів, які мали визначити майбутню форму правління. Члени Тимчасового уряду проголошували при вступі на посаду присягу такого змісту:
У червні — вересні 1917 р. працювала Особлива нарада з підготовки закону про вибори. Розроблене нею положення передбачало пропорційну систему виборів, засновану на загальному виборчому праві. Було складено списки виборців і кандидатські списки політичних партій. Термін виборів до Установчих зборів вперше був оголошений тільки у червні. Пізніше Тимчасовий уряд переніс дату виборів майже на два місяці — до 25 листопада.
Небажання Тимчасового уряду якнайшвидше провести вибори і скласти владу перед Установчими зборами було очевидним. Противники уряду найчастіше атакували його саме з цього боку. Найбільш наполегливо вимагали виборів більшовики. Вони першою з політичних партій Росії, ще у 1903 p., включили вимогу скликання Установчих зборів у свою програму.
Вибори в Росії та Україні показали, що програма більшовицької партії користувалася популярністю лише у великих робітничих колективах. У Росії есери та меншовики набрали майже 60 % голосів, більшовики — 24 %, кадети та інші партії — 16 %. В Україні, де вибори проводилися Центральною Радою, 77 % виборців віддали голоси за представників українських есерів та українських соціал-демократів. Більшовики дістали 10 % голосів.
Результати виборів до Установчих зборів
Всеросійські Установчі збори |
Всеросійські Установчі збори в Україні |
Всеукраїнські Установчі збори |
листопад 1917 р. |
листопад 1917 р. |
січень—лютий 1918 р. |
Російські есери здобули понад 40 % голосів, українські та близькі до них партії — 14 %, більшовики — 23 %, кадети — 5 % , меншовики — менше 3 % |
Українські партії (УПСР та УСДРП) — 77 %, більшовики — 10 % |
Відбулися у 7 з 13 виборчих округів. Був обраний 171 депутат із 301 кандидата. За більшовиків проголосувало 18 % виборців. Решта голосів дісталася переважно українським есерам і соціал-демократам |
Деякі впливові члени більшовицької фракції в Установчих зборах (Л. Каменев, Г. Зінов'єв, О. Риков та ін. ) поділяли загальнопоширену думку про те, що Установчі збори є завершальним етапом революції, тобто вважали, що вони повинні взяти владу в свої руки і призначити російський уряд. Однак Центральний комітет більшовицької партії наприкінці грудня
1917 р. схвалив тези, складені В. Леніним. У них відкидалася думка про передачу влади партіям меншовиків та есерів, які виграли вибори.
Установчі збори відкрилися у Петрограді опівдні 18 січня
1918 р. і працювали всю ніч. Вранці начальник охорони матрос О. Железняков заявив депутатам, що караул стомився і треба розійтися. Депутати вирішили зібратися у Києві в лютому, Але на той час війська радянської Росії вже захопили столицю України.
III Всеросійський з'їзд рад у січні 1918 р. прийняв протокольну постанову «Про нове позначення існуючої верховної державної влади». З назви більшовицького уряду було знято слово «тимчасовий». Цей маловідомий акт підвів остаточну риску під згаслим в умовах диктатури революційним процесом.
Лідери української революції ніколи не розраховували на те, що повалення самодержавства саме по собі розв'яже українське питання. Імперське мислення було властиве російським монархістам, демократам і соціалістам майже однаковою мірою. Від скликання Всеросійських Установчих зборів Україна не могла чекати нічого втішного. Центральна Рада поклалася у боротьбі за державні права українського народу на власні універсали. Коли ж переговори про автономний статус України з Тимчасовим урядом зайшли в глухий кут, вона стала вбачати розв'язання національної проблеми у скликанні Всеукраїнських Установчих зборів.
30 жовтня 1917 р. голова Генерального секретаріату В. Винниченко з посиланнями на І Універсал Центральної Ради заявив про право свого народу вільно і без усяких обмежень виявити волю на Українських Установчих зборах. Після цього Генеральний секретаріат розпочав практичну підготовку до їх скликання. Напередодні виборів до Всеросійських зборів він ухвалив не розпускати виборчих комісій і апаратів. Йшлося про те, щоб використати існуючу організаційну структуру для проведення виборів в Українські збори. III Універсалом Центральної Ради вибори в Українські Установчі збори призначалися на 8 січня 1918 р.
Наступ військ радянської Росії загальмував виборчу кампанію. Врешті-решт було вирішено провести вибори там, де це виявлялося можливим. Вони пройшли у січні—лютому 1918 р. тільки на території, контрольованій Центральною Радою: у 7 з 13 виборчих округів. У них взяла участь половина громадян, внесених у списки під час виборів до Всеросійських Установчих зборів. Був обраний 171 депутат з 301. Переважали депутати від українських есерів і соціал-демократів. Більшовики набрали 18 % голосів. Це — відносний успіх, якщо порівнювати з результатами виборів у Всеросійські Установчі збори. Тим більше, що цього разу вибори не відбулися у східних губерніях, де осередки ленінської партії мали істотно більший вплив, ніж в інших губерніях України. На результатах виборів позначилися прорахунки Центральної Ради у соціально-економічній політиці.
Мирні переговори у Брест-Литовську. Ініціатива у проведенні мирних переговорів належала більшовикам. Першим декретом, що його прийняв II Всеросійський з'їзд Рад у день жовтневого перевороту, був декрет про мир.
Раднарком звернувся до країн Антанти з пропозицією розпочати переговори про мир. Потім він зв'язався через Швецію з державами німецького блоку і заявив, що декрет про мир слід розглядати як офіційну пропозицію негайного перемир'я і початок мирних переговорів. Країни Антанти не відповіли Раднаркому, а Німеччина та її союзники згодилися на переговори. Переговори розпочалися в штабі німецьких військ у Брест-Литовську. Угоду про перемир'я було підписано 15 грудня. Вона істотно зміцнила вплив більшовицької партії в масах, у тому числі й в Україні.
Керівники Центральної Ради зрозуміли, що запізнюються з мирними ініціативами. На фронти були відряджені її представники для ведення переговорів. Генеральний секретаріат звернувся з нотою до всіх воюючих і нейтральних держав. У ній говорилося, що Українська Народна Республіка до утворення федеративного російського уряду буде здійснювати міжнародні відносини самостійно. Вказуючи на те, що влада Раднаркому не поширюється на Україну, Генеральний секретаріат заявляв: угода, яку хоче укласти Росія зі своїми противниками, буде чинною в Україні лише тоді, коли її ухвалить і підпише уряд У HP.
Незабаром з Брест-Литовська надійшло повідомлення, що Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина чекають представників УНР на мирних переговорах. Напередодні від'їзду делегації М. Грушевський докладно проінструктував її керівника В. Голубовича. Делегація повинна була домогтися включення до складу УНР Східної Галичини, Буковини, Закарпаття, Холмщини і Підляшшя, тобто усіх західних українських земель. У разі відмови Австро-Угорщини піти на це, що було більш ніж ймовірно, делегація мала поставити вимогу створити з усіх українських земель в її кордонах окремий коронний край з найширшою автономією.
У переговорах з делегацією Раднаркому Четверний союз висунув претензії щодо російської території площею понад 150 тис. кв. км вздовж кордону від Балтійського моря до Брест-Литовська. Раднарком негайно змінив склад радянської делегації. На чолі її було поставлено наркома закордонних справ Л. Троцького.
У середині січня 1918 р. у Брест-Литовську відбулося пленарне засідання за участю делегацій Росії і України. В. Голубович заявив, що делегація У HP має на переговорах статус самостійної. Л. Троцький змушений був зазначити, що російська делегація, визнаючи право кожної нації на самовизначення аж до відокремлення, не вбачає жодної перешкоди для участі української делегації у мирних переговорах як самостійної. Від імені Четверного союзу граф О. Чернін також заявив про визнання делегації УНР повноправним учасником переговорів. Формальне визнання УНР як самостійної держави союзники відкладали до моменту укладення мирного договору.
Л. Троцький наполіг на тому, щоб зробити у переговорах перерву до кінця січня. Делегації роз'їхалися. Причини перерви були серйозні.
По-перше, серед керівників більшовицької партії стався розкол. Частина, так звані «ліві комуністи», вважали за необхідне оголосити війну закінченою, не укладати грабіжницького миру, а у випадку окупації країни перейти до партизанської війни і чекати світової революції. Ленін займав більш реалістичну позицію. У випадку ультиматуму з боку німців та їхніх союзників він наполягав на негайному підписанні продиктованих умов миру, якими б тяжкими вони не виявилися.
По-друге, болючим для Раднаркому пунктом переговорів була українська проблема. Вимушене визнання самостійності делегації УНР у випадку укладення миру означало для більшовиків втрату України. Затягуючи переговори, Раднарком розраховував захопити Україну. Це дало б можливість замінити делегацію Центральної Ради в Брест-Литовську радянською українською делегацією.
Дійсно, після відновлення переговорів Л. Троцький зробив заяву: у складі російської делегації з'явилися нові члени — представники українського радянського уряду. Він повідомив, що більша частина України вже контролюється цим урядом, а тому мирний договір, укладений з представниками Центральної Ради, не можна розглядати як мир з УНР. У відповідь виконуючий обов'язки голови делегації УНР О. Севрюк ознайомив делегації з текстом IV Універсалу Центральної Ради і зажадав формального визнання УНР цілком самостійною, ні від кого не залежною державою.
Міністр закордонних справ Австро-Угорщини О. Чернін заявив, що є всі підстави визнати УНР суверенною державою, яка може самостійно укладати міжнародні договори. У Німеччині та Австро-Угорщині продовольча проблема швидко загострювалася, і договір з Україною міг певною мірою поліпшити становище. Заради укладення миру з УНР обидві держави давали згоду на передачу їй більшої частини Холмщини і Підляшшя, а також на виділення західноукраїнських земель в окремий коронний край.
9 лютого (26 січня) 1918 р. договір між УНР і чотирма державами німецького блоку було підписано. Це був перший мирний договір, укладений в період світової війни. За першу половину 1918 р. УНР зобов'язувалася поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн. пудів хліба, 2 750 тис. пудів м'яса (живою вагою), 400 млн. штук яєць, іншу сільськогосподарську продукцію і промислову сировину. Делегація УНР уже знала про здобуття Києва радянськими військами, але не повідомила про це союзників, щоб не перешкодити підписанню угоди.
Після того як договір став фактом, українська делегація вже не приховувала, що Центральна Рада перебуває у безнадійному становищі і потребує негайної збройної допомоги. Союзники також розуміли, що одержати продовольство з України можна лише за умови її окупації значними силами.
У ніч на 10 лютого делегація Четверного союзу звернулася до радянської сторони з категоричною вимогою підписати договір, але офіційно ультиматум не пред'явила. За рішенням партійного керівництва Л. Троцький мав підписати договір лише після ультиматуму. Тому він покинув Брест-Литовськ і виїхав у Петроград. Тоді німецька делегація скористалася обстановкою, щоб висунути нові, ще важчі за попередні вимоги.
Німецькі війська стали готуватися до наступу по всьому фронту від Балтики до Карпат.