5. Міжнаціональні відносини.

Україна — багатонаціональна держава. На рубежі 80-90-х років у ній проживало 37,4 млн. українців, 11,4 млн росіян, 483,6 тис. євреїв, 440 тис. білорусів, 324,5 тис. молдаван, 134,8 тис. румунів, 233,8 тис. болгар, 219,2 тис. поляків, 163 тис. угорців, 99 тис. греків, 87 тис. татар, 54 тис. вірмен, 48 тис. циган, 47 тис. кримських татар, 38 тис. німців. В Україні мешкають представники більш як 130 націй і народностей.

Вплив деяких з національних меншин на суспільне життя, наприклад росіян, значно вищий, ніж їхня частка у загальній кількості населення.

З прийняттям у 1989 р. Закону про мови українська мова набула статусу державної. Поступово, хоча і надзвичайно низькими темпами, зростала кількість україномовних шкіл. У 1993 р. понад 60% учнів шкіл навчалося українською мовою. Переважно це були сільські чи селищні школи. В містах же більшість школярів навчалося російською мовою.

Безперечною заслугою молодої держави стала розробка законодавчої бази, яка врегульовувала міжнаціональні відносини і зводила до мінімуму можливість в Україні міжнаціональних конфліктів, на кшталт тих, що палають на теренах колишнього СРСР.

Турбота про національні меншини стала однією з головних проблем національної політики. У прийнятій 1 листопада 1991 р. Верховною Радою Декларації прав національностей України підкреслювалося, що Україна гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні економічні, політичні, соціальні та культурні права.

Наступним важливим кроком в даному напрямку став Закон «Про національні меншини в Україні». Він закріпив право кожного народу на культурно-національний розвиток, творення своєї національної культури, відродження історико-культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, розвиток літератури, мистецтва, засобів масової інформації, створення національних культурних та навчальних закладів.

У 2000 р. в Україні діяло 450 національно-культурних товариств, 25 з яких мали всеукраїнський статус. Вони представляли інтереси майже 40 зі 130 представлених в Україні етнічних груп.

Таким чином, держава дбала, аби всі національні меншини мали рівні умови розвитку з корінною нацією — українцями.

Після проголошення незалежності України зазнали динамічних змін кількісні показники різних етносів.

Чисельність представників корінної нації-українців скорочувалась. Вони є одним із найстаріших етносів. Число росіян залишалась відносно стабільним, хоча в другій половині 90-х років розширюється їх виїзд з України на історичну батьківщину.

Продовжувався виїзд з України євреїв. За роки незалежності їх вибуло з України близько 300 тисяч чоловік. Мігрувала з України і велика кількість етнічних німців — понад 20 тис. чоловік.

Натомість, протягом всього періоду 90-х років в Україні зростала кількість представників народів Закавказзя та Середньої Азії, до Криму в'їхало близько 300 тисяч кримських татар. Україна єдиною з республік колишнього СРСР взяла на себе справу їхнього облаштування.

Такі зміни, каталізовані скороченням чисельності корінного етносу - українців - суттєво впливали на політику держави, вимагаючи надзвичайної зваженості й національної терпимості.

Водночас Україна активно виступає проти сепаратизму, вимог деяких політиків про передачу Криму Росії, створення автономій у південних та східних регіонах, інших претензій, спрямованих на підрив суверенітету та територіальної цілісності держави.

Створюючи необхідні умови для національно-культурного розвитку етнічних меншин, Україна сподівається, що й права українців у сусідніх державах також будуть поважатися.

В цілому ж створення умов для розвитку цивілізованих міжнаціональних відносин в Україні стало важливим досягненням молодої держави. Вдалося найголовніше — зберегти мир, що є найважливішою передумовою вирішення всіх соціально-економічних і політичних питань.