4. Україна і держави снд.

Підписання 8 грудня 1991 р. угоди про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД) констатувало факт розпаду СРСР як суб'єкта міжнародного права і перехід зовнішньополітичних питань виключно до юрисдикції колишніх союзних республік. Україна активно приступила до налагодження добросусідських взаємин між державами Співдружності, її делегація виступила з низкою важливих пропозицій на зустрічах керівників глав держав і урядів, що відбулися 1992 р. Але, насамперед з ініціативи Росії, з'явилися тенденції до перетворення СНД у наддержавну політичну структуру чи навіть державу. Пробним каменем стала ідея про створення об'єднаних збройних сил, від якої Україна рішуче відмовилася, сконцентрувавши головну увагу на створенні власної армії. У 1992-1993 рр. надії на краще, пов'язані зі співдружністю, стали розвіюватися. Негативну роль у цьому відіграла позиція Росії щодо енергоносіїв (нафти, газу тощо) та її ставлення до проблеми Чорноморського флоту і майбутнього Криму. Питання про Крим стало однією з причин загострення відносин між Україною та Росією. Ситуація стала особливо вибухонебезпечною після 21—22 травня 1992 р. у зв'язку з постановою і заявою Верховної Ради Російської Федерації, що фактично проголошувала відторгнення Севастополя від України. Лише виважена позиція керівництва України забезпечила вихід з гострої політичної кризи. Істотну роль відіграла й підтримка України з боку ООН, західних держав.

Проблема розподілу Чорноморського флоту залишалась наріжним каменем українсько-російських відносин аж до підписання в 1997 р. широкомасштабного українсько-російського договору. 31 травня цей договір підписали у Києві Президент Росії Б. Єльцин та Президент України Л. Кучма. Сторони визнали непорушність існуючих між ними кордонів та розділили Чорноморський флот. Одночасно Росія брала в 20-річну оренду базу в Севастополі.

Як і раніше, у нинішній період співробітництво з Росією та країнами СНД має для України стратегічний характер, в першу чергу в економічній сфері. З обранням Президентом Росії В. Путіна двосторонні українсько-російські відносини стали набувати характеру жорсткого прагматизму. В той же час наша держава не відкидає ідею інтеграції української економіки в СНД. Разом з тим, вона враховує той очевидний факт, що як цивілізована економічна структура типу Євросоюзу (ЄС), СНД ще не утвердився. А тому пріоритет Україна віддає двосторонній співпраці з державами, що входять до його складу.

Україна, займаючи серединне положення між Європою і Росією, одночасно випробовує тиск двох протилежних центрів інтеграції: ЄС і ЄврАзЕС. Дана ситуація зумовила багатовекторний курс в зовнішній політиці України. З одного боку – «європейський вибір», як це звучало в Посланнях Президентів (Л. Кучми і В. Ющенко), з іншою – статус спостерігача в ЄврАзЕС і участь в ЄЕП, що розглядається Україною як вимушена міра на стратегічному шляху до європейської інтеграції.

Україна грає роль важливого геополітичного центру в Євразії і конкурента інтеграційним прагненням Росії в СНД, тому вона очолила блок держав, що включає узбекистан, Азербайджан, Грузію і Молдову, що отримав назву ГУУАМ, по першим літерам в назвах кожної країни.

ГУУАМ є проявом нового пострадянського регионалізма. Він є відповіддю на інтеграційні виклики. Росії в СНД. Якщо інтеграція навколо Росії припускає домінуючого центру і периферії, то ГУУАМ – рівність всіх учасників процесу. Країни зацікавлені в стабільності і розвитку транспортних коридорів, зокрема нафтового Баку – Супса, Одеса – Броди.

Структура ГУУАМ поступово розвивається. Зокрема, в 2002 р. була підписана угода про створення Зони вільної торгівлі без обмежень і вилучень. Даний документ не припускає глибокої інтеграції з формуванням наднаціональних органів влади, також він не припускає вільне пересування робочої сили і створення єдиної валюти. Отже, договір не обмежує суверенітет України, а також не суперечить стратегічному курсу України і основоположному документу в цьому напрямі «Угоді про партнерство і співпрацю з ЄС».

Разом з тим, слід визнати, що в ГУУАМ немає єдності геоекономічних інтересів. Більш того, інтереси Азербайджану, Грузії і України, як основних гравців, з питань транспортних коридорів часто не співпадають, оскільки випробовують тиск зовнішніх чинників: США, Туреччини, Ірану.

Зокрема, українській системі транспортних коридорів доводиться витримувати конкуренцію не тільки з боку Росії і Казахстану, прагнучих максимально використовувати транспортні шляхи в обхід України, але і цілому ряду інших проектів, в яких задіяні партнери України: Азербайджан і Грузія. Наприклад, на противагу трубопроводу ГУУАМ (Баку –Супса, Одеса - Броди) Туреччина активно просуває свій проект: Баку – Тбілісі – Джейхан. Позиція Грузії в цьому питанні повністю залежить від американської стратегії в регіоні, яка допускає прив'язку країн Закавказзі до нафтогазових проектів Туреччини.

Крім економічної складової ГУУАМ припускає розвиток в своїх рамках єдиного інформаційного простору і системи безпеки.

Розвиваючи ГУУАМ, Україна сподівається вирішити також завдання зростання свого економічного потенціалу. Тут слід зазначити, не тільки геоекономічний чинник нового коридору постачань енергоресурсів до України і Європи, сучасного «Шовкового шляху», але і конкуренція на внутрішньому ринку енергоресурсів України для російських компаній ТНК і Лукойл. Крім того, зона вільної торгівлі в рамках ГУУАМ, можливо, дозволить українським товарам успішно конкурувати з російськими в країнах об'єднання, що забезпечить збереження України, як частини індустріального ядра СНД.

Сучасний етап розвитку України

Головні завдання

• Забезпечення подальшого зростання економіки

• Сприяння зростанню життєвого рівня населення

• Унеможливлення фінансових криз зразка 1998 р.

• Реформування системи пенсійного і соціального забезпечення

• Вирішення проблеми диверсифікації джерел постачання енергоносіїв

• Реконструкція паливно-енергетичного комплексу, особливо вуглевидобувної галузі (за період вересня 1991 р. — липня 2002 р. загинуло 3700 гірників)

• Створення сприятливих умов для іноземних інвестицій

• Остаточне розв'язання проблеми зовнішньої заборгованості

• Зміцнення банківської системи

• Сприяння розв'язанню проблеми зайнятості населення, особливо в деяких регіонах. Зупинення нелегальної міграції робочої сили за кордон

• Створення умов для легалізації тіньового капіталу, який на сьогодні складає майже половину

• Зменшення податкового тиску на всі категорії громадян і суб'єкти господарської діяльності

• Сприяння подальшій структурній перебудові економіки

• Завершення земельної реформи і загалом реформування аграрного сектору економіки

• Сприяння розвитку зовнішньої торгівлі. Забезпечення позитивного зовнішньоекономічного сальдо

• Вирішення проблеми фінансування освіти, науки і системи охорони здоров'я. Завершення освітньої реформи

• Погашення заборгованостей перед населенням

• Здійснення політичної і адміністративної реформ. Забезпечення подальшої демократизації суспільства