4. Боротьба оун та упа.

Після закінчення радянсько-німецької війни діяльність УПА при сильній підтримці населення була спрямована на те, щоб перешкодити встановленню тоталітарного режиму в краї. Загони УПА контролювали значні території Західної України, зберігаючи високу боєздатність. "В УПА міцна дисципліна, добре поставлена виховна робота, добре налагоджене харчування і обмундирування, — писав у звіті командир 48-ї дивізії генерал Князєв. — Частинам дивізії довелось мати справу з добре організованими і озброєними куренями, сотнями, четами".

Проте сталінське керівництво на той час вже мало змогу організувати широкі винищувальні акції проти УПА: у Західній Україні було зосереджено величезну кількість регулярної армії, утворені Львівський і Прикарпатський військові округи. У всіх районних центрах були розміщені військові частини, із військ МВС і НКВС створювалися сильні гарнізони, з місцевих жителів формувалися винищувальні батальйони (так звані яструбки), до яких включалися навіть недавні вояки УПА. Всюди була запроваджена комендантська година, проведений перепис населення. Головним методом боротьби з УПА і підпіллям ОУН були жорстокі репресії.

Протягом 1945 р. загони УПА втратили 9 тис. вбитими і близько 24 тис. полоненими. Незважаючи на втрати у живій силі, вивіз до Сибіру членів сімей українських патріотів, спротив УПА радянській владі не спадав. Тільки 1945 р. на Львівщині повстанці провели понад 3 тис. збройних акцій, внаслідок яких було вбито близько 5 тис. енкаведистів, бійців винищувальних батальйонів, партійних, комсомольських і радянських функціонерів. Загалом у ході збройних акцій УПА і підпілля ОУН, що були спрямовані передусім на репресивний апарат радянської влади — проти військ НКВС, загинуло близько ЗО тис. громадян і до 20 тис. військовослужбовців, міліціонерів, прикордонників.

Протягом 1944—1945 рр. уряд УРСР декілька разів звертався до повстанців з вимогою скласти зброю, обіцяючи повну безпеку й амністію. Зазнаючи значних втрат, УПА спробувало пристосуватися до наростаючого наступу радянських військ. Великі з'єднання були поділені на малі рухливіші загони.

Наприкінці 1946 р. командуючий УПА генерал Р.Шухевич отримав від Української Головної Визвольної Ради (утворена влітку 1944 р. і була політичним центром національно-визвольних змагань) директиву про докорінну реорганізацію повстанчої армії. У зв'язку з тим що надії на американо-радянську війну не виправдалися, частина армії демобілізувалася, частина була відправлена на Захід, а для роботи в підпіллі залишилися найбільш стійкі і морально витривалі. "Починаючи з 1946 року, — писав один із ідеологів ОУН-УПА П.Полтава, — український визвольний рух в СРСР почав переходити від форм широкої повстанської боротьби до форм боротьби глибоко підпільної..." Однак значні втрати серед підпілля ОУН позначилися на її роботі.

У 1948 р. командування знову провело реорганізацію УПА, створивши самостійні відділи чисельністю по 10—15 бійців. Збройні акції не припинялися, але кількість їх зменшувалася. Якщо 1947 р. їх було 2068, в результаті яких було знищено 4404 чол., то 1948 р. — 1387, в ході яких знищено 910 і втрачено 347 осіб.

На кінець 40-х років загони УПА і підпілля ОУН зосередили свої сили на пропагандистській роботі та саботажі. Умови діяльності УПА-ОУН ставали неймовірно складними. Велика кількість бійців і старшин загинули в ті роки. 5 березня 1950 р. у с. Білогорща під Львовом у сутичці з енкавидистами загинув командуючий УПА Роман Шухевич (генерал Тарас Чупринка). Його замінив полковник Василь Кук (Коваль). Але боротьба пішла вже на спад.

У червні 1950 р. конференція ОУН прийняла рішення, відповідно з яким була здійснена децентралізація УПА і керівництва рухом опору. Окремі збройні відділи підпілля у краї діяли ще до середини 50-х років. Повстанці, які перебралися на Захід, заснували на еміграції закордонні частини ОУН.

Боротьба радянської влади з УПА (1944—1950-ті pp.)

Період, дата	Зміст
І період. Грудень 1944 — червень 1945 pp.	Три широкомасштабні антиповстанські операції із залученням великої кількості регулярних військ, військ НКВС, бійців партизанських загонів, каральних загонів (понад 200 тис. з важким озброєнням і авіацією). Здійснено 40 тис. малих операцій
II період. 1946 р.	«Велика блокада». Для проведення операції залучалось понад 60 тис. бійців регулярної армії, НКВС
III період. 1947—1950-ті pp.	Систематичні операції по знищенню, витісненню за межі УРСР бойових загонів УПА
У боротьбі з УПА загинуло 30 тис. цивільних (партійні, державні функціонери, голови колгоспів, керівники підприємств, учителі, лікарі тощо), понад 25 тис. військових, міліціонерів, прикордонників
Методи боротьби
• Військові операції. Проведення масових мобілізацій до лав Радянської армії, що підривало соціальну базу повстанського руху • Облави і арешти тих, хто підозрювався у співробітництві з повстанцями • Арешт і депортація у східні райони СРСР підозрілих у зв'язках з повстанцями, членів їхніх сімей і близьких. Акції тривали до 1949 р. Загалом було депортовано понад 200 тис. осіб • Агітація, пропаганда, ідеологічний тиск на мирне населення • Дія перевдягнутих у повстанців загонів НКВС, які влаштовували терор над місцевим населенням • Створення загонів самооборони • Здійснення політики радянізації • Амністія учасникам повстанського руху (першу було оголошено у травні 1945 р. Амністовано 41 тис. повстанців, дезертирів і тих, хто ховався від призову до Радянської армії. Із них 17 тис. осіб було заарештовано. До 1949 р. було об'явлено ще чотири амністії, але вони вже не мали такого успіху)