Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Україна XX.doc
Скачиваний:
11
Добавлен:
14.08.2019
Размер:
3.66 Mб
Скачать

Розділ 7. Духовне розкріпачення і початок національного відродження. Релігійне життя України в умовах незалежності.

1. Історичні передумови духовного розкріпачення.

Розбудова незалежної Української держави, крах комуністичної ідеології, демократизація суспільного життя, гласність та політичний плюралізм, що стали реаліями для України на початку 90-х років, створили нові умови функціонування духовної сфери.

За радянських часів Комуністична партія та радянська держава безальтернативно визначали шляхи духовного розвитку суспільства, брутально втручаючись у сферу ідеології та культури. Вони встановлювали рамки, в яких повинна була знаходитись ідеологія, допускаючи лише формально прояви дискусії та інших точок зору.

Дисидентство нещадно придушувалось. Існували навіть спеціальні статті Кримінального кодексу, за якими до таборів чи психіатричних лікарень відправляли осіб, звинувачених в антирадянській агітації та пропаганді.

Сфера ідеології перебувала під наглядом спеціально створених ідеологічних відділів, які діяли на всіх рівнях — від ЦК Компартії України до районних комітетів партії та низових партійних організацій.

З крахом партії створилась унікальна можливість формування плюралістичної ідеології, яка не стримувалась будь-якими цензурними обмеженнями.

Від самого початку Українська держава заявила про свою відданість ідеалам демократичного суспільства. Це створювало надійне підґрунтя для формування нової державної ідеології. Підпоєно останньої точаться гострі дискусії. Якою їй бути — національною, громадянською, плюралістичною? Відповідь на це запитання дасть час.

2. Повернення історичної пам’яті народу.

Суттєвою особливістю ідеологічних процесів в республіці наприкінці 80-х - на початку 90-х років стала їх політизація. Митці та науковці відчутно впливали на всі сфери життя суспільства і держави.

Вагомий внесок у відродження духовності зробило відновлення нефальсифікованої, правдивої історії країни. Започаткували цей процес засоби масової інформації, на сторінках яких систематично друкувалися маловідомі матеріали. Безперечна ініціатива тут належала московському «Огоньку», редагованому українським письменником та публіцистом Віталієм Коротичем. Слідом за цим на сторінках «Літературної України», «Вітчизни», «Прапора» з'явилась ціла серія статей, які повернули українцям забуті імена та розповідали про «білі плями» їхньої історії.

Основу публікацій складали мистецькі твори представників «розстріляного відродження» 20-30-х років — Б. Лепкого, М. Зерова, В. Винниченка, М. Куліша, М. Хвильового, М. Драй-Хмари. Одночасно з цим, надбанням широких кіл громадськості стали твори заборонених із політичних міркувань В. Симоненка, В. Стуса, І. Світличного, О. Тихого.

В літературно-художніх (як тоді говорили «товстих») журналах почали публікуватися праці відомих українських істориків - М. Грушевського, Д. Дорошенка, Д. Яворницького, М. Драгоманова.

Історична наука все більше виходила з-під контролю компартійних структур і концентрувала увагу на дослідженні фактично заборонених раніше для вивчення тем — радянських голодоморів, національно-демократичної революції, диктату командно-адміністративної системи, генези українського народу.

Повернення несправедливо забутих імен та їхнього творчого доробку було характерним і для інших видів мистецтва. Це стосується творів художника М. Бойчука та його школи - О. Заливахи. І. Марчука, Ф. Гуменюка.

В 90-ті роки процес повернення історичної пам'яті набув якісно нових рис. За умов розбудови демократичного суспільства українська історія чітко виокремилась із контексту історії тих держав, які протягом тривалого часу правдами й неправдами володіли її територією. Історія українського народу стала розглядатись у контексті становлення української державності.