Розділ 6. Здобуття Україною незалежності.

1. Суспільно-політичні процеси у першій половині 1991 року.

Наприкінці 1990 - початку 1991 р. внутрішньополітична обстановка у Радянському Союзі ще більше загострилася. На грудневому (1990) пленумі ЦК КПРС більшість учасників закликала до рішучої боротьби з «деструктивними силами», «сепаратистами», «націоналістами». Тодішній перший секретар ЦК КП України С. Гуренко у виступі на пленумі заявив: «Демократія, гласність, плюралізм, не покращуючи реального стану речей, стають засобом перетворення країни у "театр абсурду"».

В цей час основні політичні пристрасті почалися довкола доцільності підписання нового союзного договору та розбудови СРСР як реальної «федерації рівноправних республік». Саме на цьому наполягали налякані хвилею суверенізації та національно-визвольного руху союзні структури.

В Україні ідея підписання нового союзного договору була зустрінута неоднозначне. Багато положень його проекту, запропонованих на обговорення у листопаді 1990 р., суперечили Декларації про державний суверенітет України. Він суттєво обмежував права республіки та знову передбачав формування союзних органів влади з великими повноваженнями у сфері Міжнародних зносин, фінансової політики, передбачав повернення до норми щодо верховенства союзних законів над республіканськими .

Особливого захоплення в Україні, як і в інших союзних республіках, проект нового союзного договору не викликав. Тому Консервативні сили, і зокрема депутатська група «Союз» Верховної Ради СРСР, закликали М. Горбачова як президента винести питання щодо майбутньої долі країн на Всесоюзний референдум. Референдум відбувся 17 березня 1991 р.

До бюлетеня вносилося запитання: «Чи вважаєте ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи будь-якої національності?».

Референдум викликав подальше загострення політичної обстановки в СРСР. Шість союзних республік відмовилися від його проведення. Представники комуністичної більшості Верховної Ради УРСР підтримали проведення референдуму. Але частина депутатів-комуністів критикувала ідею референдуму. Голова Верховної Ради України Л. Кравчук назвав його «надуманим».

Було очевидним, що зміст питань бюлетеня суперечить Декларації про державний суверенітет України. На відміну від В. Івашка, Л. Кравчук проводив гнучку і досить обережну політику, що виходила з інтересів перш за все України. Щоб не загострювати відносин із центром, він запропонував одночасно із загальносоюзним референдумом, провести опитування населення УРСР. Жителям республіки було запропоновано дати відповідь на запитання: «Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути в складі Союзу Радянських Суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?». З цією пропозицією погодилися, врешті-решт, представники опозиційної Народної Ради. За неї проголосувало 288 депутатів Верховної Ради УРСР.

Особливу позицію щодо референдуму зайняли обласні ради Тернопільської та Львівської областей. Окрім союзного і республіканського, тут було вирішено провести регіональний референдум, на якому було запропоновано дати відповідь на запитання: «Чи хочете ви, щоб Україна стала незалежною державою, яка самостійно вирішує всі питання внутрішньої та зовнішньої політики, забезпечує рівні права громадянам незалежно від національної та релігійної приналежності?».

Результати референдуму і всенародного опитування засвідчили прагнення народу України до створення суверенної держави, яка б мала рівноправні відносини з іншими країнами і посідала належне місце у світовій співдружності. За Україну у складі Союзу Радянських Суверенних Держав на засадах Декларації про державний суверенітет України проголосувало 80,2% осіб, які брали участь в опитуванні. За СРСР як оновлену федерацію суверенних республік висловилося 70,5% виборців. Таким чином, більшість виборців в обох випадках висловилися «за», не розуміючи, що голосують за різні форми національно-державного устрою. Що ж стосується західних областей республіки, де вплив Компартії був нейтралізований, за «незалежну державу, яка самостійно вирішує всі питання внутрішньої і зовнішньої політики» висловилося 88% тих, хто прийшов на виборчі дільниці.

Проведення референдуму сприяло істотному послабленню напруженості у Верховній Раді, зближенню позицій депутатів щодо умов нового союзного договору і вирішення інших злободенних питань життя республіки. Почав зростати вплив на роботу Верховної Ради її Голови, який став проводити більш самостійну політику, поступово виходячи з-під впливу ЦК Компартії України. Леоніда Кравчука підтримувало все більше комуністів-депутатів Верховної Ради, яких стали називати «суверен-комуністами».

Розуміючи, що СРСР загрожує розпад, центральне керівництво і особисто М. Горбачов спробували його стримати шляхом прискорення та підписання нового союзного договору. Навесні та влітку 1991 р. в підмосковному Ново-Огарьово пройшли переговори Президента СРСР з керівниками дев'яти союзних республік, включаючи й Україну. Результатом переговорів був проект нового союзного договору, який, однак, не дістав загального схвалення. Наприкінці червня 1991 р. було вирішено підкласти підписання запропонованого М. Горбачовим союзного договору на кінець літа.