2. Економічна катастрофа.

Наприкінці 1992 р. економіка зі стану глибокої кризи вступила в етап некерованої руйнації. Місячна інфляція у листопаді 1992 р. перейшла рубіж 50%, тобто вийшла на рівень гіперінфляції. У сім'ях середнього достатку майже всі грошові доходи витрачалися на харчування, а малозабезпечені опинились за межею бідності. У 1992 р. зареєструвалося 352 тис. безробітних.

Незважаючи на надзвичайні повноваження уряду Леоніда Кучми (листопад 1992 р.—жовтень 1993 р.), економіка України продовжувала розвалюватися. Стрімко скорочувався випуск товарів народного споживання, наприклад, лише у липні 1993 р. — на 21,3%. За 9 місяців згаданого року виробництво промислової продукції знизилося на 20,9%. За умови повсюдної нестачі енергоносіїв зросла енергомісткість продукції. 1993 р. на 1000 дол. валового суспільного продукту" Україна споживала 1840 кг нафтового еквівалента усіх енергоносіїв, тоді як Франція — 182, Німеччина — 145, Данія — 141 кг. Восени місячна інфляція перевищила 75%. Якщо на початку 1992 р. частка сировини і матеріалів у експорті становила 80%, то 1993 р. досягла 88%, що швидко наближало Україну до перетворення у неоколоніальну периферію розвинутих держав.

Темпи і якість ринкових перетворень були вкрай незадовільними. Уряд Кучми намагався стабілізувати становище шляхом відновлення командно-адміністративної системи управління державними підприємствами, введення директивних цін, обмеження доходів. Але ці кроки лише віддалили Україну від цивілізованої економіки. Не вдалося розгорнути й широко рекламовану боротьбу з корупцією та хабарництвом. Мафіозні структури, зміцнівши, почали ставити перед собою не лише економічні, а й політичні цілі.

Серед причин економічної катастрофи назвемо наступні. Структура виробництва в Україні була підпорядкована імперським інтересам, типовому поділу праці між метрополією і колонією. Лише третина виробничо-технологічних циклів промисловості брала початок і завершувалась у республіці. Частка проміжного продукту в 1,5 раза переважала частку кінцевого. Загалом коефіцієнт залежності України від імпорту становив 41%, тоді як Японії — 14, США — 9,5%. Незалежна Україна успадкувала уламок економіки колишнього СРСР, неспроможний самостійно функціонувати. Тому розрив економічних, а отже, й технологічних зв'язків, зокрема з Росією при збереженні залежної структури виробництва боляче вдарив по молодій Українській державі. Науково-технічна і технологічна відсталість української індустрії, низька конкурентноздатність її продукції не дали змоги швидко інтегруватись у міжнародний поділ праці. 50—60% основних фондів промисловості, будівництва і транспорту були застарілими, фізично і морально зношеними. Ресурси нафти, газу і лісу внаслідок інтенсивної експлуатації майже повністю вичерпалися. Негативно позначилися на економіці України її повна залежність від кредитно-фінансової політики Росії та пізній вихід з єдиного рубльового простору. Зашкодила і далека від економічної доцільності політично-кон'юнктурна практика збереження "прозорих" кордонів. Штучно занижений курс карбованця до рубля і долара дозволив за безцінь вивозити величезні багатства за межі України, Прокомуністична Верховна Рада та залежний від неї нерішучий уряд вправно гальмували демонополізацію виробництва та приватизацію державної власності. Зокрема, навіть на середину 1993 р. 75—80% валової продукції виробляли підприємства-монополісти, що виключало створення конкурентного середовища і дозволяло встановлювати монопольне високі ціни. У 1992 р. була повністю провалена Державна програма приватизації. Через викуп трудовим колективам було передано лише 22 державних підприємства з 1005 за програмою (приватизацію ще 46 було оформлено протягом першого кварталу 1993 р.), а 98% їх і надалі залишалися власністю держави. Прямо зацікавленими в інфляційному стані економіки виявились українські банки, прибутки яких різко зросли і досягли у перші місяці 1993 р. 54% прибутків промисловості.

Деяке пожвавлення експорту у першій половині 1993 р., коли Україна мала позитивне сальдо платіжного балансу із Заходом (480 млн. дол.), було загальмоване запровадженням фіксованого (офіційного) курсу карбованця щодо долара (5970 крб. за 1 долар в умовах постійного зростання курсу на чорному ринку та валютних торгах) і обов'язкового продажу державі 50% одержаної валюти. До речі, придбати валюту експортери могли лише за чотири-, п'ятикратним біржовим курсом. Ця критична для зовнішньої торгівлі ситуація була переведена у розряд катастрофічних листопадовим (1993 р.) рішенням очоленого у жовтні Президентом України Кабінету Міністрів (виконуючий обов'язки Прем'єр-міністра Юхим Звягільський) щодо стовідсоткового продажу іноземних валют, у тому числі 50% — за фіксованим курсом, підприємствами-експортерами. Чергове розкуркулення експортерів мало наслідком дальший спад виробництва, різке зменшення валютних надходжень, їх приховування за межами України. Якщо до введення фіксованого курсу карбованця на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ) продавалося 90% усієї валюти, то після його запровадження — 20%. За Указом Президента України з 6 листопада торги на УМВБ призупинили повністю.

Не вдалося стабілізувати економіку й урядові Кравчука—Звягільського. У грудні 1993 р. інфляція перевищила 90%. Правда, в наступні місяці вона знизилася і становила в січні 1994 р. — 19,2, в лютому — 12,6, а в березні — 5,7%. Але досягнуто це було заходами, які спричинили різкий спад виробництва. У першому кварталі 1994 р. національний дохід скоротився проти відповідного періоду 1993 р. на 36%, обсяг виробництва промислової продукції — на 38,4%. До парламентських виборів 1994 р. Україна підійшла у стані глибокої господарської руїни.

Посилання на те, що господарський хаос виник внаслідок зламу командно-адміністративної системи управління і впровадження нової, ринкової, не витримує критики. Навпаки, власне збереження застарілих виробничих відносин зумовило економічну кризу. Консервативна урядова політика дискредитувала в очах збіднілого народу ідею української державності і ринкової економіки. Намагання здійснити радикальні політичні й економічні реформи руками бюрократично-адміністративних структур, проти яких ця реформа спрямована, були приречені на невдачу.