3. Голокост.

Першими жертвами геноциду (голок осту) стало єврейське населення України, чисельність якого до війни становило близько 2.5 млн. Ця кампанія мала ідеологічне обґрунтування, яке найповніше відбито у директиві Гітлера вермахту. „Боротьба проти більшовизму вимагає нещадних та енергійних дій насамперед проти євреїв, котрі є головними носіями більшовизму”. Антисемітську пропаганду серед військ, а також серед населення окупованих земель провадив могутній апарат. Уже в перші дні окупації в кількох західноукраїнських містах були спровоковані єврейські погроми. Спеціальні підрозділи – айнзатцкоманди розпочали поголовне знищення єврейського населення. Тільки у Львові було за кілька днів розстріляно 7 тис. євреїв.

Переважна більшість українців негативно ставилась до геноциду євреїв, часто надавала нещасним допомогу. Митрополит А.Шептицький у посланні „Не убий” відкрито виступив на захист євреїв, звертався з листом до Гітлера і особисто врятував близько 150 дітей та 15 рабинів. Ризикуючи життям, тільки жителі Львівщини врятували кілька тисяч єврейських дітей, жінок, чоловіків. Близько ста галичан були за це розстріляні.

У липні 1941 р. Гітлер доручив „остаточно вирішити єврейське питання” (так Берлін іменував геноцид євреїв) керівникові СС Гейдріху. В Україні створено десятки гетто і концтаборів, у які загнано майже все єврейське населення. Тільки через львівське гетто пройшли і загинули близько 236 тис осіб. Понад 33 тис євреїв розстріляні у Бабиному Яру в Києві. Винищення єврейського населення було страшною за жорстокістю і розмахом акцією нацистів, але лише частиною загальної катастрофи, яку пережив народ України у роки німецької окупації.

4. Економічне пограбування України.

Згідно з планами Гітлера, економіка окупованих територій ставилась на службу рейху. Найбільші підприємства України були поділені між німецькими магнатами: Фліку дістались заводи Дніпропетровщини, Круп отримав одні з найбільших у Європі машинобудівні заводи Краматорська, майже половину підприємств важкої промисловості захопив концерн „Герман Геринг” Окупанти нещадно грабували село, перетворивши колгоспи і радгоспи в „общинні господарства” і запровадивши в них кріпацький режим. Берлін намагався негайно перетворити українські землі у німецьку колонію, надійний продовольчий резерв рейху. На селянські двори накладалися 12 різних видів податків. Під страхом суворої кари запроваджувалась обов’язкова трудова повинність. Грабунок, свавілля і терор були розведені в ранг державної політики. Ніяких законів на захист населення окупованої України не існувало.

До Німеччини вивозили унікальні музейні експонати з Києва, Харкова, Львова, Одеси. Тільки з фондів Академії наук України було вивезено 320 тис. рідкісних книг.

5. Вивезення працездатного населення на примусові роботи до Німеччини.

На початку 1942 р. Берлін дав вказівку розгорнути вербування і вивіз українців до Німеччини, де використовувати їх на роботах у військовій промисловості, на шахтах, у сільському господарстві. На початку акції тисячі юнаків і дівчат їхали добровільно, рятуючись від голодної смерті та свавілля окупантів. Але вже з весни почався насильницький вивіз, який набув величезних масштабів. Геринг у березні розпорядився надіслати з України 527 тис. робітників. А у вересні Гітлер наказав спішно доставити до Німеччини 500 тис. українок віком від 15 до 35 років для роботи у домашньому господарстві. Керівник служби вербування іноземної робочої сили Фріц Заукель у жовтні дав розпорядження зібрати 500 тис. робітників у рейхскомісаріаті „Україна”. Людей ловили як звірів, масовими облавами, вивозили під конвоєм. Акції супроводжувались жорстокими репресіями. Пізніше історики підрахували, що з семи мільйонів іноземних робітників у Німеччині третину становили українці.