3.Розгортання робітничого руху.

В Україні страйковий рух з'явився в липні 1989 р. на вугільних шахтах Донбасу. Соціальний вибух у цьому регіоні визрівав давно. Адже із 278 діючих вуглевидобувних підприємств 228 шахт працювали без реконструкції понад 20 років, хоча згідно з нормативами, термін оновлення основних фондів не повинен перевищувати 14-16 років. До того ж вугільні родовища в Україні згідно зі світовою кваліфікацією Належать до групи «С», що характеризується найскладнішими гірничо-геологічними умовами. Три чверті шахт належать до надто газонебезпечних. Понад 60% шахт працюють на глибині майже 700 м, а на 38 шахтах досягли позначок 1000-1300 м. На освоєних глибинах температура гірничих порід сягає 45-52°С. Якщо додати до природних умов систематичні затримки заробітної платні, то буде зрозуміло, чому саме в шахтарському середовищі виникла хвиля страйкових виступів.

Страйкуючим шахтарям і студентам вдалось навіть примусити уряд В. Масола піти у відставку, а відомствам вирішити деякі нагальні й гострі проблеми шахтарів, з якими зволікали роками і десятиріччями. Однак, коли страйки вийшли з-під контролю самих шахтарів, вони набули руйнівного характеру. З'явилась реальна загроза неконтрольованої страйкової стихії, перетворення страйкового руху на гальмо оновлення українського суспільства.

Бурхливі події кінця 80-х - початку 90-х років змусили уряд України вивчати причини страйкового руху. На сесії Верховної Ради України 29 жовтня 1992 р. було розглянуто в другому читанні проект закону України «Про порядок вирішення колективних спорів (конфліктів)», де було зроблено спробу закласти правову базу страйкового руху та легалізувати такий важливий інструмент захисту приватного власника, як локаут. Обговорення проекту закону показало, що цей документ потребує доопрацювання. 24 листопада узгоджувальна комісія з доопрацювання проекту закону визнала недоцільним його прийняття до затвердження закону про колективні договори. Для цього створено спеціальний орган - Національну раду соціального партнерства (НРСП). Проаналізувавши причини страйкового руху, НРСП дійшла висновку, що у демократичних країнах, до яких належить Україна, страйк був і залишається одним з головних захисників як найманих працівників на приватних підприємствах, так і службовців на державних підприємствах. Водночас страйк є також дієвим засобом розв'язання соціально-трудових конфліктів. Засадничим у цій справі має бути Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права. Згідно з пунктом «д» статті 1, держави, які беруть участь у цьому пакті, зобов'язуються забезпечити право на страйки, але «за умов їх здійснення відповідно до законів даної держави».

Необхідно підкреслити, що Україна має свій закон «Про колективні договори та угоди» від 1 липня 1993 р. й кілька нормативних актів цього ж спрямування. Проте ефективного механізму регулювання соціально-трудових конфліктів ще не опрацьовано, він не відповідає змінам, що відбулися після проголошення незалежності України у системі соціально-трудових відносин. Відставання це пояснювалось тим, що не всі у владних структурах були готовими до розв'язання назрілих проблем, а також відсутністю правового поля.

Однак обвальне падіння життєвого рівня, що відбувалося в Україні протягом кінця 80-х - початку 90-х років змушує вдатися до страйків нові загони робітників текстильників, транспортників, працівників освіти, медичної допомоги і навіть адвокатів. Вимоги страйкуючих на початку 90-х років відрізнялись тим, що вони мали переважно економічну спрямованість. Спільним було те, що страйки віддзеркалювали крайню напруженість соціальне-економічного становища трудівників.

Насиченість індустріального Донбасу робітництвом зумовило те, що цей регіон був генератором страйкового руху, в наступні роки до нього підключаються три західні області -Волинська, Тернопільська, Львівська, трудові колективи деяких підприємств Києва. Про суспільну активність робітників України свідчать наведені нижче узагальнюючі статистичні дані.

Найчисельнішими були страйкові виступи у 1989 р. —293 тис. Протягом наступних років — 130—180 тис. чоловік, а вже у1993 р. хвиля протесту знову піднімається— 260,3 тис. чоловік. Щодо інтенсивності страйкового руху (середнє число днів участі у страйку на одного учасника), то у 1989 р. в Україні вона становила 3,3 дня, 1990 р. - 1 день, 1991 р. - 10,6 дня, 1992 р. — 4,8 дня, 1993 р. — 10,6 дня. Можна вважати, що втрати робочого часу у попередні роки були значно більшими, ніж пізніше. Важливо підкреслити, що коли страйковий рух у Європі, а також США, Японії скорочується, то в Україні зростає.

У процесі страйкової боротьби досвід трудівників збагатився такими формами угод, як консенсус, компроміс, примирна процедура тощо. Вчорашній керівник підприємства («червоний» директор) з чітко окресленими функціями перетворився на роботодавця, а до поняття «робітник» дедалі частіше додається «найманий».

Страйковий рух

Причини страйків
Невдале реформування економіки	Невирішеність багатьох економічних і соціальних питань: низька технічна оснащеність копалень, тяжкі умови праці, значна частка ручної праці, низька заробітна плата	Непослідовність у лібералізації суспільно-політичного життя
15 липня 1989р. розпочався страйк на шахті «Ясинуватська-Глибока». Через кілька днів страйкували вже 193 шахти з 400
Вимоги страйкуючих
• Покращення соціальних умов • Націоналізація майна КПРС • Покращення умов праці • Відставка уряду • Підвищення зарплати • Деполітизація правоохоронних органів • Ліквідація парткомів на підприємствах
Особливість страйку: поєднання соціально-економічних і політичних вимог
Значення страйків
• Масові виступи шахтарів завдали могутнього удару по тоталітарній системі • Уперше за роки радянської влади робітники відкрито продемонстрували, що їхні інтереси розходяться з інтересами комуністичної партії, з інтересами тоталітарної держави • Він започаткував новий етап робітничого руху

Щодо причин страйкових заворушень в Україні, то, по-перше, це різке зменшення зарплатні, падіння життєвого рівня; по-друге, порушення співвідношення між галузями у сфері оплати праці, оподаткування і регулювання фондів споживання; по-третє, фактична втрата державою контролю за регулюванням співвідношення між рівнем зарплатні й цін; по-четверте, масове приховане безробіття, коли людей відправляють у відпустку з дозволу адміністрації без грошового утримання, що не включається у трудовий стаж, лікарняний не сплачується. Переростанню трудових конфліктів у страйки служить відсутність правової бази, інституту посередництва, служби примирення, трудового арбітражу.