Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.)

Декларація про державний суверенітет України складається зі вступу (преамбули) та 10 розділів.

І. Самовизначення української нації

ІІ. Народовладдя

III. Державна влада

IV. Громадянство

V. Територіальне верховенство

VI. Економічна самостійність

VII. Екологічна безпека

VIII. Культурний розвиток

IX. Зовнішня і внутрішня безпека

Х. Міжнародні відносини

Основні положення Декларації
• Народ України становлять громадяни республіки всіх національностей • Закріплено державний, народний, національний суверенітети, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах • Поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, судову • Виняткове право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством • Самостійність України у вирішенні питань економіки, екології, культурного розвитку, зовнішньої і внутрішньої безпеки, міжнародних відносин • Миролюбна зовнішня політика, постійний нейтралітет • Визнання верховенства загальнолюдських цінностей над класовими • Гарантія права на вільний національно-культурний розвиток усіх національностей, що проживають на території України • Необхідність піклуватися про задоволення національно-культурних потреб українців за межами Республіки
Історичне значення Декларації
				
Суверенітет офіційно визнано необхідною умовою подальшого розвитку української нації	Визначено основні напрямки досягнення реального суверенітету		Закладено основи майбутньої незалежності держави, зроблено перший крок на шляху до неї
				
Незабаром після прийняття Декларації Верховна Рада розглянула заяву В. Івашка і задовольнила його прохання про відставку. 18 липня 1990 р. Головою ВР УРСР було обрано Л. Кравчука

Леонід Макарович Кравчук (народився 1934 р. на Рівненщині), закінчивши КДУ, викладав у технікумі в Чернівцях, з 1960 р. працював на партійній роботі. Він став відомий завдяки телевізійним дебатам з ініціаторами Народного руху України. 1989 р. Кравчук (тоді завідуючий ідеологічним відділом ЦК КПУ) гостро критикував саме ті програмні положення Руху, які пізніше взяв на озброєння. Але сам факт, що високопоставлений партійний діяч зважився на відкритий діалог з політичними опонентами, незвична для компартійного функціонера толерантність викликали повагу навіть у супротивників. У парламенті Л. Кравчук зарекомендував себе гнучким і обережним політиком, відзначався вмінням балансувати між різними політичними силами. Саме йому судилося стати на чолі України у переломний момент її історії.