Ставлення населення західноукраїнських земель до радянізації

Заходи, які були підтримані населенням

Заходи, які викликали невдоволення населення

• Ліквідація польського і румунського органів влади • Конфіскація земель великих власників, націоналізація торгівлі та промисловості (ці галузі здебільшого знаходилися в руках поляків та євреїв) • Українізація та зміцнення системи освіти (кількість українських шкіл збільшилася до 6,5 тис. з одночасним скороченням польських, румунських; у Львівському і Чернівецькому університетах, Політехнічному, Медичному, Ветеринарному інститутах, Вищій торговельній школі, консерваторії, Вищій школі образотворчого мистецтва, а також технікумах та училищах мовою викладання стала українська) • Розвиток системи соціального забезпечення, особливо охорони здоров'я

• Заміна польських, румунських чиновників на місцевих комуністів та людей, надісланих зі сходу України • Насильницька колективізація (на червень 1941 р. в колгоспи було об'єднано 15 % господарств) • Тиск на церкву (як греко-католицьку, так і православну) • Розгром політичних партій і громадських об'єднань, у тому числі таких шанованих у народі, як Наукове товариство ім. Т. Шевченка, «Просвіта», «Сільський господар», «Маслосоюз» таін. • Масові репресії (розпочалися практично відразу після захоплення краю Червоною армією) • Серед українців раніше за інших зазнали репресій активісти політичних партій. Єдиною організованою силою Опору залишалась Організація Українських Націоналістів (ОУН). Навесні 1940 р. режим розпочав широкомасштабні репресії: з осені 1939 р. до осені 1940 р. у Західній Україні було репресовано за політичними ознаками і депортовано близько 10 % населення (318 тис. сімей, близько 1,2 млн осіб). Смертність серед депортованих склала 16 % (депортовано в Сибір і Казахстан 400 тис. осіб) • Людей переслідували без суду і слідства, але з метою залякування населення інколи проводилися показові процеси (Львівський процес над 59 членами ОУН, січень 1941 р.)

Розділ 2. Окупація України військами Німеччини та її союзників.

1. Напад Німеччини на срср. Початок Великої Вітчизняної війни.

22 червня 1941 р. вранці без оголошення війни німецько-фашистські війська вдерлися на територію СРСР. Армія вторгнення налічувала 5.5 млн. солдатів і офіцерів, була озброєна найновішою технікою: 4.3 тис. танків, 4.9 тис. літаків, 47.2 тис. гармат і важких мінометів та ін. Союзники Німеччини – Італія, Угорщина, Румунія, Фінляндія, Словаччина – теж надали значну кількість військ і техніки для допомоги агресору. План „Барбаросса” передбачав „бліцкриг” – „блискавичну війну”, яка повинна була закінчитися оточенням та знищенням Червоної армії впродовж двох-двох с половиною місяців і виходом вермахту на оперативну лінію „Архангельськ-Астрахань”. Ще до зими 1941 р. Згідно з планом німецька армія наступала у трьох головних напрямках – на Ленінград, Москву і Київ.

Фото Німецька гаубиця

Вже на початку війни виявилися стратегічні прорахунки радянського командування і Червона армія зазнала дуже тяжких поразок та страшних втрат. Так, у першій день війни було втрачено 1200 літаків. Незважаючи на героїчний опір прикордонних частин і застав, військ першої лінії оборони, досвідчений, загартований і вишколений вермахт із великою швидкістю просувався в глиб країни, знищуючи десятки дивізій і захоплюючи величезну кількість військовополонених. За перші три тижні війни німецькі війська просунулися на територію Союзу місцями від 300 до 600 км. Головний удар був націлений на Москву, тоді як Сталін помилково вважав, що саме з півдня, з України, німці поведуть вирішальний наступ.