§ 3. Громадянські (особисті) права та свободи людини і громадянина в Україні

Серед науковців немає єдиної точки зору щодо того, як іме­нувати дану групу прав. Вважаємо, що найбільш прийнятним є термін «особисті права і свободи». Поряд із ним пропонується

¹ Шукліна II. Г. Загальні засади конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні // Конституційне право України / За ред. В. Ф. По- іорілка. — К.: Наукова думка, 2000. — С. 218—220.

² Заворотченко Т. М. Конституційно-прапові гарантії прав і свобод лю­ дини і громадянина в Україні: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / Ін-т держа­ нії і нрава ім. В. М. Корецького НАМ України. - К„ 2002. — С. 12.

142 Глава V

використовувати поняття «громадянські права» або «особисті (громадянські) права». Однак вживання терміна «громадянсь­кі» щодо даної категорії прав може призвести до їх ототожнен­ня з правами громадян у цілому або ж із правам громади. Віт­чизняний дослідник проблеми П. М.Рабінович запропонував іменувати дану категорію прав особистісними. Однак з таким варіантом також складно погодитися, оскільки даний термін ука­зує на приналежність цієї групи прав тільки особистості, тоді як насправді вони належать будь-якій людині незалежно від того, чи є вона особистістю в загальнофілософському розумінні цьо­го поняття¹.

Особисті права —це природні права, які людина одержує від народження. їх держава визнає за людиною. Вони є невід'єм­ним елементом свободи людини і забезпечують особі не тільки життєво важливі умови існування, а й надають фактичну мож­ливість вільно розпоряджатися собою, гарантувати невтручан­ня у сферу її індивідуальної життєдіяльності². Саме тому їх по­ширюють не тільки на громадян конкретної держави, а й на всіх індщх людей, що перебувають на її території. Боротьба з пору­шеннями особистих прав і свобод утворює сферу кримінально­го та адміністративного права.

Особисті права і свободи прийнято поділяти на дві групи:

1. перша група прав охоплює право на життя, на свободу особи та на фізичну цілісність;

2. друга група прав включає право на свободу думки і совіс­ті, свободу приватного життя і комунікації, право на недотор­канність житла, свободу пересування та крнмінально-правові і процесуальні гарантії особистих прав і свобод.

Відповідно до ст. 27Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно поз­бавлений життя. Обов'язок держави —захищати життя люди­ни. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

¹ Шукліна Н. /' Конституціііно-правове регулювання прав і свобод лю­дини і громадянина в Україні (проблеми теорії і практики): Монографія. — 1С: Центр навчальної літератури, 2005. - С. 211.

-' Конституція незалежної України: Навч. посібник / За ред. В. Ф. Пого-рілка, Ю. С. Шемшучсика, В. О. Євдокимова. - К., 2000. - С 121.

Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина 143

У зв'язку з даним правом виникає ціла низка проблемних питань:

1) проблема часових меж поняття «життя».

Так, немає єдиної точки зору стосовно того, що вважати по­чатком життя людини: її перебування в утробі матері чи момент народження? При цьому моментом народження пропонується вважати як мить відділення дитини від матері, так і момент по­чатку фізіологічних або штучних пологів. Наприклад, китайці рахують кількість років людини, починаючи із моменту зачаття, а не з моменту народження. Щодо визначення моменту смерті, то це питання врегульовано законодавчо. Так, відповідно до час­тин 1, 2ст. 15Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» від 16.07.1999р. люди­на вважається померлою з моменту, коли встановлено смерть її мозку. Смерть мозку означає повну і незворотну втрату всіх його функцій. Момент смерті мозку може бути встановлено, якщо виключено всі інші можливі за даних обставин причини втрати свідомості та реакцій організму. Діагностичні критерії смерті мозку та процедура констатації моменту смерті людини встанов­лює Міністерство охорони здоров'я України;

2) питання щодо права жінки вирішувати питання про при­ пинення вагітності (право на аборт).

У деяких католицьких та мусульманських країнах аборт за­бороняється законодавчо, тоді як в інших (Китай, Індія) з ме­тою скорочення народжуваності —заохочується.

Наприклад, відповідно до ст. 15Конституції Словаччини життя варте охорони вже до народження. Конституція Сербії встановлює, що життя людини недоторканне (ст. 14),але разом ІЗ тим, відповідно до ст. 27,право людини —вільно вирішувати питання про народження дитини. Конституція Словенії у ст. 55встановлює, що рішення про народження дитини приймається вільно, що гарантується державою, яка створює умови для прий­няття батьками рішення про народження дітей¹.

За українським законодавством ненароджена істота не роз­глядається як людина, хоча в окремих випадках можуть захища­тися інтереси зачатої, але ще ненародженої дитини (ч. 2ст. 25Цивільного Кодексу України);

¹ Маклаков В. В., Страшун Б. А. Зазнач, праця. — С 148.

144

Глава V

3) проблема смертної кари.

Сьогодні близько 100 країн зберігають і застосовують смерт­ну кару як вид покарання (у тому числі США, Люксембург, Ліхтенштейн). Альтернативою смертній карі є пожиттєве ув'яз­нення.

Щодо країн СНД, які мають намір вступити до Ради Євро­пи, то однією з умов для такого вступу було висунуто вимо­гу про скасування смертної кари. 29.12.1999 р. Конституційний Суд України ухвалив Рішення¹, відповідно до якого положен­ня Кримінального кодексу України, які передбачають смертну кару як вид покарання, визнано такими, що не відповідають Кон­ституції України (є неконституційними). 22.02.2000 р. Україна прийняла Закон, яким було ратифіковано Протокол № 6 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно скасування смертної кари в Україні. Це покарання бу­ло замінено на позбавлення волі на певний строк або довічне позбавлення волі. 28.11.2002 р. Україна ратифікувала Прото­кол № 13 до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який стосується скасування смертної кари за будь-яких обставин (Протокол № 6 передбачав можли­вість застосування смертної кари за діяння, вчинені під час вій­ни або при невідворотній загрозі війни);

4) проблема евтаназії.

Евтаназія — це спричинення легкої смерті безнадійно хво­рому за його проханням з метою позбавити зайвих страждань². Розрізняють активну і пасивну евтаназію. Активна евтаназія — це введення людині, яка помирає, будь-яких лікарських або ін­ших засобів, або здійснення будь-яких дій, що тягнуть за со­бою швидке і безболісне настання смерті. Пасивна евтаназія — це припинення надання людині медичної допомоги, спрямова­ної на продовження життя, що прискорює настання природної смерті.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним по­данням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції Украї­ни (конституційності) положень статей 24, 58,59,60,93,190^і Кримінального кодексу України в частині, що передбачає смертну кару як вид покарання (справа про смертну кару) від 29.12.1999 р. № 11-рп/99 // Офіційний вісник України. - 2000. - № 4. - Ст. 126.

² Маклаков В. В., Стпрашун Б. А. Зазнач, праця. — С. 148.

Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина 145

Активна евтаназія, як правило, заборонена. Пасивну евтана­зію дозволено в Австралії, Нідерландах, Фінляндії, Швеції, де­яких штатах США. Існування такого права дає підстави ставн­ій питання про те, чи можна розглядати припинення власного життя як право людини¹.

Відповідно до ч. 4 ст. 281 Цивільного Кодексу України забо­роняється задоволення прохання фізичної особи про припинен­ня її життя.

Із правом на життя тісно пов'язані проблеми щодо: викорис­тання ембріонів у медичних цілях, летаргічного сну, трансплан­тації органів та інших анатомічних матеріалів людини, суїциду, клонування, сурогатного материнства.

Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Ця норма є логічним продовженням припису, зафіксованого у ст. З Конституції України, згідно з яким, зокрема, честь і гідність людини, поряд з іншими правами, ви­знаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому під гідністю людини у науці конституційного пра­на розуміють сукупність особистих прав і свобод, реалізація яких дозволяє кожній людині стати, бути і залишатися особистістю. 1 Іа захист гідності людини спрямована ціла низка конституцій-ио-правових гарантій, серед яких зокрема:

1. ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, не­людському або такому, що принижує його гідність, поводжен­ню чи покаранню;

2. жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам;

1. право на недоторканність приватного життя;

2. право на недоторканність житла;

3. право на невтручання в особисте і сімейне життя;

4. право на свободу думки і слова;

3. право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю (ірганів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх по-Садових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

¹ Эвтаназия // Конституционное право. Словарь / Отв. ред. В. В. Мак-ІМКОВ. -М., 2001.-С. 536.