- •1.Суть революції, умови її виникнення.
- •2. Періодизація нової історії
- •3. Економічний і політичний розвиток в Англії в першій пол. 17 ст.
- •4.Початок революції в Англії. Перша громадянська війна.
- •5. Левеллери і встановлення республіки в Англії
- •6. Протекторат о. Кромвеля
- •7. Реставрація Стюартів. Славна революція
- •8. Англія у 18 ст.: завершення аграрної революції, початок промислового перевороту
- •10 Політика мазаріні і фронда
- •12. Криза французького абсолютизму
- •13 Французьке просвітництво
- •14 Створення американських колоній Англії
- •15. Причини війна за незалежність у Північній Америці (1775-1783)
- •16. Війна за Іспанську спадщину
- •17. Іспанія і португалія
- •18. Північна Європа в XVII -XVIII ст.
- •19. Визвольна війна 1701-1711 рр. .
- •20. Війна за австрійську спадщину
- •21. Семирічна війна 1756—63
- •22. Політика «освіченого абсолютизму» в Австрійській монархії.
- •23. Війна за незалежність та утворення сша
- •24. Американська конституція 1787 року. Характер та особливості 1-ої американської революції.
- •25. Революція 1791-1804 рр. На о. Гаїті.
- •26. Перший період війни іспанських колоній за незалежність (1810-1815)
- •27. Перемога національно-визвольної війни у країнах Латинської Америки (1819-1826)
- •28. Назрівання революції та її початок у франції наприкінці 18 ст
- •29. Періодизація великої французькоїї революції
- •30. Якобінська диктатура.
- •31. Термідоріанський Конвент і Директорія.
- •32. Період Консульства у Франції
- •33. Революційні війни у Франції
- •34. Наполеонівські війни
- •35. Сто днів Наполеона
- •36. Віденський конгрес
- •37. Франція за Людовіка 18 і Карла х.
- •38. Липнева революція та Липнева монархія у Франції
- •39. Революція 1848 р. У Франії. Друга республіка
- •40. Парламентська реформа 1832 р .Чартизм
- •41) Початок вікторіанської епохи. Зовн. І колоніал . Політ Англ. У 30-60х рр 19 ст
- •43. Італія в перш . Пол 19 ст
- •44. Об*Єднання Італії. Створення іт. Королівс.
- •45. Екон і політ розвиток сша у перш пол 19 ст
- •46. Територіальна експансія сша у перш пол 19 ст
- •47. Громадянська війна у сша 1861-1865 р
- •48. Реконструкція півдня 1865-77.
- •49. Революція 1848-1849 рр. В Австрії і Угорщині
- •50. Австрійська імперія 1849-1867
- •51. Революція 1848-1849 рр. У Німеччині.
- •52. Наростання руху за об’єднання у німецьких землях у кінці 50-х рр. Хіх ст. О.Бісмарк.
- •53. Війна з Данією 1864 та австро-прусська війна 1866.
- •54. Війна за незалежність і перша революція в Іспанії (1808-1814)
- •55. Пята революція (1868-1873) і Перша республіка в Іспанії.
- •56. Зміна політичної карти Північної Європи наприкінці наполеонівських войн.
- •57. Північна Європа в 1815-1870 р. Утвердження капіталізму і початок встановлення демократії.
- •58. Режим Другої імперії у Франції.
- •59. Імперіалізм та його характеристика.
- •60. Фінляндія у хіх-на початку хх ст.
- •61. «Справедливий курс» Теодора Рузвельта (1901-1909)
- •71. Причини франко-пруської війни 1870-1871 рр. Та її початок.
- •72. Реформи англійських кабінетів лібералів і консерваторів у 60-90 х рр. Хіх ст.
- •73. Діяльність уряду національної оборони в Франції в 1870- на початку 1871 рр.
- •74. Економічне і політичне становище країн Латинської Америки у кінці хіх – на початку хх ст.
- •75. Причини подій 18 березня 1871 р. Паризька комуна
- •76. Британський соціалізм
- •77. Зовнішня політика Італії в останній третині хіх – на початку хх ст.
- •78. Франція в останній третині хіх – на початку хх ст.
- •79. Винекнення ревізіонізму. Е. Бернштейн.
- •80. Іі Інтернаціонал, його роль, значення.
- •81. Міжнрд. Кризи і військ. Конфлікти в кін. Хіх на поч. Хх ст.
- •82.Утворення Австро-Угорщини.
- •83. Національні проблеми Австро-Угорщини у кін. Хіх ст.
- •84. Політичне життя Іспанії в ост. Трет. Хіх ст. «Пакт Ель-Пардо»
- •85. Утворення Антанти
- •86. Канада й Австралія у хіх – на поч. Хх ст.
- •87. Економіка Англії в ост. Трет. Хіх ст.
- •88. Мексиканська революція 1910-1917 рр.
- •89. Причини Першої світової війни.
- •90. Липнева криза 1914 р.
- •91. Початок і світової війни. Воєнні плани.
- •92. Воєнні дії на Зх. Фронті 1914 р.
- •93. Воєнні дії на Зх. Фронті 1915-1916 рр.
- •94. Воєнні дії на Зх. Фронті у 1917 р.
- •95. Внутр. Становище Англії та Німеччини в роки війни.
- •96. «14 Пунктів» в. Вільсона.
- •97. Поразка Німеччини. Комп'єнське перемир'я.
- •98. Наука країн є. І а. В кін. Хіх – на поч.. Хх ст.
- •99. Техніка країн є. І а. В кін. Хіх – на поч.. Хх ст.
29. Періодизація великої французькоїї революції
Велика французька революція складається з 4-х періодів.
1 період – з 17 червня 1792 р (депутати третього стану проголосили себе Національними зборами. Тобто тими хто виконує волю народу) по 10 серпня 1792 р. (повалення монархії в Франції, відсторонення глави виконавчої влади від своїх функцій, прихід до влади жирондистів);
2 період – з 10 серпня 1792 р (повалення монархії в Франції, відсторонення глави виконавчої влади від своїх функцій, прихід до влади жирондистів) по кінець травня 1793 р. (початок повстання проти жирондистів, повстання якобінців)
3 період – з 2 червня 1793 р (встановлення диктатури якобінців) по 27 липня 1794 (повалення якобінської диктатури)
4 період - з 27 липня 1794 (повалення якобінської диктатури) по 9 листопада 1799 (державний переворот під орудою Наполеона Бонапарта)
30. Якобінська диктатура.
Революційно-демократична диктатура, вищий етап Великій французькій революції . Була встановлена в результаті народного повстання 31 травня — 2 червня 1793, що привів до влади якобінців (звідси затвердилося за нею в історичній літературі назва). Спиралася на революційний блок міської дрібної і середньої буржуазії, більшості селянства і плебейських мас. Я. д. встановилася в тяжких умовах, коли розв'язані внутрішніми ворогами заколоти (роялістів у Вандеї, жирондистів в Бордо, Тулузе, Ліоні і інших містах), контрреволюційний терор, інтервенція, економічні труднощі поставили французьку республіку на грань катастрофи. Правове оформлення системи влади Я. д. здійснювалося поступово і було завершене декретами 10 жовтня і 4 грудня 1793, що заснували у Франції «тимчасовий революційний порядок управління» (введення в дію буржуазно-демократичної конституції, прийнятої Конвентом 24 червня 1793, було відкладене). Вся повнота законодавчої і старанної влади зосередилася в руках Конвенту і його комітетів; Комітет суспільного порятунку (з 27 липня М. , що фактично очолювався, Робесп'єром ) по суті виконував функції революційного уряду; основним завданням Комітету суспільної безпеки і Революційного трибуналу була боротьба проти внутрішньої контрреволюції. До департаментів і в армії прямували ті, що вдягнулися надзвичайними повноваженнями комісари Конвенту. Зосередження державної влади в руках якобінського уряду поєднувалося з широкою ініціативою народних мас і їх організацій. Поряд з Якобінським клубом велику політичну роль грали демократична по складу Паризька комуна, вибори в яку були проведені в листопаді 1792 (див. в ст. Паризька комуна 1789—1794 ), і пов'язані з нею секції Парижа, а також Клубкордельеров, що функціонували по всій країні революційні комітети, багаточисельні народні суспільства. Прямий тиск народних мас на Конвент багато в чому визначав рішучу політику Я. д. За ініціативою паризьких секцій Комуни був виданий 23 серпня 1793 декрет про мобілізацію всієї нації для відсічі ворогові. Під натиском паризького плебейства 4—5 вересня 1793 Конвент відповів революційним терором на терор ворогів революції, репресіями по відношенню до спекулянтів, втручанням держави в сферу розподілу головних продуктів вжитку (декрет про загальний максимум 29 сент.(вересень) 1793 і ін.). Ці заходи обмежували свободу буржуазного накопичення, зачіпали інтереси міської і сільської буржуазії і йшли далі «... безпосередніх, найближчих, доспілих вже сповна буржуазних цілей...» революції (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 17, с. 47).
Якобінці в найкоротший строк вирішили головні завдання буржуазної революції і отстоялі її завоювання. Декретами 1793 (3 червня — про розпродаж дрібними ділянками земель емігрантів, 10 червня — про повернення селянам захоплених феодалами громадських земель і їх рівний розділ між членами общини, 17 липня — про повну і безвідплатну ліквідацію феодальних повинностей) було забезпечене радикальне і по своїй сміливості унікальне в історії буржуазних революцій Заходу рішення головного питання революції — аграрного. Я. д. завдала нищівного удару силам внутрішньої контрреволюції, зокрема вандейським бунтівникам (див. Вандейськие війни ). Створення масової національної армії, чищення офіцерського складу, висунення талановитих командирів з народу, квапне розгортання військового виробництва, вироблення нової стратегії і тактики, революційно-патріотичний ентузіазм і тверде військове керівництво забезпечили перелом на фронтах на користь Франції. До початку 1794 територія Франції була очищена від інтервентів; 26 червня 1794 в битві при Флерюсе (сучасна Бельгія) були розбиті основні сили австрійських Габсбургов. Високо оцінюючи історичне значення революційної діяльності Я. д., В. І. Ленін писав: «... щоб бути конвентом, для цього треба сміти уміти, мати силу завдавати нещадних ударів контрреволюції, а не погоджуватися з нею. Для цього треба, щоб влада була в руках самого передового, найрішучішого, самого революційного для даної епохи класу» (там же, т. 34, с. 37).
Коли завдяки Я. д. минула небезпеку реставрації старих порядків, загострився антагонізм усередині блоку соціальних сил, якобінців, що об'єдналися довкола, в боротьбі із загальним ворогом. В міських і сільських низів наростала незадоволеність буржуазною обмеженістю політики якобінської влади (поширення максимуму на заробітну плату, переслідування страйків міських і сільських робітників, усунення «скажених», розпуск «революційної армії» декретом 27 березня 1794, невиконаннявантозських декретів і ін.). Крупна і середня буржуазія, заможне і середнє селянство у міру зменшення небезпеки реставрації монархії не хотіли більше терпіти режим революційної диктатури (обмеження свободи торгівлі і підприємництва, тверда політика максимуму і реквізіций, революційний терор), що звужував їх можливості витягувати всі вигоди з перемоги буржуазної революції. Віддзеркаленням цих процесів з'явилося загострення з початку 1794 політичної боротьби в рядах самого якобінського блоку. Виражаючи прагнення бідноти, ліві («крайні») якобінці (керівники Паризької комуни Ж. Р. Ебер, П. Р. Шометт і ін.) і близькі до них діячі паризьких секцій і Клубу кордельеров вимагали подальшого проведення зрівняльних заходів, що обмежують крупну власність і свободу буржуазної наживи, строгого дотримання максимуму, посилювання революційного терору, війни до повної перемоги. На протилежному політичному фланзі «поблажливі» (дантоністи) на чолі з Же. Дантоном і К. Демуленом, пов'язані з новою буржуазією, що піднялася під час революції, добивалися ослабіння режиму революційної диктатури, а в зовнішній політиці — швидкого укладення миру. Страта в березні — квітні 1794 Ебера і іншихебертістов, Шометта, а також Дантона і інших дантоністов, посиленню революційного терору (декрет 10 червня 1794) не могли запобігти невблаганний процес розпаду якобінського блоку і наростання кризи Я. д. У червні — липні 1794 в надрах Конвенту склалася змова, направлена проти того, що очолювався Робесп'єром і його найближчими сподвижниками революційного уряду. Хоча до змови прилучилися і деякі ліві якобінці, головну роль у нім грали представники контрреволюційної буржуазії. В результаті термідоріанського перевороту (27/28 липня 1794) Я. д. була повалена.