- •1.Суть революції, умови її виникнення.
- •2. Періодизація нової історії
- •3. Економічний і політичний розвиток в Англії в першій пол. 17 ст.
- •4.Початок революції в Англії. Перша громадянська війна.
- •5. Левеллери і встановлення республіки в Англії
- •6. Протекторат о. Кромвеля
- •7. Реставрація Стюартів. Славна революція
- •8. Англія у 18 ст.: завершення аграрної революції, початок промислового перевороту
- •10 Політика мазаріні і фронда
- •12. Криза французького абсолютизму
- •13 Французьке просвітництво
- •14 Створення американських колоній Англії
- •15. Причини війна за незалежність у Північній Америці (1775-1783)
- •16. Війна за Іспанську спадщину
- •17. Іспанія і португалія
- •18. Північна Європа в XVII -XVIII ст.
- •19. Визвольна війна 1701-1711 рр. .
- •20. Війна за австрійську спадщину
- •21. Семирічна війна 1756—63
- •22. Політика «освіченого абсолютизму» в Австрійській монархії.
- •23. Війна за незалежність та утворення сша
- •24. Американська конституція 1787 року. Характер та особливості 1-ої американської революції.
- •25. Революція 1791-1804 рр. На о. Гаїті.
- •26. Перший період війни іспанських колоній за незалежність (1810-1815)
- •27. Перемога національно-визвольної війни у країнах Латинської Америки (1819-1826)
- •28. Назрівання революції та її початок у франції наприкінці 18 ст
- •29. Періодизація великої французькоїї революції
- •30. Якобінська диктатура.
- •31. Термідоріанський Конвент і Директорія.
- •32. Період Консульства у Франції
- •33. Революційні війни у Франції
- •34. Наполеонівські війни
- •35. Сто днів Наполеона
- •36. Віденський конгрес
- •37. Франція за Людовіка 18 і Карла х.
- •38. Липнева революція та Липнева монархія у Франції
- •39. Революція 1848 р. У Франії. Друга республіка
- •40. Парламентська реформа 1832 р .Чартизм
- •41) Початок вікторіанської епохи. Зовн. І колоніал . Політ Англ. У 30-60х рр 19 ст
- •43. Італія в перш . Пол 19 ст
- •44. Об*Єднання Італії. Створення іт. Королівс.
- •45. Екон і політ розвиток сша у перш пол 19 ст
- •46. Територіальна експансія сша у перш пол 19 ст
- •47. Громадянська війна у сша 1861-1865 р
- •48. Реконструкція півдня 1865-77.
- •49. Революція 1848-1849 рр. В Австрії і Угорщині
- •50. Австрійська імперія 1849-1867
- •51. Революція 1848-1849 рр. У Німеччині.
- •52. Наростання руху за об’єднання у німецьких землях у кінці 50-х рр. Хіх ст. О.Бісмарк.
- •53. Війна з Данією 1864 та австро-прусська війна 1866.
- •54. Війна за незалежність і перша революція в Іспанії (1808-1814)
- •55. Пята революція (1868-1873) і Перша республіка в Іспанії.
- •56. Зміна політичної карти Північної Європи наприкінці наполеонівських войн.
- •57. Північна Європа в 1815-1870 р. Утвердження капіталізму і початок встановлення демократії.
- •58. Режим Другої імперії у Франції.
- •59. Імперіалізм та його характеристика.
- •60. Фінляндія у хіх-на початку хх ст.
- •61. «Справедливий курс» Теодора Рузвельта (1901-1909)
- •71. Причини франко-пруської війни 1870-1871 рр. Та її початок.
- •72. Реформи англійських кабінетів лібералів і консерваторів у 60-90 х рр. Хіх ст.
- •73. Діяльність уряду національної оборони в Франції в 1870- на початку 1871 рр.
- •74. Економічне і політичне становище країн Латинської Америки у кінці хіх – на початку хх ст.
- •75. Причини подій 18 березня 1871 р. Паризька комуна
- •76. Британський соціалізм
- •77. Зовнішня політика Італії в останній третині хіх – на початку хх ст.
- •78. Франція в останній третині хіх – на початку хх ст.
- •79. Винекнення ревізіонізму. Е. Бернштейн.
- •80. Іі Інтернаціонал, його роль, значення.
- •81. Міжнрд. Кризи і військ. Конфлікти в кін. Хіх на поч. Хх ст.
- •82.Утворення Австро-Угорщини.
- •83. Національні проблеми Австро-Угорщини у кін. Хіх ст.
- •84. Політичне життя Іспанії в ост. Трет. Хіх ст. «Пакт Ель-Пардо»
- •85. Утворення Антанти
- •86. Канада й Австралія у хіх – на поч. Хх ст.
- •87. Економіка Англії в ост. Трет. Хіх ст.
- •88. Мексиканська революція 1910-1917 рр.
- •89. Причини Першої світової війни.
- •90. Липнева криза 1914 р.
- •91. Початок і світової війни. Воєнні плани.
- •92. Воєнні дії на Зх. Фронті 1914 р.
- •93. Воєнні дії на Зх. Фронті 1915-1916 рр.
- •94. Воєнні дії на Зх. Фронті у 1917 р.
- •95. Внутр. Становище Англії та Німеччини в роки війни.
- •96. «14 Пунктів» в. Вільсона.
- •97. Поразка Німеччини. Комп'єнське перемир'я.
- •98. Наука країн є. І а. В кін. Хіх – на поч.. Хх ст.
- •99. Техніка країн є. І а. В кін. Хіх – на поч.. Хх ст.
44. Об*Єднання Італії. Створення іт. Королівс.
Італія в середині XIX ст. була роздробленою країною з монархічним ладом (у Папській області - теократична монархія, де і державна, і церковна влада належали Папі Римському). Найбільшими італійськими державами були Сардинське королівство, Парма, Модена, Тоскана, Папська область, Королівство обох Сицилій (Неаполітанське королівство). Північна Італія - Ломбардо-Венеціанська область після 1815 р. відійшла до Австрії. Економічно це була відстала феодальна країна. Після поразки революції 1848-1849 рр. у країні настав період реакції - відновлено абсолютистські порядки, ліквідовано всі завоювання революції. Найвідсталішим регіоном був південь Італії (Неаполітанське королівство).Найрозвинутішими були північні землі Італії - Сардинське королівство з П'ємонтом. З діяльністю графа К. Кавура як голови уряду пов'язане економічне піднесення П'ємонту, зростання міжнародного авторитету. Йому вдалося знизити митні тарифи, залучити іноземний капітал, що сприяло будівництву залізниць (з 8 км у 1848 р. до 900 км у 1859 р.; всього в Італії в той час було побудовано 2 тис. км залізниць), розширенню торгівлі, зменшенню державного боргу. Головною галуззю країни залишалася текстильна, хоча зростали і металургійні, і машинобудівні підприємства. У лютому 1861 р. в Турині відбулось урочисте відкриття парламенту, який затвердив створення Італійського королівства у складі П'ємонту і приєднаних до нього областей. Королем Італії проголосили Віктора-Еммануїла. За конституцією Італійське королівство було конституційною монархією з двопалатним парламентом — сенатом, члени якого призначалися королем довічно, і палатою депутатів. Однак через значний майновий ценз обирати депутатів мали змогу лише 2,5% населення.Але процес об'єднання Італії не було завершено. Під владою Австрії залишалася Венеціанська область, а в Римі, спираючись на підтримку Наполеона III, світську владу зберігав папа. Уряд Віктора-Еммануїла чекав на сприятливі обставини для завершення об'єднання Італії. У 1862 р. Ґарібальді здійснив відчайдушну, але невдалу спробу захопити Рим.Набагато успішнішим виявилося приєднання 1866 р. до Італійського королівства Венеції. Італійська армія розпочала воєнні дії в той момент, коли австрійці зазнали поразки поблизу м. Садова від прусської армії у війні за Шлезвіґ і Ґольштейн. За мирним договором, підписаним у Відні, Венеціанська область назавжди залишалася за Італією. Згодом, під час франко-прусської війни, крах Другої імперії зробив можливим вступ італійських військ до Рима і приєднання Папської області. Сталося це 1870 р. Об'єднання Італії завершилося. Рим обрали столицею Італійського королівства. У результаті об'єднання Італії було вирішено два основних завдання — визволено її північно-східну частину з-під влади Австрії та створено національну державу.
45. Екон і політ розвиток сша у перш пол 19 ст
Після здобуття незалежності Сполучені Штати отримали можливість для вільного та динамічного соціально-економічного та політичного розвитку. Проте наприкінці XVIII - на початку XIX ст. спостерігалося відставання промисловості США від провідних європейських країн, зокрема Англії. Однак етап первісного нагромадження капіталу відбувався дуже швидко, а підприємницький дух американців та активне впровадження нововведень сприяли швидкому подоланню промислового відставання. Економічний розвиток США першої половини століття характеризувало кілька важливих чинників:
o "транспортна революція" дала змогу створити в країні широку мережу залізничних та пароплавних шляхів сполучень, спонукала розвиток торгівлі, переміщення товарів та населення, спеціалізацію окремих районів;
o розширення території США на Захід і створення там центрів сільськогосподарського виробництва;
o прискорений розвиток бавовняного плантаційного господарства Півдня, що ґрунтувався на праці рабів, із низькою собівартістю продукції, яка надходила переважно на експорт;
o "індустріальна революція" у північно-східних штатах, яка створила великі промислові центри країни.Розвиток транспортної мережі зумовлювався величезними просторами США і потребами торгівлі. Будівництво залізниць і спорудження каналів, що з'єднували внутрішні райони країни з атлантичним узбережжям, почалося в 30-х рр. Як правило, його фінансували федеральний уряд та адміністрації штатів. Великою була також частка приватного та іноземного капіталу. Водночас залізничний бум супроводжувався поганою організацією праці, недоліками у плануванні, примітивною технікою, корупцією та зловживаннями. Однак найголовніше завдання для нації, що розвивається, було виконане і в 60-х роках XIX ст. США випередили всі країни світу за протяжністю залізничних магістралей. Політичне життя у США відзначалося формуванням двопартійної системи. На її створення значною мірою вплинула політична система Англії. До здобуття незалежності у політичному житті основну роль відігравали, як І в Англії, торі та віги. На початку свого існування партії фактично були політичними клубами верхівки суспільства, або фракціями в конгресі. Поступово виникав зв'язок між політичними партіями та виборцями. Склався інститут професійних політиків. Боротьба за президентське крісло стала боротьбою лідерів партій.У перші роки після здобуття незалежності основним питанням політичної боротьби було питання державного устрою. Сформувалася перша двопартійна система: федералісти і антифедералісти. До початку XIX ст. при владі знаходилися федералісти. Своїм ідейним політичним лідером вони вважали Джорджа Вашингтона. Під час їхнього правління було закладено підвалини федерального устрою США. У 1801 р, до влади доступилися національні республіканці (антифедералісти), ідейним лідером яких був Томас Джефферсон. Вони утримували владу аж до 1828 p., докладаючи зусиль для укріплення демократії та формування сильних центральних органів влади.Посилення соціальної неоднорідності суспільства, розширення виборчих прав та освоєння Заходу потребувало нових підходів, політичних рішень. У 1829 р. президентом став Ендрю Джексон. Джексон очолив нову демократичну партію (вона започаткувала сучасну демократичну партію). Демократи проголосили курс на максимальну свободу підприємницької діяльності за принципом "рівних можливостей". Джексон за період свого президентства (І829-1837 pp.) провів реформи, спрямовані на децентралізацію фінансової системи (було ліквідовано центральний банк, усю фінансову систему передано приватним банкам) і тарифної політики (було ліквідовано систему протекціонізму).У 1841 р. президентом став Вільям Гаррісон - лідер нової партії вігів, спадкоємниці національних республіканців. Нові віги обстоювали інтереси федерального уряду, схилялися до компромісу з плантаторами Півдня у питаннях рабства.