75. Причини подій 18 березня 1871 р. Паризька комуна

Коли 19 липня 1870 р. Наполеон III оголосив війну Пруссії, він сподівався на швидку перемогу, проте через великий апломб і самовпевненість зазнав поразки. За п'ять тижнів пишна імперія розвалилася. 2 вересня 1870 р. фортеця Седан зі стотисячним гарнізоном і самим імператором Наполеоном III капітулювала.

Звістка про седанську катастрофу швидко досягла Парижа; Під натиском народних мас 4 вересня 1870 р. було проголошено скасування імперії і відновлення республіки. Був створений новий уряд на чолі з колишнім губернатором Парижа, монархістом генералом Трошю — «Уряд національної оборони».

Новий уряд не збирався боротися з прусськими військами. Він більше боявся свого власного народу і тому за всяку ціну намагався домовитися з Пруссією і підписати мир.

Політика національної зради, до якої вдався уряд Трошю, викликала загальне незадоволення. Патріотичні настрої, гасла захисту вітчизни все частіше перепліталися з вимогами революційної перебудови суспільства. jB кожному з 20 округів Парижа виникають комітети пильності, делегати від яких утворюють Центральний комітет двадцяти округів Парижа. Він перетворюється на організаційний центр робітничого класу та дрібної буржуазії Парижа. Робітники вимагають зброї. В Парижі несли службу 60 буржуазних батальйонів національної гвардії. Уряд Трошю був змушений дати дозвіл на формування ще 60-ти батальйонів. Насправді робітники створили значно більшу кількість батальйонів, де почали діяти Ради батальйонів, обиратися командири. За свої гроші вони придбали гармати для національної гвардії, яка відтепер налічувала 194 батальйони.

Найпопулярнішим у цей час стає гасло створення Паризької Комуни. Уявлення про цей орган були досить різними. Його розглядали, наприклад, як муніципальний центр Парижа, як орган влади для всієї Франції, як головний військовий штаб. Але, незважаючи на розбіжності в поглядах, велась активна робота по підготовці виборів до Паризької Комуни.)

Ця революція була спровокована спробою Тьєра роззброїти національну гвардію Парижа і перш за все відібрати в неї артилерію. Розпочата урядом 18 березня 1871 р. військова операція закінчилася повним провалом. Влада перейшла до Центрального комітету національної гвардії. Уряд Тьєра втік до Версаля, вивів туди війська, поліцію, жандармерію.

Повстання 18 березня розпочалося стихійно, але надалі влада опинилися в руках Центрального комітету національної гвардії, який і став першим революційним урядом.

Центральний комітет Національної гвардії розглядав себе як тимчасову владу і за традиціями Великої французької революції призначив вибори до органу міського самоврядування - Паризької комуни. її в складі 86 депутатів було обрано прямим загальним голосуванням. 28 березня 1871 р. при великому скупченні народу їй було урочисто передано владу.

Маючи всю повноту влади, Рада Комуни не поділяла її на законодавчу і виконавчу. Депутати приймали закони і втілювали їх у життя. Для колегіального управління фінансами, зовнішніми зносинами і військовими справами, розв'язання питань праці, освіти, громадської безпеки було обрано 10 комісій, які замінили колишні міністерства.

У перші ж дні Рада Комуни провела ряд важливих реформ, що охопили всі сторони громадського життя столиці. Було оголошено про розпуск постійної армії і заміну її загальним ополченням народу. Посади чиновників ставали виборними, а їхню зарплату прирівнювали до оплати робітників. Було реформовано судову систему на основі виборності суддів, гласності суду і забезпечення обвинувачуваних захистом. Деякі заходи Комуни випередили свій час на десятки років. У їх числі - відокремлення церкви від держави, наділення громадянськими правами жінок, реформи в системі освіти.

Велику увагу комунари приділяли поліпшенню умов життя населення. Парижанам було надано відстрочку по виплатах за квартири, за боргами та векселями, безкоштовно поверталися закладені в ломбардах недорогі речі. Робочий день було скорочено до 10 год, заборонено штрафи, на вирсбництві запроваджувалася охорона праці. Декретом Ради Комуни покинуті власниками підприємства переходили під управління їхніх працівників. Діячі Паризької комуни - Ежен Варлен, Лео Франкель, Шарль Делеклюз та інші - вірили, що ціною героїчних зусиль за короткий час у Франції, а потім в усьому світі можна встановити «царство свободи і справедливості».

Проте нерішучість комунарів, їхнє небажання розпочинати громадяньку війну голова законного французького уряду Тьєр використав для впорядкування своєї деморалізованої армії. Уряд штучно розпалював серед солдатів і населення країни ненависть до парижан, що насмілилися здійняти заколот у важкий післявоєнний час. Селяни і населення інших французьких міст не підтримали виступ парижан, а спроби повстань у Марселі, Ліоні, Крезо були швидко придушені урядовими військами.

Наступ на Париж урядові війська розпочали 2 квітня 1871 р. Захисники Комуни виявляли справжній героїзм, відбиваючи запеклі атаки ворога. Проте вже 21 травня армія Тьєра вдерлася до Парижа. На вулицях міста почалися жорстокі барикадні бої. Протягом тижня комунари відстоювали кожну вулицю, кожний будинок. Особливо непохитно трималися робітничі квартали. Місто горіло, у вогні пожеж згоріло багато громадських будівель, житлових будинків. 28 травня впала остання барикада комунарів, і в місті почалися розправи над переможеними. Упродовж «кривавого» тижня (21-28 травня 1871 р.) було вбито понад 30 тис. захисників Комуни, 10 тис. чол. кинуто до в'язниць і засуджено до каторжних робіт. Серед заарештованих було 650 дітей.