- •1.Суть революції, умови її виникнення.
- •2. Періодизація нової історії
- •3. Економічний і політичний розвиток в Англії в першій пол. 17 ст.
- •4.Початок революції в Англії. Перша громадянська війна.
- •5. Левеллери і встановлення республіки в Англії
- •6. Протекторат о. Кромвеля
- •7. Реставрація Стюартів. Славна революція
- •8. Англія у 18 ст.: завершення аграрної революції, початок промислового перевороту
- •10 Політика мазаріні і фронда
- •12. Криза французького абсолютизму
- •13 Французьке просвітництво
- •14 Створення американських колоній Англії
- •15. Причини війна за незалежність у Північній Америці (1775-1783)
- •16. Війна за Іспанську спадщину
- •17. Іспанія і португалія
- •18. Північна Європа в XVII -XVIII ст.
- •19. Визвольна війна 1701-1711 рр. .
- •20. Війна за австрійську спадщину
- •21. Семирічна війна 1756—63
- •22. Політика «освіченого абсолютизму» в Австрійській монархії.
- •23. Війна за незалежність та утворення сша
- •24. Американська конституція 1787 року. Характер та особливості 1-ої американської революції.
- •25. Революція 1791-1804 рр. На о. Гаїті.
- •26. Перший період війни іспанських колоній за незалежність (1810-1815)
- •27. Перемога національно-визвольної війни у країнах Латинської Америки (1819-1826)
- •28. Назрівання революції та її початок у франції наприкінці 18 ст
- •29. Періодизація великої французькоїї революції
- •30. Якобінська диктатура.
- •31. Термідоріанський Конвент і Директорія.
- •32. Період Консульства у Франції
- •33. Революційні війни у Франції
- •34. Наполеонівські війни
- •35. Сто днів Наполеона
- •36. Віденський конгрес
- •37. Франція за Людовіка 18 і Карла х.
- •38. Липнева революція та Липнева монархія у Франції
- •39. Революція 1848 р. У Франії. Друга республіка
- •40. Парламентська реформа 1832 р .Чартизм
- •41) Початок вікторіанської епохи. Зовн. І колоніал . Політ Англ. У 30-60х рр 19 ст
- •43. Італія в перш . Пол 19 ст
- •44. Об*Єднання Італії. Створення іт. Королівс.
- •45. Екон і політ розвиток сша у перш пол 19 ст
- •46. Територіальна експансія сша у перш пол 19 ст
- •47. Громадянська війна у сша 1861-1865 р
- •48. Реконструкція півдня 1865-77.
- •49. Революція 1848-1849 рр. В Австрії і Угорщині
- •50. Австрійська імперія 1849-1867
- •51. Революція 1848-1849 рр. У Німеччині.
- •52. Наростання руху за об’єднання у німецьких землях у кінці 50-х рр. Хіх ст. О.Бісмарк.
- •53. Війна з Данією 1864 та австро-прусська війна 1866.
- •54. Війна за незалежність і перша революція в Іспанії (1808-1814)
- •55. Пята революція (1868-1873) і Перша республіка в Іспанії.
- •56. Зміна політичної карти Північної Європи наприкінці наполеонівських войн.
- •57. Північна Європа в 1815-1870 р. Утвердження капіталізму і початок встановлення демократії.
- •58. Режим Другої імперії у Франції.
- •59. Імперіалізм та його характеристика.
- •60. Фінляндія у хіх-на початку хх ст.
- •61. «Справедливий курс» Теодора Рузвельта (1901-1909)
- •71. Причини франко-пруської війни 1870-1871 рр. Та її початок.
- •72. Реформи англійських кабінетів лібералів і консерваторів у 60-90 х рр. Хіх ст.
- •73. Діяльність уряду національної оборони в Франції в 1870- на початку 1871 рр.
- •74. Економічне і політичне становище країн Латинської Америки у кінці хіх – на початку хх ст.
- •75. Причини подій 18 березня 1871 р. Паризька комуна
- •76. Британський соціалізм
- •77. Зовнішня політика Італії в останній третині хіх – на початку хх ст.
- •78. Франція в останній третині хіх – на початку хх ст.
- •79. Винекнення ревізіонізму. Е. Бернштейн.
- •80. Іі Інтернаціонал, його роль, значення.
- •81. Міжнрд. Кризи і військ. Конфлікти в кін. Хіх на поч. Хх ст.
- •82.Утворення Австро-Угорщини.
- •83. Національні проблеми Австро-Угорщини у кін. Хіх ст.
- •84. Політичне життя Іспанії в ост. Трет. Хіх ст. «Пакт Ель-Пардо»
- •85. Утворення Антанти
- •86. Канада й Австралія у хіх – на поч. Хх ст.
- •87. Економіка Англії в ост. Трет. Хіх ст.
- •88. Мексиканська революція 1910-1917 рр.
- •89. Причини Першої світової війни.
- •90. Липнева криза 1914 р.
- •91. Початок і світової війни. Воєнні плани.
- •92. Воєнні дії на Зх. Фронті 1914 р.
- •93. Воєнні дії на Зх. Фронті 1915-1916 рр.
- •94. Воєнні дії на Зх. Фронті у 1917 р.
- •95. Внутр. Становище Англії та Німеччини в роки війни.
- •96. «14 Пунктів» в. Вільсона.
- •97. Поразка Німеччини. Комп'єнське перемир'я.
- •98. Наука країн є. І а. В кін. Хіх – на поч.. Хх ст.
- •99. Техніка країн є. І а. В кін. Хіх – на поч.. Хх ст.
32. Період Консульства у Франції
Переворот 9 листопада 1799 р. привів до встановлення у Франції військової диктатури, що орієнтувалася на інтереси нової французької буржуазії і пов’язаного з нею командного складу республіканської армії. У диктатурі правлячі кола країни вбачали захист як від спроб реставрації монархії, так і від демократичних прагнень народних мас. Захопивши владу, Бонапарт силою закріпив вигідні підприємницьким колам перетворення часів революції та скасував усі демократичні інститути та революційні завоювання. Він не зазіхав на основні здобутки революції: знищення феодальних відносин, перерозподіл земельної власності та зміну її характеру, а лише жорстко упорядкував новий лад і вжив заходів для його подальшого стабільного розвитку.Перший консул зосередив у своїх руках командування армією, призначення на вищі військові й цивільні посади, керівництво внутрішньою і зовнішньою політикою. Законодавча влада навмисно розподілялася між Державною радою, Трибунатом і Законодавчим корпусом, що дозволяло першому консулові контролювати їх діяльність. Місцеве самоврядування було остаточно знищено, у департаментах порядкували ставленики першого консула – префекти, а мери міст і сільських громад призначались як чиновники.Бонапарт встановив жорсткий поліцейський режим. Було закрито 60 газет із 73-х, а решту поставлено під суворий контроль держави, запроваджувалася цензура. У пресі було заборонено навіть згадувати про революцію. Міністром поліції було призначено Фуше, який охопив усю країну системою поліцейського нагляду. Колишні революціонери, ідейні нащадки якобінців, переслідувались і висилались у колонії Франції.Одним з найважливіших засобів зміцнення своєї влади Бонапарт вважав релігію. У 1801 р. він уклав договір із папою Пієм VII, за яким католицтво проголошувалося «релігією більшості французів». Натомість папа визнавав нових власників розпроданих церковних земель і право французького уряду призначати вище католицьке духівництво країни. Проте це не означало повернення до монархії XVIII ст. Згідно з рішенням Сенату, перший консул республіки проголошувався імператором французів, тобто ставав пожиттєвим монархом держави нібито за бажанням і згодою всієї французької нації. Це був початок становлення нової в історії Європи, вже не дворянської, а буржуазної, монархії. Та поступово у Франції зникали останні залишки республіканізму. Термін «республіка» зникає із вжитку, скасовується революційний і відновлюється григоріанський календар, залежні від Франції республіки перетворюються на королівства. У 1808 р. було створено «імперське дворянство», вище військове командування та чиновництво Франції здобуло гучні дворянські титули.
33. Революційні війни у Франції
Революційні війни - серія конфліктів за участю Франції, що проходили в Європі в період з 1792, коли французький революційний уряд оголосив війну Австрії, по 1802. Приводом до війни стала вимога монарха Австрії до Законодавчих зборів Франції відмовитися від конституції. Це було пряме втручання у внутрішні справи країни, чого не могла стерпіти більшість членів зборів. У квітні 1792 р. Австрії було оголошено війну. Законодавчі збори мали хибні уявлення про міць французької армії. Вона не була готовою до війни, її плани завчасно стали відомі австрійському штабові. Для боротьби проти революційної Франції було створено першу коаліцію, (1792-1797)до складу якої входили Австрія та Пруссія. У липні остання оголосила війну Франції, яка й без того зазнавала нищівної поразки. Законодавчі збори змушені були 11 липня 1792 р. звернутися до населення із закликом «Вітчизна в небезпеці!». На захист Парижа рушили війська добровольців. 1 лютого 1793, відразу після страти Людовика XVI, французька республіка оголосила війну Голландії і Англії. Остання з цього часу стала на чолі держав, які воювали проти революційної Франції, допомагала їм субсидіями і приватними експедиціями і в той же час за допомогою свого флоту завдавала величезну шкоду колоніям і торгівлі противника. У Нідерландах французи стали терпіти невдачі, що завершилися 18 березня ураженням при Неервіндене. Після зради Дюмурье і втечі його до ворога французький національний конвент посилив армію новими полками і доручив головне начальство Дампіеру. У кампанію 1794 військові дії в Голландії, що почалися в квітні, спочатку були успішні для союзників, але вже в червні успіх схилився на бік французів, які відняли у супротивника всі захоплені ним міста і фортеці і завдали йому кілька поразок, а до кінця року змусили Голландію , названу Батавской республікою, укласти з Францією союз. у квітні 1795 року, король прусський, переконавшись, що війна надто швидко тягне фінанси Пруссії й не несе жодних вигід, уклав з республікою мир у Базелі й поступився їй усіма своїми за рейнськими володіннями. За підписаною 11 травня угодою майже вся північна частина Німеччини (відокремлена демаркаційною лінією) була проголошена нейтральною.Іспанія також вийшла з коаліції, тож театр воєнних дій у Європі обмежився Південною Німеччиною та Північною Італією. Італійська кампанії 1796 року була дуже сприятлива для французів. Швидким наступом йому вдалось роз'єднати війська сардинського генерала Коллі й австрійської армії Больє. Сардинський король, наляканий успіхами австрійців, уклав з ними 28 квітня перемир'я, яке дало Бонапарту кілька міст і вільний перехід через річку По. 7 травня він переправився через неї, й упродовж місяця очистив від австрійців майже всю Північну Італію. Герцоги Пармський і Моденський були змушені укласти перемир'я, куплене значною сумою грошей; з Мілана також було взято велику контрибуцію. 29 липня здалась Міланська цитадель, а потім Бонапарт взяв у облогу Мантую. Друга коаліція (1797—1802) утворилась друга коаліція, до складу якої увійшли Англія, Австрія та Росія, а потім і Туреччина, Неаполь та деякі володарні князі в Італії та Німеччині. 16 грудня 1798 року, без попереднього оголошення війни, французькі війська несподівано перетнули Рейн, зайняли Майнц і Кастель, обложили Еренбрейтенштейн. 8 квітня 1799 року Меттерніх, представник Австрії на Раштатському конгресі, оголосив французькій місії, що імператор вважає всі рішення конгресу недійсними, і зажадав негайного усунення французьких депутатів. Під час виїзду останніх з міста на них напали австрійські гусари, двох убили й захопили усі їхні папери. Це стало сигналом для нової війни. У січні 1799 року французам оголосила війну Туреччина. Пруссія зберігала нейтралітет. Театр Революційних війн охопив не тільки західну й середню частини європейського континенту, але й більшу частину морів. У травні 1793 року у Середземному морі з'явились англійський та іспанський флоти. За допомогою французьких роялістів вони заволоділи Тулоном і спалили судна, що там знаходились, але потім місто знову захопили роялісти. У травні 1794 року адмірал Гуд зайняв Бастію, наприкінці серпня вся Корсика була в руках англійців. На океані французький флот було розбито адміралом Гоувом поблизу Вессана.У 1795 році корпус роялістів був перевезений англійськими суднами до Бретані, але ця експедиція не мала успіху, так само як і спроба д'Артуа (27 вересня) закріпитись на острові Нуармутьє.Того самого року Голландія під тиском французьких правителів оголосила війну Англії й поплатилась за це майже усіма своїми колоніями у різних частинах світу.У 1796 році англійці, які спричинили невдоволення корсиканців, мали залишити острів, який знову зайняли французи. Іспанія, якій погрожували останні, оголосила Англії війну; проте французька ескадра з десантом у 15 тисяч чоловік, відряджена наприкінці року до берегів Ірландії, була змушена внаслідок шторму повернутись, нічого не зробивши.У 1797 році англійський флот, узяв гору над іспанським поблизу міста Сент-Вінсент, блокував Кадіс.У 1798 році було відправлено експедицію Бонапарта до Єгипту, під час якої Наполеон зайняв Мальту; французькі крейсери почали з'являтись поблизу Іонічних островів та інших пунктів Середземного моря; у той же час французький уряд, розраховуючи скористатись із заворушень, що виникли в Ірландії, надіслав до її берегів чималу ескадру з десантними військами, але спроби висадки на ірландських берегах не мали успіху. З усіх дій на морі часів Революційних війн суттєвих вигід набула тільки Англія, яка захопила багаті колонії Франції та Голландії.