31. Термідоріанський Конвент і Директорія.

Терор якобінців викликав дедалі більше невдоволення буржуазії. Проти Робесп’єра та його прибічників виникла змова. Активну роль серед змовників відігравали Фуше і Баррас. Вони залучили на свій бік багатьох депутатів Конвенту. 9 термідора ІІ року Республіки (27 липня 1794 р.) Робесп’єра під час виступу в Конвенті було заарештовано, а на другий день разом із Сен-Жюстом і Кутоном страчено. Якобінську диктатуру було повалено. Термідоріанський переворот не означав повернення до «старого порядку» – відновлення монархії й дворянських привілеїв. Його організатори були прихильниками республіки і кревно зацікавлені в зміцненні нового громадянського устрою та збереженні нажитих у роки революції багатств. Водночас Баррас і його спільники прагнули покласти край народному руху в містах і селах, викорінити в суспільстві саму думку про можливість поділу майна серед бідних. Нова влада продовжила практику терору проти своїх політичних супротивників. Сотні якобінців було гільйотиновано або жорстоко забито. Конвент зберігав усю повноту влади, проте служив винятково інтересам нової буржуазії. У грудні 1794 р. були скасовані тверді ціни на продовольство, і у Франції почалася нестримна інфляція. Дорожнеча і голод стали причинами повстань у Парижі навесні 1795 р., проте вони були придушені військами, а їх керівників – останніх якобінців – було засуджено до страти. Ствердивши свою владу, у серпні 1795 р. термідоріанський Конвент прийняв Конституцію. Згідно з новим Основним Законом для виборців знову запроваджувався майновий ценз, віковий зростав до 25 років, а вибори ставали двоступеневими. Вища влада надавалася Законодавчому корпусу, який складався з двох палат: Ради п’ятисот і Ради старійшин. Виконавча влада мала належати Директорії у складі 5 осіб, що обирались Законодавчим корпусом. Самоврядування в містах скасовувалось. Звикнувши за три роки до влади, депутати Конвенту не збиралися відмовлятися від неї. Вони закріпили за собою без усяких виборів дві третини місць у новому парламенті. Невдоволенням узурпацією влади скористалися монархісти. Озброївши понад 20 тис. чол., вони готувалися здійснити державний переворот. Директорію врятував рішучий генерал Наполеон Бонапарт. За його наказом на підступах до Конвенту було поставлено гармати, і заколотники були просто розігнані залпами картечі. Саме розгром роялістів поклав початок стрімкій військовій кар’єрі Бонапарта.Період Директорії став часом стрімкого збагачення нової французької буржуазії – багатих промисловців, купців і фінансистів, що наживалися на спекуляціях землею, цінними паперами і постачанні армії. Самі члени Директорії на чолі з Баррасом були типовими представниками нових багатіїв, тісно пов’язаними з підприємницькими колами Франції. Їх називали нуворишами, або «жирними котами». А тим часом в країні посилювалися злидні і нестатки народних мас. Дорожнеча, знецінення паперових грошей і спекуляція різко погіршили становище незаможних верств населення.У 1795 р. у Парижі виникло таємне «Товариство рівних» на чолі з Франсуа Бабефом, яке ставило за мету повалення режиму Директорії, запровадження Конституції 1793 р., обмеження великої власності та здійснення «фактичної рівності». Деякі із змовників, зокрема сам Бабеф, сподівалися після перевороту утворити «національну комуну», передати їй необроблювані землі й конфісковане у ворогів революції майно і встановити на них суспільну власність. Проте у травні 1796 р. їх було викрито, а Бабефа та інших керівників товариства страчено.Термідоріанський переворот зумовив істотні зміни і в зовнішній політиці Французької республіки. На відміну від якобінців, що виступали проти завойовницьких війн, лідери Термідоріанського режиму і Директорії прагнули до територіальних загарбань та панування над сусідніми державами. Справедливі війни, що вела з 1792 р. республіканська Франція проти європейських монархічних держав, почали поступово перетворюватися на загарбницькі. Французька буржуазія, слабша за англійську і північноіталійську, прагнула використати силу армії для нав’язування сусідам вигідних митних і торговельних угод та відвертого грабунку «визволених» народів. Після низки поразок у 1795 р. Пруссія й Іспанія уклали з Французькою республікою сепаратні (окремі) мирні угоди. За Францією визнавалися права на німецький лівий берег Рейну, частину Бельгії, а на території Голландії створювалася залежна від Франції Батавська республіка. Проте війна з Англією і Австрією тривала. Головні сили австрійців зосереджувалися в Західній Німеччині та Італії. Командувачем французької армії у Італії в квітні 1796 р. було призначено генерала Наполеона Бонапарта.