Тема 6. Особисті немайнові права фізичної особи

Потрібно розкрити сутність особистих немайнових прав фізичної особи як суб'єктивних прав з приводу нематеріальних благ чи результатів інтелектуальної діяльності, які належать кожній фізичній особі від народження або за законом все її життя, не мають економічного змісту та тісно пов'язані з фізичною особою.

Пояснити суть кожного з видів особистих немайнових прав фізичної особи, а саме: права, що забезпечують природне існування фізичної особи, до яких відносяться право на життя; право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю;право на охорону здоров'я; право на медичну допомогу; право на інформацію про стан свого здоров'я; право на таємницю про стан здоров'я; право на свободу; право на особисту недоторканність; право на донорство; права на сім'ю; право на опіку або піклування; право на безпечне для життя і здоров'я довкілля. А також, права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи, до яких відносяться: право на ім'я; право на зміну імені; право на використання імені; право на повагу до гідності та честі; повага до людини, яка померла; право на недоторканність ділової репутації; право на індивідуальність; право на особисте життя та його таємницю. право на інформацію. право на особисті папери; право на ознайомлення з особистими паперами, які передані до фонду бібліотек або архівів; право на таємницю кореспонденції тощо.

Пояснити яким чином здійснюються особисті немайнові права фізичної особи. Зазначити, хто вправі здійснювати особисті немайнові права в інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати ці права.

Потрібно з’ясувати поняття захисту особистих немайнових прав. Це юридично закріплена можливість уповноваженої особи використовувати заходи правового впливу з метою відновлення порушеного немайнового права та припинення дій, що порушують це право.

Потрібно визначити способи захисту особистих немайнових прав фізичних осіб, такі як:

Відновлення порушеного особистого немайнового права, що застосовується у випадку, коли в особи виникло особисте немайнове право, але воно було обмежене іншою особою (напр., спростування недостовірної інформації).

Припинення дій, що порушують особисте немайнове право, що полягає в забезпеченні такого становища, при якому зобов'язана особа буде утримуватися від дій, що порушують особисте немайнове право (напр., заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права).

Відшкодування заподіяної шкоди, яка передбачає, що якщо фізичній особі в результаті порушення її особистого немайнового права заподіяна майнова та (або) моральна шкода, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Необхідно з’ясувати в чому буде полягати заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права, а також яким чином повинна бути спростована недостовірна інформація (тобто ким саме має бути спростована ця інформація і в який спосіб).

Тема 7. Правочин

Необхідно визначити, що правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Пояснити, що ознаками правочину є: вольовий акт; правомірна дія; дія суб'єктів цивільних відносин; спрямований на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.

Пояснити, що правочини класифікуються, в залежності від кількості суб’єктів, що приймають участь у зобов’язанні, на: односторонні - дія однієї сторони, що може бути представлена однією и кількома особами, двосторонні - погоджена дія двох сторін, багатосторонні - наявність трьох або більше сторін у договорі; залежно від виникнення прав та обов'язків в учасників цивільних правовідносин: реальні - вважаються укладеними з моменту фактичного передання речі або грошей та консенсуальні - вважаються укладеними з моменту досягнення згоди зі всіма істотними умовами; за характером виникнення між учасниками правовідносин: відплатні - дії сторін пов'язані з майновим інтересом - діям однієї сторони відповідає обов'язок другої надати зустрічне матеріальне відшкодування, безвідплатні - обов'язок здійснити матеріальні витрати має тільки одна із сторін, інша не обтяжена будь-якими обов'язками; залежно від тривалості дії правочину: строкові - правочини, у яких визначено момент виникнення в сторін прав і обов'язків, тривалість існування зобов'язання, момент припинення тощо, безстрокові - не визначено моменту припинення прав та обов'язків (такий правочин, зазвичай, негайно набирає чинності та припиняється на вимогу однієї зі сторін).

Пояснити сутність та значення умов дійсності правочину, а саме: законність змісту правочину - будь-який правочин не повинен суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення суб'єкта правочину має бути вільним і відпо­відати його внутрішній волі - воля суб'єкта правочину не відповідає його зовнішньому волевиявленню, то такий правочин ви­знається недійсним; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин повинен вчинятися у формі, що встановлена законом - правочин може бути укладений у таких формах: шляхом мовчання; в результаті вчинення конклюдентних дій; усній; письмо­вій (простій або з нотаріальним посвідченням).

З’ясувати, що форма правочину - це спосіб висловлення волі сторін, які беруть у ньому участь. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється відповідно до За­кону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. У деяких випадках, окрім вимоги про дотримання письмової нотарі­альної форми, обов'язковою є державна реєстрація правочину.

Пояснити, що у разі недодержання сторонами в момент вчинення правочину вимог, які є необхідними для законного встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, призводить до його недійсності.

Визначити, що недійсні правочини поділяються на: нікчемні (недійсність

яких встановлена законом) та оспорювані (недійсність яких прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом).

Зазначити, що до нікчемних належать такі правочини: вчинені з порушенням

обов 'язкової письмової та нотаріальної форми; вчинені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності; вчинені у випадках, передбачених законом, без дозволу органу опіки та піклування; вчинені недієздатною фізичною особою; правочини, що порушують публічний порядок; удавані правочини та інші.

Визначити, що до оспорюваних належать правочини: вчинені неповнолітньою особою поза межами її цивільної право­здатності; вчинені фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності; вчинені дієздатною особою, яка в момент його вчинення не усві­домлювала значення своїх дій і (чи) не могла керувати ними; вчинені юридичною особою, що не мала права їх вчиняти; вчинені під впливом помилки; вчинені під впливом обману, вчинені під впливом насильства, вчинені в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, вчинені під впливом тяжкої обставини, фіктивні правочини та інші.

Знати, що правові наслідки визнання правочину недійсним пов'язані насамперед з правовою долею отриманого за правочином. Загальне правило, яке визначає правову долю набутого сторо­нами за правочином (майна, грошей тощо), міститься в ст. 216 ЦК, де зазначено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі немож­ливості такого повернення (одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відмітити, що в науці цивільного права ця обставина називається двосто­ронньою реституцією, тобто кожна із сторін повертає все набуте за правочином. Двостороння реституція як правовий наслідок визнання правочину недійсним передбачена при укладенні правочину: з малолітнім (ст. 221 ЦК України); неповнолітнім (ст. 222 ЦК України); з недієздатним (ст. 226 ЦК України); з порушенням простої письмової форми (ст. 218 ЦК України); з порушенням нотаріальної форми (ст. 220 ЦК України); юридичною особою, укладати який вона не мала права (ст. 227 ЦК України); під впливом помилки (ст. 229 ЦК України); внаслідок збігу тяжких обставин (ст. 233 ЦК України).

Крім того, коли недійсним правочином завдано збитків чи заподіяна моральна шкода другій стороні або третій особі, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Для наслідків деяких видів недійсних правочинів можуть застосовуватися інші правила: відшкодування збитків у подвійному розмірі та відшкодування моральної шкоди. Цей обов'язок покладається на сторону, яка примусила контрагента укласти правочин, застосувавши фізичне чи психічне насильство або обман (статті 230, 231 ЦК України).