Тема 8. Представництво. Довіреність.

Потрібно розкрити сутність представництва як правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Необхідно назвати підстави виникнення представництва, а також розкрити детально види представництва.

Слід пояснити суть представництва за законом, хто є представниками за законом.

Необхідно пояснити суть комерційного представництва як різновиду представництва за довіреністю, вказати його специфічні особливості. Зазначити хто може бути комерційним представником та чим можуть бути підтверджені повноваження комерційного представника.

Потрібно пояснити суть представництва за довіреністю. Дати визначення поняттю довіреність. Розкрити зміст довіреності.

Необхідно розкрити суть кожного з видів довіреності: разової, яка уповноважує представника на вчинення одного чітко визначеного правочину або юридичної дії (напр., довіреність на одержання зарплати за грудень 2011 року); спеціальної, що уповноважує представника на вчинення необмеженої кількості однорідних правочинів чи однорідних юридичних дій (напр., довіреність юристу на ведення справи в суді); загальної (генеральної), що уповноважує представника на вчинення широкого кола різних правочинів чи інших юридичних дій (напр., довіреність на відчуження всього нерухомого майна, що належить особі, яка видала довіреність).

Необхідно вказати строк довіреності. Чи визначено в ЦК України максимальний строк дії довіреності.

При розкритті питання стосовно форми довіреності, слід вказати як визначаються випадки видачі довіреності в простій письмовій формі, а коли в нотаріально посвідченій.

Потрібно зазначити які саме довіреності прирівнюються до нотаріально посвідчених.

Вказати хто може посвідчити довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі.

Вказати хто може посвідчити довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, також довіреність працівника, члена його сім'ї і члена сім'ї військовослужбовця.

Вказати хто може посвідчити довіреність особи, яка тримається в установі виконання покарань чи слідчому ізоляторі.

Вказати хто може посвідчити довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів (крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування і розпорядження транспортними засобами).

Разом з тим, необхідно розкрити сутність і значення передоручення. Зазначити випадки, коли представник може передоручити свої повноваження частково або в повному обсязі іншій особі і що він при цьому зобов’язаний зробити.

Необхідно також назвати підстави припинення представництва і зазначити в якому разі припиняється представництво за довіреністю.

Тема 9. Строки та терміни в цивільному праві

Фактор часу набуває важливого значення і як міра оцінки соціальних процесів та явищ, і як засіб цілеспрямованого регулювання людської діяльності. Час відіграє істотну роль у цивільних правовідносинах. Суб’єктивні права та юридичні обов’язки їхніх учасників виникають, розвиваються і припиняються у певний час. Дія самих законів також обмежена у часі. Строки, які встановлюються у цивільних правовідносинах як вияв соціального часу (у формі існування соціальної матерії, суспільного буття), є важливим правовим засобом цілеспрямованого регулювання діяльності громадян та організацій. Строки дисциплінують учасників правових зв’язків, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов’язках суб’єктів.

Під час розгляду даної теми необхідно усвідомлювати, що поняття «строк», «давність», «своєчасно», «негайно» та інші, які відображають часові зв’язки, часто включаються до змісту правових норм. Вивчаючий повинен знати, що питання про роль і місце строків у цивільних правовідносинах може розглядатися у різних аспектах: а) як момент виникнення (початку) або припинення правовідносин; б) як одна з умов, що визначає їх зміст; в) як критерій оцінки правомірності поведінки суб’єктів з погляду її своєчасності тощо.

Необхідно пам’ятати, оскільки права та обов’язки частіше виникають за волею їхніх носіїв, то вольовий характер мають і строки, які обмежують їхню дію у часі. Конкретні строки здійснення, особливо захисту цивільних прав передбачаються нормою закону, але закон також має вольовий характер як юридичний вияв державної волі. Строки, встановлені законом, стають обов’язковими для суб’єктів правовідносин або внаслідок того, що закон забороняє їхню зміну за угодою сторін (наприклад, строки позовної давності), або тому, що сторони не використали надану їм можливість визначити строк на свій розсуд (наприклад, збільшити гарантійний строк). Вивчення даної теми буде неможливим без виваженого підходу до розуміння, що як результат вольових і усвідомлених юридичних дій суб’єктів права строки мають на собі відбиток суб’єктивного, але будучи встановленими, вони існують об’єктивно. У сфері цивільно-правових відносин юридичне значення має не закінчення часу взагалі, а закінчення певного строку, настання певного моменту в часі.

Потрібно з’ясувати відмінності між «стоком» та «терміном», оскільки в українській правовій термінології поряд з поняттям «строк», що відображає певний період (проміжок) у часі (наприклад, рік, місяць), часто вживається поняття «термін», з яким пов’язується певний момент у часі, зокрема конкретна календарна дата або певна подія, що має неодмінно настати. Визнанням строків (термінів) часовою формою перебігу подій або здійснення дій (бездіяльності) роль строків у цивільному праві зовсім не применшується. Як правова форма строки (терміни) можуть спрямовувати волю і поведінку учасників суспільних відносин на досягнення цілей, поставлених ними.

Вивчаючий повинен з’ясувати особливості такого терміну як «позовна давність», зокрема:

• вимоги на які застосовується позовна давність в один, п’ять та десять років;

• вимоги, на які позовна давність не поширюється;

• початок перебігу позовної давності;

• зупинення та переривання перебігу позовної давності.

Вивчаючий повинен уміти чітко визначати строки та терміни, оскільки іноді особі доводиться вчиняти дію в останній день певного строку. За загальним правилом, цей день триває 24 години. У разі вчинення дії щодо установи, де робочий день закінчується раніше, строк закінчується у момент, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Проте строк не вважається пропущеним, якщо письмові документи або повідомлення здано до установи зв’язку до 24 години останнього дня строку. У разі коли кінець строку припадає на неробочий день, останнім днем строку вважається наступний за ним робочий день.