Тема 11. Право власності

Потрібно розкрити зміст права власності, як центрального інституту будь-якої цивільно-правової системи, адже правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за соєю волею, незалежно від волі інших осіб. Розкрити поняття права власності як в об’єктивному розумінні – сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини щодо набуття, володіння, користування та розпорядження існуючими у суспільстві матеріальними благами, так і в суб’єктивному розумінні – становлять його правомочності – право володіння, користування і розпорядження майном.

Потрібно з’ясувати підстави набуття права власності (первісні і похідні) та розкрити зміст приватизації. Пояснити з якого моменту виникає право власності у набувача і коли власник може здійснювати правомочності щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном. Розкрити зміст ст.334 ЦК України – відповідно до якої, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Необхідно з’ясувати якими документами підтверджується право власності на окремі види майна, зокрема договорами купівлі-продажу, дарування, міни, свідоцтвом про право на спадщину, рішення суду про визнання права власності та інші.

Розглянути підстави припинення права власності, визначивши дві групи: до першої належать випадки, коли припинення права власності в однієї особи водночас зумовлює виникнення права власності в іншої (правонаступництво); до другої можна віднести випадки, коли право на річ припиняється внаслідок того, що рік знищена чи використана власником. Розглянути ст.346 ЦК України – підстави припинення права власності.

Потрібно з’ясувати поняття права спільної сумісної та спільної часткової власності, дати правову оцінку та характеристику даних понять, виходячи як з положень цивільного так і інших галузей права (сімейного, земельного), визначити хто має переважне право перед іншими особами на купівлю частки у спільній частковій власності співвласників у разі продажу одним із співвласників своєї частки.

Потрібно дати визначення поняття та видів речових прав, які забезпечують задоволення інтересів власника шляхом безпосереднього впливу на річ, яка перебуває у сфері його господарювання, вказати на особливості права на чужу річ та дати перелік видів прав на чуже майно.

Тема 12. Речові права на чуже майно

При підготовці до вказаної теми необхідно звернув увагу на визначення речового право - це окрема галузь права, що забезпечує задоволення по­треб та інтересів уповноваженої особи через безпосередній вплив на річ, яка перебуває у сфері її господарського панування. Пояснити ознаки речового права, а саме розкрити значення: право слідування, тобто право слідує за річчю; абсолютний характер захисту: речові права особи, що не є їх власником, захищаються від порушень з боку будь-якої особи.

Визначити та пояснити види речових прав на чуже майно: право володіння; право користування (сервітути); право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови чужої земельної ділянки (суперфіцій); інші речові права на чуже майно, що встановлюються законом.

Зосередити увагу на тому, що право володіння чужим майном - це сукупність відносин, за яких осо­ба (володілець) чужого майна фактично тримає його в себе. Це право може належати одночасно двом або більшій кількості осіб. При цьому, визначити, що фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не виплаває із закону чи не встановлено за рішенням суду.

Знати, що припинення права володіння відбувається в разі: відмови володільця від володіння майном; витребування майна від володільця власником майна чи іншою осо­бою; знищення майна; в інших випадках, встановлених законом.

Пояснити, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо чужої земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або, щодо іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені якось інакше. Сервітут може належати власни­кові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Сервітут може встановлюватися для забезпечення проходу чи проїз­ду через сусідню ділянку, проведення й експлуатації ліній електропередач, зв'язку та трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації, інших потреб власника нерухомого майна, що не можуть бути задоволені чи забез­печені без встановлення сервітуту. Сервітут встановлюється за згодою між особою, що вимагає його встанов­лення, та власником ділянки, у разі неможливості досягнення згоди - судом.

Визначити, що сервітут встановлюється: договором (договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реє­страції прав на нерухоме майно); законом; заповітом; рішенням суду. Строк сервітуту може бути визначений або невизначений. Плату за користування майном вносить особа, що користується серві­тутом.

Пояснити, що припинення сервітуту відбувається за таких обставин: поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлено серві­тут, і власника майна, обтяженого сервітутом; відмови від нього особи, в інтересах якої встановлено сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, що була підставою для встановлення серві­туту; невикористання сервітуту протягом трьох років поспіль; смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут; у деяких випадках за рішенням суду на вимогу власника майна, за наявності обставин, які мають істотне значення; на вимогу власника, якщо сервітут перешкоджає використанню зе­мельної ділянки за її цільовим призначенням; в інших випадках, передбачених законом.

З’ясувати особливості права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), що встановлюється договором між власником земельної ділянки й особою (землекористувачем), яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподар­ських потреб. Емфітевзис може відчужуватися та передаватися в порядку спадкування. Строк договору про надання емфітевзису встановлюється договором (у разі невизначеного строку при відмові від договору кожна зі сторін пови­нна попередньо попередити іншу сторону не менше як за один рік).

Зміст договору щодо надання емфітевзису становлять права й обов'язки сторін, а саме - власника земельної ділянки й землекористувача.

Враховуючи, що права та обов'язки власника земельної ділянки складаються з наступного: вимагати від землекористувача використання земельної ділянки за її призначенням; отримувати плату за користування земельною ділянкою; не перешкоджати землекористувачеві здійснювати його права; одержувати проценти від ціни продажу (вартості прав), встановле­них договором. До прав та обов'язків землекористувача відносяться: користуватися земельною ділянкою в повному обсязі, відповідно до договору; вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі; ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її ці­льового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати при­родоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, що мо­жуть призвести до погіршення екологічної ситуації; відчужувати емфітевзис (письмово повідомити власника про про­даж права користування земельною ділянкою).

Визначити, що припинення емфітевзису відбувається в разі: поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекорис­тувача; спливу строку, на який було надано право користування; викупу земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю; за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Пояснити, що право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) - це відносини, за якими власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових-соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель. Суперфіцій ви­никає на підставі договору чи заповіту. Строк суперфіцію є визначеним або невизначеним. Зміст суперфіцію становлять права та обов'язки сторін - власника зе­мельної ділянки та землекористувача. А саме, до прав та обов'язків власника земельної ділянки відносяться: одержувати плату за користування земельною ділянкою (у деяких випадках отримувати частку від доходу землекористувача); володіти, користуватися цією ж ділянкою в обсязі, встановленому договором із землекористувачем. Права та обов'язки землекористувача складаються з: користування земельною ділянкою в обсязі, встановленому догово­ром; права власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ді­лянці, переданій йому для забудови; зобов'язання вносити плату за користування земельною ділянкою; використання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення.

Визначити, що підставами припинення суперфіцію є: поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекорис­тувача; сплив строку права користування; відмова землекористувача від права користування; невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох ро­ків; рішення суду; інші випадки, передбачені законом.