2.2. Управлінська думка часів феодалізму

Падіння рабовласництва найчастіше асоціюється із занепадом Римської імперії. Така асоціація правомірна в розумінні того, що ра­бовласницька праця була вже невигідною в часи занепаду Риму. Об'єктивною суттєвою причиною відміни рабства є не моральний прогрес, а економічні зміни. Підтвердженням цього є феодальний устрій, основою якого був кріпак, що працював на землі феодала і віддавав частину продукту своєї праці. В цілому в Європі феодаль­на система як система культури існувала приблизно тисячу років і в своєму розвитку пройшла ряд етапів, вершиною яких став етап відродження культури — період Ренесансу (кінець XIV — поч. ХVII ст.). Кожен з етапів знайшов свій відбиток в управлінській думці. Важливе місце займає період середньовіччя. Цей період харак­теризується застоєм освіти та науки. І все ж у період середньовіччя відбулися події, які підготували умови для подальшого розвитку управління. Це хрестові походи, які, з одного боку, стимулювали торгівлю, відкриваючи для Європи нові торговельні шляхи, а з іншо­го — послаблювали християнські релігійні догми, протиставляючи їм культуру Середнього Сходу. Це стосується виникнення системи балансів, що використовувалась у практиці венеційських купців братів Соранцо, про що свідчать книги обліку, які велися ними в 1416-1426 рр. Нарешті, у 1494 р. було зроблено перше теоретичне викладення цієї системи італійським ченцем Лукою Пачиоллі.

Видатним представником організаторів зовнішньої торгівлі, роз­робки її стратегії і тактики, реалізації, контролю є англієць Томас Мен (1571-1641). Томас Мен був представником пізнього меркан­тилізму. Меркантилізм зародився в кінці XIV ст. і відобразив па­нування торгового капіталу. Як відомо, принцип торгового капіта­лу — купити, щоб продати дорожче. В цьому принципі розуміння того, що дохід виникає як наслідок ефективного використання праці, землі й капіталу як факторів виробництва відсутнє. Для мер­кантилістів регламентування (управління) торкалося тільки зовніш­ньої торгівлі, зовсім відкидаючи виробництво, ефективне викорис­тання його факторів.

Ситуація почала змінюватись разом зі зростанням й укріплен­ням товарного виробництва поступовим витисненням торгового капіталу виробничим. Свідчення тому теоретично та практично став період, відомий в економічній теорії як фізіократизм. Започат­кував школу фізіократів французький економіст Франсуа Кене (1694-1774) На відміну від меркантилістів, фізіократи пов'язували надії на прогрес суспільства з розвитком сільського господарства, оскільки саме в сільському господарстві, на їх думку, створюється багатство суспільства у вигляді безлічі продуктів, народжених зем­лею та працею, а також різних видозмін цих продуктів.

Зупинимось на деяких видатних вчених, дослідження яких увій­шли в історію науки управління. Анн Роберт Жан Тюрго (1727-1781) був не тільки видатним представником фізіократів, але й ве­ликим державним діячем, міністром уряду Франції. Його головна економічна праця «Роздуми про створення та розподіл багатств», присвячена аналізу капіталу, зайнятого в землеробстві, поступово переходить до його аналізу в промисловості, торгівлі, фінансах та інших сферах господарства. Аналіз капіталістичних відносин Тюрго робив з теоретичних позицій фізіократів, тобто помилкових уяв­лень про те, що додаткова вартість створюється тільки в одній га­лузі — сільському господарстві.

Глибоке розуміння суті, а також розвитку функцій менеджмен­ту продемонстрував Адам Сміт (1723-1790). В його праці «Дослід­ження про природу та причини багатства народу» викладається вчення лібералізму, пропонується ідея, що єдиним регулятором в економіці повинен бути ринок та конкуренція. Сміт, як і інші пред­ставники класичної школи економічної теорії (М.Б.Сей, Т.Мальтус, А.Маршалл та ін.) надавав великого значення функціям, які покла­даються на менеджера. Планування, організація, вибір та навчання персоналу, безпосередньо управління, контроль — усі ці функції отримали у Сміта певний опис