18. Особливості управлінської праці та її організація

18.1. Особливості управлінської праці.

18.2. Еволюція вимог до менеджерів.

18.3. Характеристика сучасного менеджера.

18.4. Організація особистої праці менеджера.

18.5. Основні напрями удосконалення організації праці та оцінювання діяльності менеджера.

18.1. Особливості управлінської праці

Управлінська діяльність — специфічний різновид трудового про­цесу. Управлінська праця має свої особливості порівняно з працею безпосередньо продуктивною, внаслідок якої створюються матері­альні цінності. Управління — це насамперед робота з людьми, а їхня трудова діяльність є об'єктом управлінського впливу. Це праця твор­ча, в основному розумова, яку здійснює людина переважно у вигляді нервово-психічних зусиль. Процес розумової праці складається з таких елементарних дій, або операцій, як: слухання, читання, мовлен­ня, контактування, спостереження за дією, мислення, умовивід тощо.

Управлінська праця непродуктивна. Участь у створенні матері­альних благ відбувається не прямо, а опосередковано, через працю інших осіб. Продуктом управлінської праці є рішення, а не товари та послуги. Предметом праці є інформація.

Як і будь-який інший процес праці, управлінська праця складаєть­ся з таких основних елементів: предмет праці (те, що підлягає впливу, обробленню), засоби праці (те, за допомогою чого здійснюється вплив), сам процес — цілеспрямована діяльність і результат. За цими елемен­тами визначають характер і особливості управлінської праці незалеж­но від посади управлінського працівника, від галузі діяльності тощо.

Спрощено схему управлінської праці можна розглядати як сис­тему, на вході якої є інформація (предмет, те, на що спрямована праця), що підлягає всередині системи обробленню інтелектом лю­дини за допомогою технічних засобів управління — обчислювальної та організаційної техніки (засоби праці), а на виході — якісно нова інформація, або управлінське рішення (результат праці).

Інформація — специфічний предмет управлінської праці, у зв'яз­ку з чим вона має інформаційну природу. У ній поєднуються творчі, логічні і технічні операції, пов'язані з обробленням інформації, а обмін діяльністю між суб'єктом і об'єктом управління, між самими суб'єктами управління має інформаційний характер.

Досягнення мети управління відбувається шляхом підготовки й реалізації сукупного управлінського впливу. Управлінський вплив на колективи людей, на їхню трудову діяльність — це і є специфіч­ний результат управлінської праці. Основною формою такого впли­ву є управлінське рішення.

Прийняття управлінських рішень визначається складною рухли­вою сукупністю факторів внутрішнього і зовнішнього середовища, які постійно створюють нестандартні ситуації. Саме ці обставини потребують від людини, яка займається управлінською діяльністю, наявності певної сукупності рис. Рішення, які приймаються управ­лінцями, залежать від їхніх знань і досвіду, інтуїції, особистісних властивостей. Якщо під час прийняття рішень використовується уся ця сукупність, то це вже мистецтво управління.

У процесі управління його суб'єкти вирішують найрізноманіт­ніші проблеми: організаційні, економічні, технічні, соціально-психо­логічні, правові тощо. Це розмаїття також є важливою особливістю праці менеджера.

Управлінська праця характеризується також:

— насиченістю великою кількістю дій (переважно короткочасних);

— різноманітністю видів діяльності;

— фрагментарністю діяльності;

— частим втручанням ззовні;

— широкою мережею контактів, які виходять далеко за межі ро­бочої групи;

— переважанням вербального (мовного) спілкування з оточую­чими (до 90%).

Аналіз складових управлінської праці свідчить про її функціо­нальну неоднорідність. Виділяють такі функціональні аспекти уп­равлінської праці:

1) евристична — має виражений творчий характер, пов'язана з по­становкою проблеми, аналізом ситуації, пошуком шляхів розв'язання;

2) адміністративна — полягає у цілеспрямованому впливі керів­ника на підлеглих з метою виконання ними поставлених завдань;

3) операторська — полягає у виконанні стереотипних операцій, необхідних для інформаційного забезпечення процесу управління.

Майже немає посад чи професій, діяльність за якими складається суто з якогось одного аспекту. Найчастіше це суміш аспектів у пев­ному співвідношенні, і саме залежно від співвідношення функціо­нальних аспектів, а також від ролі в процесі прийняття управлінсь­кого рішення розроблено класифікацію кадрів апарату управління, які поділяються на: керівників (лінійних та функціональних), спеці­алістів (лінійних та функціональних), технічних виконавців.

Найменування посад керівників залежить від об'єкта управлін­ня, спеціалістів — від характеру функцій або сфери діяльності, а тех­нічних виконавців — від видів робіт.

Найбільшу роль у здійсненні управлінської діяльності відігра­ють лінійні керівники, які очолюють відносно самостійні госпо­дарчі підрозділи — від концернів до бригад. Вони не тільки коор­динують діяльність безпосередніх підлеглих. До їхніх обов'язків входить вирішення всього кола питань діяльності підприємства/ підрозділу.

Функціональні керівники — це начальники спеціалізованих функціональних підрозділів: управлінь, служб, відділів. До їхніх обо­в'язків входить підготовка рекомендацій лінійним керівникам щодо відповідної функції управління. Функціональний керівник одночас­но є лінійним керівником по відношенню до очолюваного ним струк­турного підрозділ^⁷.

Менеджмент — інтеграційний процес планування, організації, мотивації та контролю, за допомогою якого професійно підготовлені спеціалісти формують організації всіх галузей економіки та управ­ляють ними шляхом постановки цілей і розробки способів їх досягнен­ня, координуючи діяльність працівників.

Залежно від ієрархічних рівнів управління виділяють менед­жерів вищого, середнього та нижчого рівнів. Основні завдання ви­щих менеджерів організації полягають у формулюванні її місії, цілей, цінностей, політики, основних стандартів діяльності, форму­ванні структури й системи управління, представництва на перегово­рах з державними органами і головними контрагентами. їхня діяль­ність характеризується масштабністю, складністю, пріоритетністю стратегічної спрямованості, зв'язками із зовнішнім середовищем, різноманіттям, напруженим темпом.

Функції вищих керівників надзвичайно складні, різнопланові, потребують глибоких і різноманітних знань, аналітичних здібнос­тей, задатків політика, дипломата, публіциста, оратора. Очолює організацію перший керівник, який займає свою посаду на підставі контракту із власником (державою, акціонерами, пайовиками тощо) і є його довіреною особою. Він несе перед власником повну відпо­відальність за стан і результати роботи організації.

З юридичної точки зору, до обов'язків першого керівника вхо­дить організація роботи в межах, які визначені законодавством, Статутом та іншими документами; розпорядження в певних рамках майном і коштами без спеціальної довіреності; укладання і розторгнення господарський угод, відкриття рахунків у банках; вирішення кадрових питань; стимулювання підпорядкованих керівників.

Керівники середнього рівня (основних підрозділів і підприємств, які входять до складу організації) призначаються і звільняються з посади першим керівником і несуть перед ним відповідальність за виконання отриманих завдань і збереження майна ввірених їм підрозділів. Через підпорядкованих керівників вони управляють їх діяльністю: установлюють завдання виконавцям, здійснюють поточ­ний контроль, проводять заходи щодо вдосконалення організації і технології виробництва, умов праці, дотримання дисципліни. В рам­ках компетенції їм надане право вирішувати кадрові питання (част­ково — самостійно, а частково — виходячи з пропозицій керівницт­ва організації), заохочувати і карати своїх підлеглих. Характер роботи керівника середньої ланки визначається змістом роботи очолювано­го ним підрозділу. В ній переважає рішення тактичних завдань, знач­не місце посідає взаємодія з керівниками вищого і нижчого рівнів.

Менеджери нижчого (оперативного) рівня — це керівники бри­гад, дільниць, груп тощо — вони працюють уже безпосередньо з виконавцями і несуть повну відповідальність за їхні дії. Саме на них припадає все навантаження повсякденної роботи з персоналом. До їхніх обов'язків входить організація і координація роботи підлеглих, забезпечення умов для виконання ними якісно і своєчасно вироб­ничих завдань; контроль за дотриманням графіка робіт, раціональ­ним використанням обладнання, матеріальних та інших ресурсів, Дотримання дисципліни та техніки безпеки. їхня робота характеризується різномаїттям дій, частими пере­ключеннями із завдання на завдання, постійним спілкуванням з безпосередніми виконавцями.

Слід мати на увазі, що менеджер — це не обов'язково началь­ник. Менеджера робить менеджером не влада, а внесок до діяльності всієї організації і відповідальність за її результати. У більшості су­часних організацій швидше за інших зростає група людей, які на­лежать до менеджменту, але не мають безпосередніх підлеглих.

Бути менеджером означає поділяти відповідальність за діяльність організації. Різниця між менеджером з маркетингових досліджень з апаратом у ЗО осіб і дослідником ринку, який вико­нує ту саму функцію без усякого апарату — тільки в обсягах діяль­ності і в засобах.

У процесі управління менеджер обґрунтовує і приймає рішен­ня в ситуаціях високої динамічності та невизначеності з викорис­танням сучасних інформаційних технологій та досягнень науки у сфері процесів, методів, форм управлінської діяльності; веде пост­ійний пошук нових можливостей, залучає і використовує для рішен­ня поставлених завдань ресурси з найрізноманітніших джерел, до­магаючись підвищення ефективності діяльності об'єкту управління.