15.4. Технологія прийняття управлінських рішень

Опрацювання й ухвалення рішення — це творчий процес у діяльності керівників. Він включає кілька стадій: постановку мети; вивчення проблеми; обґрунтування критеріїв ефективності; аналіз наслідків прийнятих рішень; остаточне формулювання й ухвален­ня рішення; доведення рішення до виконавців; контроль за вико­нанням рішення.

У теорії прийняття рішень виділяють організаційно-технологіч­ний напрям досліджень, у якому предметом досліджень є методи й технологія підготовки і прийняття рішень. Особливості прийняття організаційно-технологічних рішень полягають у наступному:

1. Процес розробки і прийняття управлінських рішень застосо­вується за своєю технологією, що є об'єктом оцінювання, плануван­ня і розвитку.

2. Знання технології прийняття рішень — найважливіша умова функціонування керівника будь-якого рівня, його ефективної роботи.

3. Науково обґрунтована система прийняття рішень — одна із сучасних моделей організаційно-технічних систем управління, що поєднує незалежно сформовані механічну, природну, загальну мо­делі управління.

Механічна модель управління, створена на початку XX ст., на­самперед приділяє увагу раціональній організації робіт, розглядаю­чи людину як елемент організаційної системи, що виконує визна­чені функції і не має соціально-психологічних якостей.

Природна модель, сформована в середині XX ст., практично не враховує ролі цілей організації і технології робіт для їх досягнення, а основна увага приділяється соціально-психологічним мотивам поведінки працівників підприємства.

Загальна система ухвалення рішення — модель організаційних систем, у якій первинним елементом є рішення. Ця модель допов­нила принципи механічної моделі соціальною і психологічною спе­цифікою.

4. Організаційно-технологічний підхід до проблеми створив підстави для автоматизації процедур процесу прийняття рішень, доведення їх до виконавців і контролю реалізації за допомогою ЕОМ.

Технологічний процес прийняття управлінських рішень складний і різноманітний. Його можна представити у вигляді послідовності етапів і процедур, що мають між собою прямі і зворотні зв'язки.

З інформаційної точки зору, в процесі ухвалення управлінського рішення відбувається зниження невизначеності інформації щодо проблемної ситуації та шляхів її усунення.

Етапи розробки та реалізації управлінських рішень.

1. Постановка завдання. Складається з аналізу проблемної ситу­ації, вивчення стану справ і цілей, попереднього формулювання критеріїв рішення.

2. Формування рішення. Складається у визначенні й обґрунту­ванні обмежень і визначенні альтернатив. Причиною проблеми можуть бути як внутрішнє, так і зовнішнє середовище. Необхідно виділити джерело, суть обмежень, і потім намітити можливі дії, що усувають причини проблеми.

3. Вибір рішення. На цій стадії приймається рішення з альтерна­тивних варіантів, дається його оцінка.

4. Виконання, контроль за реалізацією рішення. На Цій стадії прий­маються заходи для конкретизації рішення і доведення його до ви­конавців. У процесі контролю виявляються відхилення, вносяться коригування. Контроль установлює зворотний зв'язок між системою, якою управляють (об'єкт) та системою, яка управляє (суб'єкт).

Пошук альтернативних варіантів рішень полягає в наступному.

1. Знаходять можливу область і характер рішення. Під областю розуміється конкретна підсистема управління виробничо-госпо­дарською діяльністю підприємства: управління економічною діяль­ністю, матеріально-технічними ресурсами, забезпечення кадрами, соціальним розвитком, фінансами тощо. Усі підсистеми управлін­ня підприємством містять певний набір функцій з управління фак­торами виробництва, що до них відносяться (засоби праці, предме­ти праці, кадри, технології, фінанси тощо), і повний управлінський цикл, у межах якого приймаються і виконуються рішення.

2. Визначають тип рішення завдання. Він залежить від пробле­ми, для розв'язання якої формується рішення. Усю безліч рішень умовно можна представити у вигляді стандартних, типових про­блемних ситуацій та оригінальних.

В управлінні виробництвом більшість проблемних ситуацій стандартні, тобто вони часто повторюються, мають аналоги в ми­нулому. Але в кожній ситуації є свої особливості. Стандартне рішення потрібно конкретизувати, розглядати із врахуванням особ­ливостей сформованої ситуації.

Оригінальні рішення необхідні в таких ситуаціях, коли по­трібний принципово новий підхід.

3. Проводять пошук крайніх варіантів рішення. У процесі пошу­ку повинна бути лише окреслена область, у якій розробляється пошук альтернатив.

4. Формулюють альтернативні варіанти рішень — середні між найгіршими і найкращими варіантами. При цьому необхідно співвідносити очікуваний ефект від обраного рішення з витратами на його пошук.

5. Оцінюють ймовірність реалізації альтернативних варіантів рішень. Виключають явно неприйнятні варіанти, залишаючи лише ті, які можуть бути надалі використані і здатні принести ефект.

6. Проводять техніко-економічне обґрунтування рішень (абсо­лютна оцінка переваг кожного рішення окремо) і вибирають єдине рішення з усіх варіантів.

У практиці управління виробництвом проводиться ранжування варіантів рішень за кожним окремим показником. Порівнявши оцінки всіх показників, експерт оцінює кожне рішення (порівняль­ний ефект) і приймає єдине.

На етапі вибору оптимального рішення виконують такі операції:

а) визначають припустимі рішення зі знайдених на етапі пошу­ку альтернативних варіантів рішень, що задовольняють безліч об­межень;

б) визначають ефективність рішень, звузивши безліч припусти­мих рішень до підмножини ефективних рішень на підставі вибору й аналізу переваг. Вибір ефективних рішень може бути формаль­ним і неформальним. Формальний підхід використовують у тому випадку, коли є можливість кількісно виміряти переваги рішень щодо безлічі показників досягнення мети. При неформальному підході повнота досягнення цілей визначається за експертними оцінками;

в) роблять вибір єдиного рішення з безлічі ефективних, залучив­ши додаткову інформацію, що допомагає оцінити цілі і показники їхнього досягнення.

Для одержання єдиного рішення приводиться докладна розроб­ка кожного варіанта рішення з підмножини ефективних рішень, що включає: цілі, варіанти дії, уточнення рішення; вивчення основних напрямів, шляхів і засобів у досягненні цілей; засобів і ресурсів ви­робництва; дослідження можливих варіантів взаємодії структурних підрозділів і виконавців; оцінку наслідків від реалізації рішення.

При виборі остаточного рішення останнє слово завжди повин­не належати керівникові.

Алгоритм механізму реалізації прийнятого рішення включає такі операції: визначення цілей і завдань для всіх учасників проце­су реалізації управлінського рішення; групування цілей і завдань об'єкта управління підприємства та його структурних підрозділів; формування основних проблем, що потребують вирішення для до­сягнення поставлених цілей; визначення й обґрунтування можли­вих шляхів і способів вирішення поставлених проблем.

Контроль за виконанням рішень є остаточною стадією управлі­нського циклу. Він набуває форми зворотного зв'язку, за допомо­гою якого можна одержати інформацію щодо виконання рішення, досягнення суб'єктом господарювання поставлених цілей.

Правильно організований контроль на стадії реалізації рішень дає можливість:

- організувати роботу виконавців без перебоїв;

- організувати навчання виконавців;

- оперативно ліквідувати відхилення, що виникають у процесі реалізації рішень;

- внести зміни в раніше прийняте рішення;

- проаналізувати існуючу систему прийняття рішень на підприємстві і розробити заходи щодо її удосконалення й ефективного використання.