14.2. Економічні методи менеджменту та механізм застосування їх

Економічні методи менеджменту — це сукупність засобів впли­ву, шляхом створення економічних умов, які спонукають праців­ників організації діяти в потрібному напрямі і добиватися вирішен­ня поставлених завдань.

В умовах ринкових відносин серед основних економічних за­собів впливу на організацію виділяють: господарський (комерцій­ний) розрахунок, фінансування, кредитування, оподаткування, регулювання цін, матеріальне стимулювання праці персоналу.

Господарський (комерційний) розрахунок ґрунтується на за­гальних принципах ринкової економіки: максимальній свободі еко­номічних суб'єктів; повній їх відповідальності за підсумки госпо­дарської (комерційної) діяльності; конкуренції виробників товарів та послуг; вільному ціноутворенню; відмови держави від прямої участі у господарській (комерційній) діяльності ринкових суб'єктів; соціальній ефективності бізнесу для всіх громадян.

В Україні застосовуються дві форми господарського (комерцій­ного) розрахунку: повний і внутрішній.

На повному господарському (комерційному) розрахунку перебу­вають організації з правами юридичних осіб, які мають самостійний баланс, бухгалтерську і статистичну звітність, створюють і витрача­ють фонди стимулювання працівників, відкривають рахунки в бан­ках, володіють правом незалежності щодо господарської (комерцій­ної) діяльності (укладання угод, контрактів, договорів, з будь-якою юридичною особою як суб'єктом ринкового господарювання).

Повний господарський (комерційний) розрахунок як метод менеджменту застосовуються на підприємствах усіх форм влас­ності: державної, колективної (кооперативної), приватної.

На засадах внутрішнього господарського (комерційного) розра­хунку працюють підприємства, що є відносно самостійні у вирі­шенні питань виробничо-господарської, торговельної діяльності: середні та дрібні одиниці підприємств.

Вони ведуть облік своїх витрат та результатів, складають бух­галтерський баланс (або спрощені розрахунки, подібні бухгалтерсь­кому балансу) та створюють фонди матеріального стимулювання. Взаємовідносини з підприємствами, часткою яких вони є, ґрунту­ються на системі договорів, що містять взаємні зобов'язання.

Слід зазначити, що господарський (комерційний) розрахунок повністю не виключає регулюючого впливу на господарську діяльність суб'єктів господарювання з боку держави, або вищих щодо них управляючих систем. Таке регулювання здійснюється шляхом застосування системи економічних регуляторів господарсь­кої (комерційно) діяльності. Ці економічні регулятори поділяють на загальнодержавні, місцеві і внтурішньосистемні.

До загальнодержавних регуляторів господарської (комерційної) діяльності відносяться податки, кредити, регульовані ціни і тарифи, економічні пільги.

Серед економічних регуляторів господарської (комерційної) діяльності, що їх застосовує держава, перше місце посідають подат­ки, збори та інші обов'язкові платежі.

Податки, збори та інші обов'язкові платежі, що справляються на території України, можна поділити на дві групи:

1. Загальнодержавні податки та інші обов'язкові платежі.

2. Місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. До першої групи відносяться:

— податки на додану вартість;

— акцизний збір;

— податок на прибуток підприємств (організацій);

— прибутковий податок з громадян;

— експортно-імпортне мито;

— державне мито;

— плата за землю;

— плата за забруднення навколишнього природного середовища;

— внески до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення:

— внески на державне соціальне страхування;

— внески до Пенсійного фонду України;

• плата за патент на окремі види діяльності та ін.

До другої групи відносяться:

— готельний збір;

— збір за паркування автомобілів;

— ринковий збір;

— податок за рекламу;

— збір за право використання місцевої символіки;

— збір за проїзд в автотранспорті, що прямує за кордон по те­риторії прикордонних областей;

— збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та ряд інших.

У свою чергу, податки поділяються на прямі та непрямі. До пря­мих належить податок на прибуток, на землю, на транспорт, на добавлену вартість та ін. Непрямими додатками є митний та акциз­ний збір. Мито стягується з товарів, які ввозять, вивозять, і тран­зитних, а також цінностей, що перевозять під контролем митного відомства.

Акциз як вид непрямого податку на товари масового споживан­ня включається в ціну відповідного товару.

За допомогою податків держава регулює напрями діяльності суб'єктів господарювання, встановлюючи податки більш високого рівня на діяльність чи товари, які не мають важливого суспільного значення (наприклад, ігровий бізнес, тютюнові та горілчані виро­би) і знижуючи податки в тих сферах, які потребують пріоритетно­го розвитку (виробництво товарів і послуг) або виконують особли­ву соціальну роль (наприклад, виробництво товарів для інвалідів).

Важливим регулятором господарської (комерційної) діяльності є кредит. Кредитування господарської (комерційної) діяльності в Україні здійснюється системою комерційних банків за рахунок власних коштів та одержаних кредитних ресурсів.

Національний банк України встановлює відсоткову ставку за кредитні ресурси, отже, визначає і основну частку відсоткової став­ки на кредити, надані підприємствам комерційними банками. Останні визначають розміри відсотків за кредит, виходячи з виплаче­ної Національному банку відсоткової ставки, швидкості обороту кредитних ресурсів, видів кредитів та ін.

Отже, банки цілеспрямовано впливають на господарську (ко­мерційну) діяльність організації, ефективність їхньої діяльності.

Держава також використовує такий важіль економічного впли­ву на господарську (комерційну) діяльність, як регульовані ціни. Регулювання цін може здійснюватися встановленням верхніх меж цін на окремі товари, фіксованих (твердих) цін, граничних норм рентабельності виробництва та розмірів торгової націнки для різних ланок товаропросування.

Отже, ціни на деякі товари формуються не під впливом попиту і пропозиції, а залежно від способу і величини обмежень, накладе­них державою на складові елементи ціни. Цей важіль застосовується державою для соціального захисту окремих категорій населення (ціни на товари повсякденного вжитку), стимулювання чи дестимулювання виробництва деяких товарів (предмети розкоту). Ана­логічний підхід застосовується державою при встановленні тарифів на послуги.

Досить ефективним регулятором господарської (комерційної) діяльності є також економічні пільги, які встановлюються державою щодо сплати податків, порядку розрахунків між бюджетом і підприємствами, між підприємствами різних галузей народного господарства та ін.

На господарську (комерційну) діяльність впливають також місце знаходження виробничих, торгових та інших підприємств та ступінь розвитку інфраструктури в місцях їх діяльності. Місцеві органи влади використовують ряд економічних регуляторів для того, щоб підприємства, які перебувають у вигідніших умовах по­рівняно з іншими, частину надприбутків перераховували в місцеві бюджети.

До місцевих регуляторів відносять рентні платежі, місцеві по­датки і збори.

Регулювання господарської (комерційної) діяльності конкретних господарюючих суб'єктів здійснюється державою та уповноважени­ми нею органами. Крім того, регулювання діяльності підприємств, які є складовими частинами певної господарської системи, здій­снюється цією системою.

Внутрішньосистемними регуляторами господарської (комерц­ійної) діяльності підвідомчих підприємств є централізоване створен­ня фондів (капітальних вкладень, підготовки кадрів, резервного стра­хування, розвитку науки і техніки тощо). Нормативи відрахувань у ці фонди встановлюються вищим органом управління конкрет­ної бізнесової системи.

Комплекс економічних регуляторів господарської (комерцій­ної) діяльності підприємств повинен бути гнучким, негайно реагу­вати на зміну економічної ситуації. Наразі застосовується досить багато цих регуляторів. Надалі, в умовах розвитку ринкових відно­син та стабілізації всієї економіки України, кількість їх зменшить­ся, однак ринок не передбачає повної відмови від економічного регулювання господарських процесів.

Важливим економічним методом управління організаціями в ринкових умовах є матеріальне стимулювання праці їхнього пер­соналу.

Матеріальне стимулювання праці реалізується підприємствами всіх форм власності в основному через заробітну плату і преміювання.

Комплексне застосування економічних методів в управлінні підприємствами забезпечує їх ефективну діяльність.