3.2. Зміст і логіка розвитку управління

Розвиток управління організацією є частиною загальної ево­люції суспільства. Тому незалежно від того, яку роль відіграє управ­ління на тому чи іншому етапі або ж у тих чи інших соціально-еко­номічних умовах, його перетворення завжди задається загальним напрямом розвитку суспільства.

Розвиток управління — це не одноразове перетворення управ­ління з метою досягнення «найкращого» стану управління, а без­перервний у часі процес.

Звичайно, з цього положення не випливає, що розвиток управ­ління здійснюється постійно і безперервно. Розвиток управління йде дискретно (стрибками). Тому хоча розвиток управління і є об'єк­тивно зумовленим процесом, здійснюється він свідомими та цілесп­рямованими перетвореннями системи управління організацією.

Слід відрізняти розвиток управління від його вдосконалення. Розвиток управління — це процес його переходу з одного стану в інший, який характеризується наявністю якісних перебудов управ­ління взагалі.

Вдосконалення управління — це поліпшення за визначеним кри­терієм характеристик системи управління. Тому якщо для розвитку управління характерно порівняння його наявного стану з попереднім, то для вдосконалення управління характерне порівняння стану сис­теми управління з найкращим по визначеному критерію.

Розвиток управління та його вдосконалення — це різнопланові явища, більш глибинним і фундаментальним, і відповідно визнач­ним, серед яких є розвиток управління.

Багато змін у системі управління відбуваються внаслідок вдос­коналення або раціоналізації. Однак не всяке вдосконалення управ­ління і тим більше не будь-яка раціоналізація управління можуть розглядатися в якості заходів, що призводять до розвитку управ­ління.

Для розуміння сутності, механізму і логіки розвитку управління самого досконального вивчення і врахування в практичній діяльності заслуговує історизм процесу розвитку управління, вивчення і розг­ляд руху управління в його конкретно-історичних проявах.

Історизм розвитку управління проявляється насамперед у таких моментах.

По-перше, стан розвитку управління знаходиться у великій за­лежності від рівня розвитку виробничих сил. Прикладом цього мо­жуть бути зміни управління при переході до фабрик, при введенні конвеєрного виробництва тощо.

Залежно від рівня розвитку засобів виробництва відокремлю­ються три типи управління: традиційне; управління промислової стадії; управління постіндустріальної стадії.

Особливість традиційного управління, характерного для по­чаткового етапу розвитку промислового виробництва, на якому ще не отримала широкого розповсюдження машинна технологія, полягає в тому, що воно будувалося залежно від можливостей людини. Це пояснюється тим, що людина з її вмінням, розумови­ми і фізичними здібностями знаходилася в центрі виробничого процесу.

На промисловій стадії розвитку виробництва людина, з органі­заційної точки зору, виступає як додаток до машини, механізму, технології, які вона використовує в своїй трудовій діяльності. Іна­кше кажучи, людина хоча і є користувачем техніки в процесі ви­робництва, однак, у цей процес вона включається не як людина взагалі з притаманними їй властивостями і якостями, а насамперед як спеціаліст з приведення в дію необхідних інструментів і техніч­них засобів для виконання певних операцій.

Це проявляється в тому, що і організація виробництва і управ­ління підприємством переважно задаються технікою і технологією виробництва. Залежно від технології виробництва будується орган­ізаційна структура управління, техніка та технологія задають струк­туру кадрів і завдання з управління кадрами, в ряду яких на одно­му з перших місць стоїть проведення по відношенню до кадрів вимог щодо вмілого, раціонального й ефективного використання об­ладнання та інших технічних засобів та інструментів. І останнє. Тех­ніка і технологія задають зміст праці основної маси учасників ви­робництва. Усе це означає, що управління переважно будується, виходячи від технології, машини, а не від людини.

Науково-технічна революція на основі досягнень науково-тех­нічного прогресу призвела до того, що людина і техніка ніби розді­лились у процесі виробництва. Машина починає працювати сама, технологія виробництва все менше потребує безпосередньої участі людини у виробництві продукції, і людина у виробничому процесі виходить з підпорядкування машині, залишивши в минулому свою позицію її «придатка». Це призводить до того, що настає така ситу­ація, при якій управління переживає докорінні зміни.

Промислова революція, яка стала можливою внаслідок розвит­ку науки і техніки, мала результатом перехід від мануфактури до фабрик, між якими існувала принципова різниця в організації про­цесу виробництва. Вона призвела до того, що процес виробництва і відповідно управління почали будуватися на основі можливостей машини, а не людини.

В умовах НТР людина виходить з підпорядкування машині і знову стає в основу процесу виробництва, але не так, як було в мануфактурі, а на якісно іншій основі. В мануфактурі процес ви­робництва будувався виходячи з можливостей людини, тому що не було машинної технології. Науково-технічна революція розвиває систему машин і технологію до такої міри, що людина, яка раніше була при машині і підпорядкована машинній технології, відходить від неї і стає над машиною. Ця зміна позиції людини в процесі ви­робництва призводить до перебудови управління, перетворює його в управління, яке йде від людини, а не від машини.

По-друге, всі або переважна більшість підходів до рішення про­блем розвитку управління пов'язані з відпрацьованим у минулому досвідом рішення аналогічних проблем. Минулий досвід, трансформуючись у стереотипні оцінки ситуацій і проблем та стереотипні підходи до їх вирішення, утримає розробників змін в своєму по­лоні, звичайно при цьому ніяк не заявляючи про себе.