15. Функції колізійних норм

Колізійна норма - це норма загального, абстрактного, відсильного характеру, яка не містить матеріальної моделі поведінки, не встановлює прав та обов'язків сторін, а на основі закладеного в ній об'єктивного критерію визначає, право якої держави повинно регулювати відповідні відносини. Головна відмінність колізійної норми від інших юридичних приписів - подолання колізійної проблеми шляхом визначення компетентного права, тобто права, що підлягає застосуванню в силу вказівки колізійної норми.

Як будь-яка норма права, колізійно-правова норма призначена для виконання певних функцій. У вітчизняній доктрині виділені наступні функції колізійних норм:

- розмежування національних правопорядків;

- забезпечення застосування норм іноземного права на території конкретної держави;

- координація масштабів перетинання і зіткнення правопорядків двох або більше держав;

-забезпечення регулювання приватноправових відносин, що базується на загальновизнаних принципах міжнародного права.

Основна функція колізійних норм - розмежування правопорядків різних держав. Головне завдання МПП полягає не в безпосередньому регулюванні суспільних відносин по суті, а у визначенні компетентного правопорядку, норми якого повинні регламентувати міжнародне приватноправове ставлення..

Функція "розмежування національних правопорядків" дозволяє стверджувати, що колізійні норми відіграють регулятивну роль - виступають як регулятор певних суспільних відносин. Основний прояв регулятивної функції колізійних норм - визначення застосовного права. Вибір права, вироблений на основі колізійної норми, - це правило поведінки, від якого не може відмовитися ні сторони, ні правозастосовні органи. Регулятивна функція норми колізійного права проявляється тільки разом з нормами іноземного права.

Функції колізійної норми характеризуються як напрями її впливу на процес регулювання. Як правило, вирізняють три різновиди функцій, що забезпечуються колізійними нормами:

а) стимулюючу, змістом якої є створення умов щодо найбільш повної реалізації правових приписів;

б) інформаційну, що надає можливість суб'єктам права визначити, яким чином долаються прогалини у праві та яку норму з конфліктуючих повинен застосувати суб'єкт;

в) системостворюючу, основним призначенням якої є забезпечення узгодженості законодавства та визначення його змісту.

16.Кваліфікація у міжнародному приватному праві.

Правову кваліфікацію стаття 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» розкриває як визначення права, що підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом. Цей процес ще називають «первинною кваліфікацією». Під час визначення права, що підлягає застосуванню, виникають такі проблеми, як обхід закону, зворотне відсилання, тощо. Процес визначення права, що підлягає застосуванню, може ускладнюватися наявністю в державі кількох правових систем. Стаття 15 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає, що у разі якщо підлягає застосуванню право держави, у якій діє кілька територіальних або інших правових систем, належна правова система визначається відповідно до права цієї держави. За відсутності відповідних правових норм застосовуються норми тієї правової системи, яка має більш тісний зв'язок із правовідносинами.

Після вибору права, яке підлягає застосуванню, відбувається «вторинна кваліфікація», яка передбачає застосування норм обраного правопорядку, встановлення його змісту, а також визначення обмежень застосування іноземного права.

Кваліфікація колізійної норми складається з двох частин: кваліфікації понять обсягу колізійної норми (позовна давність, форма заповіту тощо), та кваліфікації понять, що складають прив’язку колізійної норми (місце укладення угоди, місце вчинення правочину тощо). «Конфлікт кваліфікації» виникає у випадку різного визначення тих самих понять у різних правових системах.

Доктриною міжнародного приватного права розроблено три способи кваліфікації:

• за законом суду;

• за іноземним правом, на який посилається колізійна норма;

• за принципом «автономної кваліфікації».

Кваліфікація за законом суду означає, що суд, застосовуючи колізійну норму, кваліфікує її поняття відповідно до змісту, який вони мають у цивільному законодавстві правової системи місцезнаходження суду. Такий спосіб кваліфікації як основний закріплений в статті 7 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Але частина 2 цієї статті визначає, що якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення правом України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право іноземної держави. Тобто, українське законодавство допускає кваліфікацію за іноземним законом.

Третім способом кваліфікації є так звана «автономна кваліфікація», відповідно до якої суд, розглядаючи спір з «іноземним елементом», повинен провести кваліфікацію понять норми права не через звернення до конкретних існуючих правових систем, а на основі загальних правових понять, що утворюються завдяки порівняльному юридичному аналізу законодавства окремих держав. Кваліфікація повинна бути «автономною», «наддержавною», тобто вільною від будь-якої конкретної системи права.

17.Множинність колізійних прив’язок.

На сьогоднішній день в МПрП присутнє таке явище, як множинність колізійних прив’язок:

1. кумуляція (тобто для одного об’єкта передбачено декілька прив’язок);

2. розщеплення;

3. альтернативність.

(додаткові)

4.парні колізійні прив’язки

5.ланцюжок колізійних норм

Кумуляція, тобто суміщення колізійних прив'язок, припускає, що необхідно враховувати правила декількох різних правових систем при регулюванні одних правовідносин. Кумулятивні колізійні прив'язки припускають одночасне застосування різних правових систем: укладення шлюбу - форма і порядок визначаються правом місця укладення шлюбу, а внутрішні умови вступу в шлюб особистим законом кожного з наречених.

Розщеплення колізійної норми відбувається, коли правовідносини в цілому підпорядковується одному правопорядку, а його окремі питання - іншому. Наприклад, спадкові відносини в цілому підкоряються особистого закону спадкодавця (законом його останнього звичайного місця проживання), а спадкування нерухомості припускає окреме колізійне регулювання - відповідно до закону місця знаходження нерухомої частини спадкового майна. 

Існування альтернативних колізійних норм також підтверджує множинність колізійних прив'язок, оскільки вони дозволяють зберігати правовідношення, якщо воно задовольняє вимогам або одного, або іншого правопорядку, прямо вказаних у цій нормі, як, наприклад, це передбачено у ст. 419 і 420 КТМ РФ

"Парні" колізійні прив'язки - застосовне право може бути прямо зафіксовано в нормі, але може виводитися і опосередковано, шляхом закріпленого в прив'язці принципа. Наприклад, договір купівлі-продажу за відсутності автономії волі сторін регулюється відповідно до закону найбільш тісного зв'язку (ст. 1211 ГК РФ). Критерій найбільш тісного зв'язку або безпосередньо встановлюється в колізійному приписі (право країни продавця), або визначається побічно, через формулу прикріплення до права сторони, що здійснює характерне надання (як правило, закон країни продавця).

"Ланцюжок" ("об'єднання", "асоціації") колізійних норм. Законодавець встановлює ієрархію формул прикріплення з метою більш детального регулювання одних і тих же відносин. Для вибору права по одному питанню використовується система взаємопов'язаних колізійних норм: "(1) Особистий закон людини - це закон тієї держави, громадянином якого він є. (2) Якщо особа має декілька громадянств, і одне з них угорське, то його особистим законом є угорський закон. (3) Особистим законом особи, яка має кілька громадянств... а також осіб без громадянства є закон держави, на території якої вони мають місце проживання... якщо особа має за кордоном кілька місць проживання, особистим законом такої особи є закон держави, з яким воно пов'язане найбільш тісним чином. (4) Якщо особа не має громадянства і місця проживання, його особистим законом є право країни звичайного місця перебування. Якщо така особа має кілька місць перебування, серед яких одне в Угорщині, його особистим законом є угорське право" (ст. 11 Указу про МПРП Угорщини).