43. Сфера дії Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р.

1980 у Відні було підписано договір під назвою "Конвенція ООН про контракти на міжнародний продаж товарів". Конвенція є однією з "правових норм" міжнародного права і компонентом правових систем держав-учасниць . Отже, вона завжди має пріоритет перед іншими законами та нормами держав-учасниць щодо відносин контракту купівлі-продажу.

1) Конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких розташовані в різних державах:

• коли ці держави є учасницями Конвенції;

• коли норми міжнародного приватного права спричиняють застосування права

• держави-учасниці (згідно з угодою сторін або колізійною нормою);

2) розташування комерційних підприємств сторін у різних державах не береться до уваги, якщо це не випливає з договорів (тих що мали місце до або під час укладання ділових відносин чи обміну інформацією між сторонами);

3) ні національна належність сторін, ні їх цивільний чи торговий статус, ні цивільний або торговий характер договору не беруться до уваги при визначенні застосування Конвенції.

Для застосування Конвенції насамперед необхідно, щоб комерційні підприємства контрагентів були розташовані в різних державах. По суті, в п. 1 ст. 1 названо критерій, який дає змогу вважати купівлю-продаж міжнародною з позиції Конвенції. Відповідно, якщо комерційні підприємства сторін договору купівлі-продажу розташовані в одній і тій самій державі, такий договір не вважається міжнародним і не підпадає під сферу застосування Конвенції. Із п. 2 ст. 1 Конвенції випливає, що одного лише факту перебування сторін у різних державах для її застосування недостатньо. Важливе значення має і суб'єктивний фактор — поінформованість обох контрагентів про цей факт не пізніше, ніж на момент укладання договору. Така поінформованість може випливати або безпосередньо з договору, або з відносин між сторонами, або з повідомленої ними один одному інформації. Якщо такої поінформованості на цей момент не було, то Конвенція не застосовується.

Конвенція не застосовується до договорів продажу:

1)товарів, які купують для особистого, сімейного чи домашнього використання;

2)з аукціону;

3)у порядку виконавчого виробництва чи іншим способом у силу закону;

4)фондових паперів, акцій, забезпечувальних паперів, оборот них документів і грошей;

5)суден водного і повітряного транспорту, а також суден на повітряних подушках;

Конвенція не застосовується до договорів, у яких зобов'язання сторони, що постачає товари, полягає переважно у виконанні роботи чи в наданні послуг.

Конвенція не застосовується щодо відповідальності продавця за заподіяну товаром шкоду здоров'ю чи смерть якої-небудь особи.

44. Укладення договору за Віденською конвенцією.

Щоб договір купівлі-продажу був укладений, необхідно:

• 1) щоб одна сторона договору запропонувала укласти договір на визначених умовах. Таку пропозицію укласти договір у торговій практиці прийнято називати офертою;

• 2) щоб інша сторона дала згоду укласти договір на тих умовах, що запропонувала перша сторона. Згоду укласти договір у торговій практиці прийнято називати акцептом.

Отже, щоб відбулася купівля-продаж, необхідно, щоб мали місце: оферта; акцепт.

У Віденській конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 р.) зазначено, що оферта - це дія (або бездіяльність) однієї зі сторін угоди, з яких очевидно, що вона бажає укласти договір купівлі-продажу.

Офертою вважаються тільки такі дії, що відповідають усім із зазначених нижче вимог:

• 1) оферта має бути пропозицією укласти договір;

• 2) вона повинна передбачати, що оферент буде пов'язаний її умовами у випадку акцепту. Публічне оголошення не є офертою, якщо тільки в ньому прямо не передбачено інше;

• 3) оферта має бути достатньо визначеною, вказувати на: товари; якість товарів; ціну товарів.

Акцепт - дія (або бездіяльність) іншої сторони, з чого очевидно, що вона приймає умови, запропоновані в оферті.

Договір вважається укладеним в момент, коли акцепт оферти вступає в силу. Відповідь на оферту, яка має за мету бути акцептом, але містить доповнення, обмеження чи інші зміни, є відхиленням оферти і становить собою зустрічну оферту. Проте відповідь на оферту, яка має за мету бути акцептом, але містить додаткові чи відмінні умови, які не змінюють суттєво умов оферти, є акцептом, якщо тільки оферент без невиправданої затримки не заперечить усно проти цих розбіжностей чи не направить повідомлення про це. Якщо вів цього не зробить, то умовами договору будуть умови оферти із змінами, які є в акцепті. Додатковими чи відмінними умовами вважаються такі істотні умови, що стосуються ціни, платежів і кількості товару, місця і строку поставки, обсягу відповідальності однієї із сторін перед іншою або вирішення спорів.