6.Функції Міжнародного приватного права.

Функції міжнародного права - це основні напрями його впливу на відносини, які виступають предметом міжнародно-правового регулювання.

Головною соціальною функцією є посилення існуючої системи міжнародних відносин шляхом підтримки в ній належного характеру. У свою чергу, головна юридична функція - це правове регулювання міждержавних відносин. Обидві функції стабілізуючі, адже за допомогою норм міжнародного права держави встановлюють загальноприйнятні стандарти поведінки в найрізноманітніших галузях відносин (координуюча функція). Регулююча функція міжнародного права виявляється в прийнятті державами встановлених норм поведінки, за відсутності яких стає неможливим спільне існування та функціонування, міжнародні відносини.

Міжнародне право містить норми, які спонукають держави слідувати певним правилам поведінки, в яких концентрується забезпечуюча функція міжнародного права. Тут утворилися механізми, важелі, які захищають законні інтереси держав та здійснюють охоронну функцію міжнародного права.

Також можна виділити функції протидії існуванню та появі нових інститутів та відносин, які протирічать цілям та принципам міжнародного права; розширення та поглиблення зв'язків між державами; інформаційно-виховну, тобто передачі досвіду мирного регулювання та інші.

Функції сучасного міжнародного приватного права можна розглядати з п’яти основних взаємопов’язаних позицій:

1. соціальні функції міжнародного приватного права (стабілізації, зміцнення, забезпечення та ін. відносин між суб’єктами міжнародного приватного права);

2. власне юридичні функції (визначення прав і обов’язків суб’єктів міжнародного приватного права стосовно один одного, встановлення статусу різних категорій суб’єктів, їх правосуб’єктності, зміцнення міжнародного приватного права, міжнародної законності, міжнародного правопорядку та ін.);

3. функції взаємодії з іншими управлінськими системами, що діють в міжнародній сфері (внутрішньодержавним правом, політикою, мораллю, релігією, етикою та ін.);

4. функції програмування розвитку міжнародних відносин і міжнародного права (програмування їх розвитку на перспективу, прогнозування параметрів поведінки, суб’єктів міжнародного приватного права, передбачення варіантів напрямів розвитку інших систем, з якими взаємодіє міжнародне приватне право тощо);

5. інформаційні функції (забезпечення знаннями про зміст міжнародно-правових актів, вплив на формування міжнародно-правової свідомості та ін.).

7.Поняття та види джерел міжнародного приватного права.

Аналізуючи сучасні теоретичні концепції міжнародного права, можна визначити джерелами міжнародного права (у юридичному значенні) - форми, в яких існують норми міжнародного права, створені суб'єктами міжнародного права в результаті узгодження своїх позицій. При цьому мається на увазі, що створення норм міжнародного права — це процес, а джерела міжнародного права це кінцевий результат цього процесу.

Не втягуючись в дискусію з приводу правильності, доцільності використання одного з двох багатозначних термінів - «джерело» права або «форма» права, - враховуючи те, що у світовій юриспруденції ще з часів Римського права традиційним, найбільш зручним у вживанні є термін «джерело» права, зазначимо таке:

норми права, як і всяке суспільне явище, також мають форми свого зовнішнього вираження, втілення, об'єктивного, реального існування і функціонування;

в сучасному правознавстві під джерелом права розуміється зовнішня форма права, те, в якому реальному, практично сприйманому образі ми можемо право спостерігати, вивчати, застосовувати, використовувати. Це формальна визначеність права, його об'єктивізація, місце, де містяться норми права;

під джерелами тієї чи іншої галузі права розуміють форми, за допомогою яких фіксуються, закріплюються, офіційно виражаються правові норми, що регулюють суспільні відносини, що становлять предмет відповідної правової галузі.

Існує п’ять видів джерел МПрП:

1.      всі системи світу визнають за джерело МПрП внутрішнє законодавство країн;

2.     також всі системи світу визнають за джерело МПрП звичай як внутрішньодержавний, так і міжнародний;

3.      багато країн визнають джерелом м/н договір;

4.      багато країн визнають джерелом судову та арбітражну приктику;

5.      деякі до джерел відносять доктрину МПрП.

Під джерелами міжнародного приватного права в юридич­ній науці розуміють, зокрема, форми, в яких знаходить ви­раження правова норма. Міжнародному приватному праву відомі чотири форми джерел: 1) внутрішнє законодавство; 2) міжнародні угоди; 3) міжнародні й торговельні звичаї; 4) судова та арбітражна практика. Наявність міжнародних угод та звичаїв є особливістю джерел права цієї галузі. Тому можна небезпідставно говорити про подвійність джерел між­народного приватного права. Вона полягає в тому, що, з одно­го боку, джерелами права є міжнародні угоди та міжнародні звичаї, а з іншого — норми законодавства та судова практика окремих держав, а також звичаї, що застосовуються у сфері торгівлі та мореплавства. Подвійність джерел указаної галузі права не впливає на єдність предмета регулювання — цивіль­но-правові відносини з "іноземним елементом". Згадана влас­тивість джерел права завжди викликає питання щодо їх юридичної сили. Так, у конституціях держав, інших норма­тивних актах звичайно закріплюється юридична сила нори Основного Закону держави та актів, прийнятих на їхній осно­ві, а також міжнародних угод. Питання щодо примату одних норм перед іншими, їх рівноцінності чи визнання як однієї юридичної системи закріплено в конституціях ФРН, Італії, Франції, Тунісу, Сенегалу, Португалії, Ірландії та ін. У Кон­ституції України вказано, що вона має найвищу юридичну силу, на її основі приймається інше законодавство, а чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства (ч. 1 ст. 9). У Законі "Про дію міжнародних договорів на території України" від 10 грудня 1991 р. вказано, що укладені та належним чином ратифіковані Україною між­народні договори становлять невід'ємну частину національно­го законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Аналогічною є й ч. 1 ст. 17 Закону України "Про міжнародні договори України" від 22 грудня 1993 р. Водночас тут же зазначається, що у випадку, коли міжнародним договором України, укла­дення якого відбулось у формі закону, встановлено інші пра­вила, ніж ті, що передбачені законодавством України, застосо­вуються правила міжнародного договору України (ч. 2 ст. 17). Навряд чи законодавець був послідовним, викладаючи в такий спосіб правові норми. Адже, проголосивши міжнародні дого­вори частиною національного законодавства України, він одночасно закріпив положення про примат (за певних умов) норм міжнародних угод.

Вирішення питання співвідношення юридичної сили дже­рел міжнародного приватного права є важливим ще й тому, що питома вага кожного з видів джерел права у різних пра­вових системах неоднакова. При цьому часто до певного правовідношення можуть застосовуватися норми, що містяться в різних джерелах права.