60.Види та принципи відповідальності перевізника за афінською конвенцією про перевезення морем пасажирів та їх барежу 1974 р. Та протоколу 1976 р. До неї

Система відповідальності за різними видами договорів перевезення накладає більший тягар на перевізника. Він несе обов'язок щодо здійснення безпечного та своєчасного перевезення. Він може претендувати на звільнення від відповідальності, якщо доведе, що невиконання було викликане одним з передбачених законом обставин непереборної сили (форс-мажор). Тягар доказування фактів лежить на перевізнику.

У разі визнання провини перевізника він несе відповідальність у межах сум, встановлених конвенційними нормами. Крім меж відповідальності, встановлених конвенціями, за сумами вимог претензії до перевізників мають також і обмеження в часі, протягом якого вони можуть бути заявлені.

Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 р.

Відповідно до ст. 3 Афінської конвенції перевізник відповідає за шкоду, завдану внаслідок смерті пасажира або ушкодження його здоров’я, а також у результаті втрати або пошкодження багажу, якщо випадок виник під час перевезення та є наслідком вини чи необережності перевізника, його службовців або агентів, які діяли в межах своїх повноважень. Обов’язок доводити наявність такого випадку покладається на позивача. Якщо перевізник доведе, що вина або необережність пасажира стала причиною або сприяла його смерті чи тілесному ушкодженню або втраті чи пошкодженню його багажу, суд може відповідно до положень законодавства країни суду звільнити перевізника від відповідальності повністю чи частково. Відповідальність перевізника в разі смерті пасажира або заподіяння йому тілесного ушкодження ні в якому разі не має перевищувати 700.000 франків щодо перевезення в цілому. Відповідальність перевізника за втрату або пошкодження каютного багажу ні в якому разі не має перевищувати 12.500 франків на пасажира щодо перевезення в цілому.

61.Строк позовної давності та підсудність за Афінською конвенцію про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974р.

Стаття 16 Строк позовної давності

1. До будь-якої вимоги про відшкодування шкоди, спричиненої смертю пасажира, заподіянням йому тілесного ушкодження або втратою пошкодженням багажу, застосовується строк позовної давності в два роки.

2. Строк позовної давності обчислюється:

а) в разі заподіяння тілесного ушкодження - з дня висадки пасажира на берег; b) в разі смерті, що сталася під час перевезення, - з того дня, коли пасажир мав висадитися на берег, а в разі заподіяння під час перевезення тілесного ушкодження, яке спричинило смерть пасажира після його висадки на берег, - з дня смерті, при умові, що цей строк не перевищує трьох років з дня висадки; с) в разі втрати чи пошкодження багажу - з дня вивантаження багажу або з дня, коли багаж мав бути вивантажений, залежно від того, яка з цих дат є пізнішою.

3. Підстави зупинення і переривання строків позовної давності визначаються законом суду, який розглядає справу, але ні в якому разі позов на підставі цієї Конвенції не може бути пред'явлено по закінченні трьох років з дня висадки пасажира або з дня, коли висадка мала відбутися, обчислюючи з пізнішої із цих дат. 4.строк позовної давності може бути продовжено заявою перевізника або угодою Сторін, укладеною після виникнення шкоди. Заява та угода повинні бути в письмовій формі.

Стаття 17 Підсудність

1. Позов на підставі цієї Конвенції може бути пред'явлено на вибір позивача в одному з зазначених нижче судів, при умові, що він знаходиться в Державі, яка є Стороною цієї Конвенції:

а) в суді постійного місця перебування чи місця знаходження головної контори відповідача;

b) в суді місця відправлення або місця призначення згідно з договором перевезення;

с) в суді Держави доміцилію або постійного місця проживання позивача, якщо відповідач має свою контору в цій Державі і підпадає під її юрисдикцію

d) в суді Держави, де було укладено договір перевезення, якщо відповідач має свою контору в цій Державі і підпадає під її юрисдикцію.

2. Після виникнення події, яка стала причиною шкоди, Сторони можуть домовитись про підлеглість спору про відшкодування шкоди будь-якій юрисдикції чи арбітражеві.