73.Загальна характеристика Паризької конвенції з охорони промислової власності

Прийнята на Дипломатичній конференції в Парижі 1883 р. 11 державами: Бельгія, Бразилія, Гватемала, Іспанія, Італія, Нідерланди, Португалія, Сальвадор, Сербія, Франція та Швейцарія. СРСР приєдналася з 01.07.1965р.Паризька конвенція про охорону промислової власності набуття чинності для України: 25 грудня 1991 року. В 1999р. учасниками конвенції було 155 країн. За станом на 21 вересня 2013 року, країнами-членами даної конвенції є 175 країн світу.

Головна мета Паризької конвенції – утворення Союзу з охорони промислової власності та встановлення єдиних для держав-учасниць правил надання правової охорони винаходам, корисним моделям, промисловим зразкам, знакам для товарів і послуг (товарним знакам і знакам обслуговування), фірмовим найменуванням, зазначенням походження або найменуванням місць походження товарів, а також запобіганню недобросовісній конкуренції.

Положення Паризької конвенції можна поділити на чотири категорії.

Перша категорія положень про національний режим заявки на патент за чинними у країні законами (однакові права іноземцям) - згідно з ним громадяни будь-якої держави-учасниці в питаннях охорони промислової власності користуються в інших державах-учасницях Конвенції такими самими правами, які ці держави-учасниці надають своїм громадянам.

Друга категорія положень про конвенційний пріоритет тобто установлює ще одне основне право, відоме як право пріоритету. Право пріоритету надає заявникові значні практичні переваги за його бажанням одержати охорону в кількох державах6 заявнику не потрібно одночасно подавати всі заявки як вдома, так і в інших державах, оскільки в його розпорядженні є зазвичай дванадцять місяців, щоб вирішити, у яких саме державах запитувати охорону.

Третя категорія положень спрямовані на запобігання зловживань, пов'язаних із здійсненням виключного права, виданого патентом тобто визначає ряд загальних норм у сфері матеріального права, які містять або норми, що встановлюють права й обов’язки фізичних і юридичних осіб, або норми, що потребують або дають змогу державам-учасницям передбачати у своєму законодавстві відповідні цим нормам положення.

Четверта категорія стосується адміністративних рамок, установлених з метою реалізації Конвенції.

74.Загальна характеристика договору про патентну кооперацію від 19 червня 1970 р., переглянуто 2 жовтня 1979 р., 3 лютого 1984 р.

Договір про патентну кооперацію (англ. Patent Cooperation Treaty (PCT)) — міжнародний договір у сфері патентного права, укладений 35 державами у місті Вашингтон 19 червня 1970 року.

Найголовнішою нормою договору є те, що він передбачив подання «міжнародної патентної заявки». Одна така заявка дозволяє отримати правовий захист на винахід у великій кількості країн одночасно. Така заявка може бути подана будь-ким, хто є громадянином або резидентом країни-учасниці договору.

У рамках договору створено союз, котрий має асамблею. Членами цієї асамблеї є усі країни-учасниці договору.

Зараз країнами-членами цього договору є 148 країн світу.

За загальним правилом, про що уже йшла мова, об'єкт промислової власності може одержати правову охорону в зарубіжних країнах лише за умови запатентування цього об'єкта в цій же країні. Коли ж мова заходить про об'єкт промислової власності, попит на який може виявитися в ряді країн, то тоді постає питання про патентування цього об'єкта у кожній із цих країн.

Така ситуація набагато ускладнює патентування об'єкта в зарубіжних країнах. У кожну із країн, в якій заявник побажає одержати правову охорону свого об'єкта, має бути подана заявка на мові цієї країни, сплачені встановлені мита і збори і т. ін. Істотно підвищуються фінансові витрати на патентування, подовжується тривалість патентування, виникає ще ряд труднощів, пов'язаних з патентуванням.

Тому фахівці-патентознавці уже давно почали пошук способів певного спрощення і полегшення процедури патентування об'єкта промислової власності в кількох зарубіжних країнах одночасно. Цей пошук завершився успішно. Компетентний виконавчий орган Паризького союзу з охорони промислової власності провів відповідну роботу і підготував текст міжнародного договору, який був прийнятий Дипломатичною конференцією у червні 1970 р. під назвою Договір про патентну кооперацію або РСТ. Договір набрав чинності з 1 червня 1978 р. За станом на 1 січня 2001 р. цей Договір об'єднував 108 країн світу. Україна також є членом цієї спілки. Головною метою РСТ є спрощення і полегшення способів звертання заявників до кількох країн про патентну охорону винаходів.

Отже, Договір про патентну кооперацію (РСТ) є угодою про міжнародне співробітництво у сфері патентування в кількох країнах одночасно. Його вважають чи не найбільшим досягненням у сфері патентної охорони винаходів після Паризької конвенції. Проте він стосується тільки процедури патентування — подання заявки, патентного пошуку та проведення експертизи заявки, а також поширення технічної інформації, що міститься в заявках.

Зазначений Договір стосується лише процедури розгляду заявок на винаходи, він не передбачає видачі міжнародних патентів. Заявка, яка подається за процедурою Договору про патентну кооперацію, називається міжнародною заявкою. Вона подається до національного патентного відомства, в Україні — до Установи. Проте РСТ передбачає можливість подання міжнародної заявки безпосередньо до Міжнародного бюро ВОІВ, яке в таких випадках виступає як приймаюче відомство. Міжнародна заявка діє як національна заявка від дати міжнародного подання в тих Договірних державах РСТ, які зазначені заявником у його заявці.

Міжнародна заявка повинна відповідати певним встановленим стандартам. За підготовку і подання міжнародної заявки встановлений єдиний збір, який сплачується в єдиній валюті і до одного відомства (одержуюче відомство). Зазначений збір складається із збору за пересилання — для покриття витрат одержуючого відомства; збору за пошук — для покриття витрат міжнародного пошукового органу; міжнародного збору для покриття витрат Міжнародного бюро.

Мовою міжнародної заявки є державна мова тієї країни, відомство якої є одержуючим відомством.

Таким чином, міжнародну заявку на винахід можна подати до національного патентного відомства, в Україні — до Установи; до Європейського патентного відомства — для Західної Європи і до Міжнародного бюро ВОІВ. Зазначені організації виступають як одержуючі відомства.

Одержуюче відомство передусім перевіряє відповідність матеріалів міжнародної заявки встановленим вимогам, визначає дату надходження заявки. Один примірник заявки це відомство пересилає Міжнародному бюро ВОІВ для реєстрації (реєстраційний примірник). Ще один примірник — до Міжнародного пошукового органу — (“копія для пошуку”). Третій примірник залишається у одержуючого відомства.

Наступним етапом у роботі з міжнародною заявкою є здійснення міжнародного пошуку — тобто пошуку усіх джерел інформації, що в тій чи іншій мірі стосується міжнародної заявки. Зазначений міжнародний пошук здійснюється Міжнародними пошуковими органами, до яких відносяться Австралійське патентне відомство, Австрійське патентне відомство, Відомство США з патентів і товарних знаків, Європейське патентне відомство, Іспанське відомство з патентів і товарних знаків, Китайське патентне відомство, Російське патентне відомство, Шведське патентне відомство і Японське патентне відомство.

Міжнародний пошук по заявці завершується звітом, який передається заявникові протягом чотирьох—п'яти місяців від дати подання міжнародної заявки. Відомості про технічний рівень у сфері, про яку йдеться в міжнародній заявці, надає можливість заявникові правильно оцінити свої шанси на одержання патенту в країнах, в яких заявник бажає одержати правову охорону на свій винахід. Високий кваліфікаційний рівень міжнародного пошуку дає можливість заявникові уникнути безпідставного оспорювання виданого на його підставі патенту.

Міжнародний пошук по заявці дозволяє заявникові вирішити питання у світлі наведених відомостей про доцільність патентування свого об'єкта чи продовжити пошуки більш раціонального вирішення технічної проблеми, заявленої як винахід. Міжнародний пошуковий орган висилає звіт про здійснений міжнародний пошук заявнику і Міжнародному бюро. Міжнародне бюро включає звіт про пошук до міжнародної публікації міжнародних заявок і висилає по примірнику до зазначених відомств.

Договір про патентну кооперацію містить також положення про надання допомоги національним патентним відомствам стосовно обробки заявок і видання національних патентів. Зазначений Договір виявив свою практичну доцільність, що засвідчується стрімким зростанням країн, що приєдналися до нього — з 18 країн, що підписали Договір, до 108.

На підставі звіту про міжнародний пошук заявник має вирішити питання про проведення попередньої експертизи заявки. За Договором така попередня експертиза не є обов'язковою для країн, що приєдналися до цього Договору. Не є вона обов'язковою і для заявника. Попередня експертиза може провадитися лише на прохання заявника.