- •Предмет міжнародного приватного права
- •Методи міжнародного приватного права
- •Склад норм міжнародного приватного права
- •Місце міжнародного приватного права у правовій системі України
- •Система міжнародного приватного права
- •6.Функції Міжнародного приватного права.
- •7.Поняття та види джерел міжнародного приватного права.
- •8.Міжнародний договір як джерело міжнародного приватного права.
- •9.Законодавство України як джерело міжнародного приватного права.
- •10.Звичай як джерело міжнародного приватного права.
- •11. Поняття та структура колізійної норми
- •12. Види колізійних норм
- •13. Угода стороні про вибір права (форма, зміст)
- •14. Способи визначення прав найбільш тісного зв’язку
- •15. Функції колізійних норм
- •16.Кваліфікація у міжнародному приватному праві.
- •18.Обхід закону у міжнародному приватному праві.
- •19.Зворотня відсилка та відсилка до права третьої держави.
- •20.Основні підходи до розуміння іноземного права.
- •21.Застосування та тлумачення норм іноземного права.
- •22. Застереження про публічний порядок.
- •23.Імперативні норми як обмежуючий фактор у застосуванні іноземного права.
- •26.Способи визначення особистого закону юридичної особи
- •27.Правосуб єктність іноземних юридичних осіб в Україні
- •28.Порядок створення та діяльність філій та представництв іноземних осіб в Україні.
- •29.Міжнародні юридичні особи як учасники приватно-правових відносин з іноземним елементом.
- •30. Держава як суб єкт міжнародного приватного права.
- •31. Сфера дії імунітету держави.
- •32. Зміст імунітету держави.
- •33. Види імунітету держави.
- •35. Правовий режим власності іноземців в Україні.
- •36.Поняття, види та форми іноземних інвестицій
- •37. Джерела правового регулювання іноземних інвестицій в Україні та вирішення інвестиційних спорів
- •39. Особливості приватно-правових договорів з іноземними елементом.
- •40. Поняття та ознаки зовнішньоекономічного договору
- •41. Колізійне регулювання договірних зобов’язань в мпп.
- •42. Джерела регулювання договірних зобов’язань в мпп.
- •43. Сфера дії Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р.
- •44. Укладення договору за Віденською конвенцією.
- •45. Обов’язки продавця. Засоби правового захисту покупця за Віденською конвенцією.
- •46. Обов’язки покупця. Засоби правового захисту продавця за Віденською конвенцією.
- •47. Перехід ринку. Відповідальність. Обставини, що звільняють від відповідальності за Віденською конвенцією.
- •48.Регулювання позовної давності у відносинах міжнародної купівлі продажу
- •49. Сфера дії Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (котіф) від 9 травня 1999 року із змінами, внесення Протоколом від 9 червня 1999 року.
- •50. Види та принципи відповідальності перевізника за Єдиними правилами про міжнародне залізничне перевезення пасажирів (ців – додаток а до котіф)
- •51. Підстави звільнення від відповідальності перевізника за Єдиними правилами про міжнародне залізничне перевезення пасажирів (ців – додаток а до котіф)
- •52. Здійснення прав на рекламацію та пред'явлення позову до перевізника за єдиними правилами про міжнародне залізничне перевезення пасажирів
- •53. Види та принципи відповідальності перевізника за єдиними правилами про міжнародні залізничні перевезення вантажів
- •54. Підстави звільнення від відповідальності перевізника за єдиними правилами про міжнародні залізничні перевезення вантажів
- •55. Здійснення прав на рекламацію та пред'явлення позову до перевізника за єдиними правилами про міжнародні залізничні перевезення вантажів
- •56. Сфера дії Конвенції для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень від 28 травня 1999 року.
- •57. Види та принципи відповідальності перевізника за Конвенцією для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень від 29 травня 1999 року.
- •58. Здійснення прав на пред’явлення заперечень та позовів до перевізника за Конвенцією для уніфікації деяких правил , що стосуються міжнародних повітряних перевезень від 25 травня 1999 року
- •59. Сфера дії Афінської конвенції про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 року.
- •60.Види та принципи відповідальності перевізника за афінською конвенцією про перевезення морем пасажирів та їх барежу 1974 р. Та протоколу 1976 р. До неї
- •61.Строк позовної давності та підсудність за Афінською конвенцію про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974р.
- •2. Строк позовної давності обчислюється:
- •62. Сфера дії Міжнародної конвенції про уніфікацію деяких правил про коносамент від 25 серпня 1924 року із змінами, внесеними Брюссельським протоколом 1968 та Брюссельським протоколом 1979року.
- •63.Сфера дії конвенції про морське перевезення вантажів від 31 березня 1978 року. (гамбурзькі правила)
- •64. Сфера дії Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів 1956р.
- •65. Види та принципи відповідальності перевізника за Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (кдпв)
- •66 Пред’явлення претензій та позовів до перевізника за Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів
- •67. Регулювання міжнародних розрахунків за законодавством України (Декрет кму «Про систему валютного регулювання...» та зу «Про порядок здійснення розрахунків...»
- •68.Колізійне регулювання деліктних зобов’язань
- •69. Регулювання деліктних зобов’язань у міжнародних конвенціях
- •70. Охорона авторського права за Бернською Конвенцією про охорону літературних та художніх творів, в редакції Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року.
- •71. Охорона авторського права за Всесвітньою Конвенцією про авторське право 1952р.
- •72.Правове регулювання суміжних прав у міжнародних конвенціях
- •73.Загальна характеристика Паризької конвенції з охорони промислової власності
- •74.Загальна характеристика договору про патентну кооперацію від 19 червня 1970 р., переглянуто 2 жовтня 1979 р., 3 лютого 1984 р.
- •75.Загальна характеристика Євразійської патентної конвенції від 9 вересня 1994 р.
- •76.Колізійні питання спадкування
- •77.Джерела регулювання спадкових відносин з іноземними елементами
- •78.Джерела регулювання сімейних відносин з іноземним елементом
- •79.Укладання, розірвання, визнання недійсним шлюбу з іноземним елементом
- •80. Колізійні питання правових наслідків шлюбу.
- •81. Порядок та умови усиновлення іноземцями громадян України.
- •82. Поняття міжнародного цивільного процесу.
- •83.Способи визначення міжнародної підсудності.
- •84. Порядок виконання іноземних судових доручень в Україні
- •85. Визнання і виконання рішень іноземних судів
- •86. Поняття і види міжнародного комерційного арбітражу
- •87. Визнання і виконання рішень міжнародних комерційних арбітражів в Україні.
86. Поняття і види міжнародного комерційного арбітражу
Міжнародний комерційний арбітраж (або третейський суд) є різновидом комерційного арбітражу. Законодавство про арбітраж багатьох країн відображує природу арбітражу як альтернативного засобу вирішення спорів, що виникають у сфері економічного обігу, в основі якого лежить договір, який і виключає юрисдикцію державних судів щодо розгляду конкретної справи.
Договірна природа арбітражу означає, що його формування є прерогативою сторін. Заснування або обрання арбітражу здійснюється сторонами, між якими існує спір про право.
Міжнародна практика створила різні види комерційного арбітражу: випадковий та інституційний. Випадковий арбітраж створюється для розгляду конкретного спору (австрійський юрист Ламмош назвав його арбітражем асі кос). Після вирішення того чи іншого спору арбітраж припиняє існування. Процедура випадкового арбітражу може визначатися сторонами самостійно чи шляхом домовленості про застосування модельних правил арбітражу (наприклад, Арбітражного регламенту Комісії ООН з прав міжнародної торгівлі — ЮНСІТРАЛ).
У цей час значно поширені постійно діючі, або інституційні, арбітражі. Вони створюються при торговельних палатах, біржах, різних асоціаціях, організаціях та ін. Інституційний арбітраж організується як арбітражна установа, що не входить до складу державного апарату і є недержавним утворенням. Склад інституційного арбітражу може формуватися в різні способи. Як правило, він утворюється з осіб, що внесені до списку арбітрів, органом тієї організації, при якій він перебуває. У деяких арбітражних установах коло осіб, які можуть входити до складу арбітражу, визначається не списком арбітрів, а членством у відповідній організації. Для інституційного арбітражу, на відміну від арбітражу ай кос, характерна також наявність власних правил процедури, які передбачають порядок утворення складу арбітражу і вирішення комерційних спорів.
Інституційний арбітраж зазнав деякої еволюції у своєму розвиткові. У цьому зв'язку слід відмітити спеціалізацію постійно діючих арбітражів. Так, поряд з арбітражами, так би мовити, загальної юрисдикції, які розглядають будь-які спори з договірних або інших цивільно- правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших форм міжнародних економічних зв'язків, створюються арбітражі із спеціальною (обмеженою) юрисдикцією (торговельні, морські тощо). До арбітражів спеціальної юрисдикції належать, наприклад, Міжнародний третейський суд по справах морського і річкового пароплавства у Ґдині, Арбітражний суд Асоціації з бавовни в Польщі, Морська арбітражна комісія при Торговельно-промисловій палаті України, Морська арбітражна комісія при Торговельно- промисловій палаті Російської Федерації та ін.
87. Визнання і виконання рішень міжнародних комерційних арбітражів в Україні.
Визнання міжнародного комерційного арбітражного рішення – це процес надання юридичної сили рішенню міжнародного комерційного арбітражного суду державним судом на території і в порядку, передбаченому процесуальним законодавством держави, де запитується таке визнання.
Визнання іноземного судового рішення являє собою юридичний акт, яким суверенна держава, розповсюджуючи дію іноземного рішення на власну територія, виражаючи своє ставлення до нього, як до юридичного факту, з яким пов’язано виникнення, зміни або припинення встановлених іноземним судом безспірних правовідносин. При цьому іноземне рішення сприймається як остаточне, що тягне за собою неможливість повторного розгляду того ж спору, і наділяється такими ж юридичними якостями, як і судові акти держави, яка визнає рішення, однак межі його дії не можуть бути більшими ніж ті, якими воно обмежене в державі постановлення.
Виконання міжнародного комерційного арбітражного рішення – це процес застосування примусових заходів уповноваженими органами держави щодо рішення, постановленого міжнародним комерційним арбітражним судом, визнаним державним судом на території і в порядку, передбаченому процесуальним законодавством держави, де запитується таке виконання.
«Визнання» відображає ставлення до актів іноземної держави, «виконання» підкреслює можливість посилання на авторитет держави, в якій рішення надається.
Як правило, ці процедури об’єднані, тому застосовують один юридичний процес – визнання та виконання рішення міжнародного комерційного арбітражного суду.
Екзекватура – це процес визнання та видачі судами дозволів на примусове виконання арбітражних рішень, постановлених в іншій державі. Державний суд визнає за іноземними судовими рішеннями юридичну силу, поширює її дію на всю територію держави. При чому в різних державах процес екзекватурування відрізняється і залежить від внутрішнього законодавства.
Примусове виконання рішень міжнародних комерційних судів за допомогою судів загальної юрисдикції є важливою гарантією захисту прав учасників міжнародного комерційного обороту. Перевірка рішень міжнародних комерційних судів державними судами допомагає легітимації арбітражної процедури загалом. В більшості держав світу існує позитивний досвід співробітництва державних судів з міжнародним комерційним судом в аспекті визнання та виконання рішень останніх.