70. Охорона авторського права за Бернською Конвенцією про охорону літературних та художніх творів, в редакції Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року.

Бернську конвенцію було прийнято 9 вересня 1886 р. Вона є одним з найстаріших міжнародних договорів, відкритим для приєднання для будь-якої держави. В ній беруть участь 147 держав світу, які, згідно зі ст. 1 Конвенції, утворюють Союз для охорони прав авторів на їх літературні і художні твори (Бернський Союз) з метою, як зазначено в преамбулі, «охороняти настільки ефективно й однаково, наскільки це можливо, права авторів на їх літературні і художні твори».

Основними засадами зазначеної Конвенції (3 принципи охорони авторського права) є:

1.    1) національний режим, відповідно до якого твори, створені в одній із країн-членів Союзу, повинні одержувати у всіх інших країнах-членах Союзу таку ж охорону, яку ці країни надають своїм власним громадянам; Згідно зі ст. 5 (1) Конвенції, щодо творів, яким надається охорона, автори користуються в країнах Союзу, крім країни походження твору, правами, які надаються нині або будуть надані в подальшому відповідними законами цих країн своїм громадянам, а також правами, особо наданими цією Конвенцією. Спеціального пояснення вимагає лише одна частина наведеного положення - вислів «крім країни походження товару». Дане виключення ніяким чином не може бути витлумаченим як таке, що дозволяє законодавцю країни походження твору обмежувати обсяг прав авторів - цьому заперечує вказівка щодо «прав, особо надаваних цією Конвенцією». Проте, у країні походження твору законодавство може бути більш сприятливим, порівняно з іншими країнами Союзу. Саме задля того, щоб не обмежувати дію власного законодавства у країні, яка є країною походження твору, у Конвенції і сформульоване дане виключення. Звертаю увагу ще на один момент: права, які будуть надані у подальшому, згідно з загальним принципом права, отримують зворотну силу для всіх випадків захисту за Конвенцією.

2.    2) принцип автоматичної охорони, відповідно до якого національний режим не залежить від яких-небудь формальних умов, тобто охорона надається автоматично і не зумовлюється формальними умовами реєстрації, депонування тощо. Іншими словами, твір українського письменника, виданий у Франції, підлягає такій же охороні як і твори французьких письменників, оскільки обидві країни є членами Паризького Союзу; Принцип автоматичності охорони. Стаття 5 (2) Конвенції передбачає, що користування наданими за Конвенцією правами і їх здійснення не пов'язані з виконанням будь-яких формальностей у державі, де охорона вимагається, тобто до автора не повинні висуватись умови реєстрації твору, депонування, робитись посилання на необхідність видання якогось акту, відсутність взаємності між відповідними державами і т. ін. Інакше кажучи, у необхідних випадках у відповідній державі твору авторові негайно надається національний режим захисту, бо вважається, що всі необхідні за законодавством цієї держави формальності щодо надання охорони такого твору вже є виконаними, оскільки, за припущенням, всі вони вже виконані у державі походження твору.

3.    3) принцип незалежності охорони, відповідно до якого права іноземного автора із країни-члена Союзу охороняються в іншій країні-члені Союзу незалежно від того, чи вони охороняються на батьківщині походження твору. Принцип незалежності охорони. За цією ж статтею, користування наданими Конвенцією правами та їх здійснення не залежить від існування охорони в країні походження твору. Дію даного положення можна проілюструвати на такому прикладі: відомий твір Б. Пастернака «Доктор Живаго» було вперше опубліковано у 1957 р. в Італії. Колишній СРСР не був членом Бернського союзу, а зазначений твір в СРСР не видавався аж до його розпаду, тому в СРСР права Пастернака не захищались. Проте даний твір, як виданий в одній з держав – членів Союзу (Італії), і досі знаходиться під захистом Конвенції.