71. Охорона авторського права за Всесвітньою Конвенцією про авторське право 1952р.

Укладена 6 вересня 1952 р. у Женеві під егідою Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО).

• Всесвітня конвенція також базується на принципі національного режиму. Кожна держава-член Всесвітньої конвенції надає іноземним авторам таку саму охорону, як і власним авторам. Ця Конвенція містить специфічні норми щодо формального оформлення авторських прав, виходячи з того, що багато країн у своїх національних законодавствах містять норми щодо формальностей. Конвенція прийняла компромісне рішення, за яким формальності, передбачені національним законодавством (депонування примірників, реєстрація, виробництво або випуск у світ твору на території даної держави тощо), вважаються виконаними щодо будь-якого твору, що користується конвенційною охороною, якщо будуть дотримані формальності, встановлені самою Конвенцією.

• Строк охорони об'єктів авторського права Всесвітня конвенція встановляла не менше 25 років після смерті автора.

• Досить детально Всесвітня конвенція регламентує право на переклад. Стаття V Конвенції проголошує: «Права, згадані в статті І, включають виключне право автора перекладати, випускати в світ переклади і дозволяти переклади і випуск у світ перекладів творів, що охороняються на підставі цієї Конвенції». Право на переклад підлягає охороні в усіх державах-членах Конвенції.

У ст 1 зафіксовано, що кожна країна-учасниця бере на себе зобо­в'язання забезпечувати належну і ефективну охорону прав авторів та інших власників копірайту на літературні, наукові і художні тво­ри, що включають писемні, музичні, драматургійні і кінематографічні твори, малюнки, гравюри, скульптури

Серед фахівців панує думка про те, що в цій Конвенції відсутня будь-яка суттєва матеріально-правова норма її вважають аморфною Конвенція побудована переважно на колізійних нормах, тобто таких, які безпосередньо не вирішують те чи інше питання правовідносин, а відсилають їх розв'язання до законодавства відповідних країн

Серед додатків до Конвенції є «Декларація, що стосується статті XVII» та «Резолюція, що стосується статті XI» Названі документи визначають принципи співіснування цієї Конвенції з Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів

Женевська конвенція більш зручна для національних законодавств, ніж Бернська, оскіль­ки надає їм широке поле для законодавчого регулювання авторського права

Для СРСР Женевська конвенція в редакції 1952 р діяла від 27 травня 1973 р Як одна з держав-правонаступниць колишнього СРСР, Україна продовжила участь у Всесвітній конвенції про ав­торське право відповідно до Постанови Верховної Ради України від 23 грудня 1993 р № 3794-ХИ

72.Правове регулювання суміжних прав у міжнародних конвенціях

Сумі́жні права́ (англ. related rights, фр. droits voisins, рос. смежные права) — тип прав на інтелектуальну власність, спрямованих забезпечити охорону інтересів фізичних та юридичних осіб, що сприяють створенню творів, які після створення стають доступними для широкого загалу.

Система міжнародної охорони суміжних прав

Першим міжнародно-правовим документом, спрямованим на захист суміжних прав була Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, прийнята у Римі 26 жовтня 1961 року^[1]. На відміну від більшості міжнародних конвенцій, які приймалися із метою систематизувати та уніфікувати вже існуюче нормативно-правове регулювання, Римська конвенція стала спробою установити міжнародні норми у відносно юридичної концепції, що на момент розробки цього міжнародно-правового документу ще не знайшла достатнього закріплення у національному законодавстві.

Із часу прийняття Римської конвенції національні стандарти захисту суміжних прав значною мірою еволюціонували і тепер перевищують рівні охорони, встановлені самою конвенцією. Реакцією на ці зміни став Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми, прийнятий на дипломатичній конференції Всесвітньої організації інтелектуальної власності 20 грудня 1996 року ^[2].

Розуміння суміжних прав в українському законодавстві

Згідно з Законом України "Про авторське право та суміжні права", об'єктами суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є:

• виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;

• фонограми, відеограми;

• передачі (програми) організацій мовлення. ^[3]

Термін охорони суміжних прав

Згідно з Римською конвенцією строк охорони суміжних прав має складати щонайменше 20 років починаючи з останнього дня року, у якому відбулося виконання, було здійснено запис фонограми або було вперше сповіщено передачу мовлення.

Згідно з Угодою щодо торгових аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС) права виконавців та виробників фонограм охороняються протягом щонайменше 50 років починаючи із останнього дня року, у якому відбулося виконання або було здійснено запис фонограми, та протягом щонайменше 20 років, починаючи з останнього дня року, коли було вперше сповіщено передачу мовлення.

В Україні суміжні права на усі види об'єктів (виконання, фонограми, передачі мовлення) охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання, першого опублікування або запису фонограми та першого публічного сповіщення передачі мовлення. Закінчення реченців захисту настає 1 січня року, наступного за роком, у якому закінчилися передбачені законодавством строки захисту. ^[4]