77.Джерела регулювання спадкових відносин з іноземними елементами

Спадкове право, як інститут цивільного права, охоплює норми, що регулюють відносини, пов'язані з переходом прав і обов'язків від померлої особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).. У спадкуванні поєднуються два найважливіші принципи спадкового права: свобода заповіту та охорона інтересів сім "і. Основні тенденції спадкування:

Тенденцію розширення прав пережившого подружжя можна спостерігати, порівнюючи законодавство Франції. Якщо традиційно переживше подружжя закликалося до спадкування тільки за відсутності кровних родичів, то Закони від 26 березня 1957 р. та 3 січня 1972 р. надали пережившому подружжю широкі можливості для отримання спадку. сьогодні переживше подружжя в більшості випадків отримує не право власності на частку в спадковому майні, а тільки узуфрукт

Законодавство Англії хоч і надавало переваги у разі спадкування пережившому подружжю перед іншими спадкоємцями, все ж Законом про спадкування ) 1975 р. було розширено його можливості на "розумне утримання" із спадкового майна. Цим же законом було розширено й права позашлюбних дітей спадкодавця.

Серед важливих законів, якими вносилися зміни до норм, що регулювали питання спадкування, були, наприклад, у Франції - закон від 31 грудня 1976 р., який передбачив новий режим спадкування майна, у ФРН - 28 серпня 1969 р.- передбачив нові правила оформлення заповідальних розпоряджень, а Закон від 14 червня 1976 р. запровадив реформу шлюбно-сімейного права, яка вплинула на права спадкоємців. Зокрема, визначалося коло спадкоємців, які мають обов'язкову частку в спадщині.

Інша тенденція - розширення прав усиновлених та позашлюбних дітей - підтверджується відповідними нормами Закону Франції від 11 липня 1966 р., ФРН - 2 липня 1977 р.; Швейцарії - 30 червня 1972 р.,. Позашлюбні діти майже в усіх правових системах отримують рівні права із закононародженими. Необхідною умовою такого спадкування є визнання позашлюбної дитини батьком чи встановлення її походження за рішенням суду. Ці зміни у законодавстві європейських держав значною мірою пов'язані з прийняттям Конвенції про усиновлення дітей від 24 квітня 1967 р. та Конвенції про правовий статус позашлюбних дітей від 15 вересня 1975 р.

Крім того,важливим є формулювання поняття спадкування у країнах "континентального" та "загального" права тлумачиться по-різному. У державах континентальної Європи спадкуванням вважається універсальне правонаступництво, за яким права та обов'язки померлого переходять безпосередньо до спадкоємців. У країнах "загального права", зокрема в Англії та США, майно спочатку переходить за правом довірчої власності до так званого "особистого представника" померлого, який передає спадкоємцям тільки ту частку майна, що залишилася після розрахунків з кредиторами.

Найпоширенішими правовими підставами спадкування в усіх правових системах вважаються заповіт і закон. Заповіт має переважаюче значення, а закон - субсидіарне, оскільки він застосовується у разі відсутності юридично дійсного заповіту, або коли заповітом охоплюється тільки частина спадкового майна чи якщо заповітом не охоплено інтереси осіб, які мають обов'язкову частку в спадковому майні. У деяких правових системах допускається укладення спадкового договору.

В Україні спадкоємство здійснюється за законом, заповітом та спадковим договором. Заповіту в Україні надається переважаюче значення.