26.Способи визначення особистого закону юридичної особи

Особистий закон фізичної особи (ОЗФО) – lex personalis – одна з найбільш застосовуваних колізійних прив’язок (формул прикріплення) в МППр, за допомогою якої встановлюється цивільно-правовий статус фізичної особи в межах іноземного правопорядку.

ОЗФО традиційно визначається за допомогою таких типів колізійних прив’язок, як:

1) закон місця проживання (lex domicilii) – має на меті підкорення іноземців, які перебувають на території чужої держави, правопорядку цієї держави (країни англо-американської правової сім’ї, Швейцарія, Китай…);

2) закон громадянства (lex patriae, lex nationalis) – має на меті поширення дії закону певної держави на її громадян, які перебувають за її межами (країни континентальної Європи, Україна…).

Особистий закон особи без громадянства (апатрида) визначається за правом держави його проживання (за відсутності встановленого місця проживання – перебування), біженця – за правом держави, в якій він має поточне місце перебування.

За наявності в особи двох (біпатрид) і більше громадянств її особистим законом може вважатися право країни, в якій ця особа постійно проживає або з якою вона має тісніший зв'язок. Держава, якщо особа має її та інше громадянство, розглядає таку особу як свого громадянина, не враховуючи громадянство іншої держави.

27.Правосуб єктність іноземних юридичних осіб в Україні

Діяльність іноземних юридичних осіб на території будь-якої держави вимагає екстериторіального визнання їх правосуб'єктності. Підставою такого визнання є норми внутрішнього законодавства та міжнародних договорів за участю цієї держави. Допуск іноземних юридичних осіб до здійснення підприємницької діяльності в межах цієї держави, умови такого допуску, обмеження щодо видів діяльності та порядку їх здійснення - всі ці питання належать до сфери національно-правового регулювання "держави перебування" іноземної юридичної особи, яка визначає правовий режим такої діяльності. Водночас у доктрині МПрП вже давно говориться про те, що іноземні юридичні особи повинні брати участь у міжнародному цивільному обігу незалежно від попереднього їх визнання юридичними особами місцевим законодавством.

Як правило, іноземним юридичним особам на основі міжнародних угод надається режим найбільшого сприяння чи національний режим. Перший з них означає, що такі особи на території певної держави повинні мати однаковий обсяг прав або принаймні не менший, за той, який мають особи будь-якої іншої держави походження. Режим найбільшого сприяння є практичним втіленням принципу недискримінації стосовно іноземців. Національний режим як правило, надається у визначених сферах діяльності і означає надання не меншого обсягу прав, ніж той, яким користуються національні юридичні особи .

Свою діяльність іноземні юридичні особи здійснюють через філії, представництва чи дочірні компанії. Філії і представництва, на відміну від дочірніх компаній, не є юридичними особами, не мають самостійної цивільної правосуб'єктності, а виступають як відокремлені підрозділи юридичної особи, представляють і захищають її інтереси. Дочірні компанії, натомість, мають усі ознаки юридичних осіб, однак є підконтрольними материнській компанії, яка здійснює контроль, як правило, завдяки володінню материнською компанією істотним обсягом корпоративних прав (паїв, часток, акцій) в дочірніх компаніях. Правовий статус іноземних юридичних осіб та режим їх діяльності на території України визначають національним законодавством України, включаючи і міжнародні договори за участю України. Серед двосторонніх міжнародних договорів за участю України, які визначають статус іноземних юридичних осіб, що діють на її території, слід виділити договори з питань торговельно-економічного співробітництва, заохочення та взаємного захисту інвестицій, запобігання подвійному оподаткуванню, міжнародного перевезення вантажів тощо.