48.Регулювання позовної давності у відносинах міжнародної купівлі продажу

Позовна давність у МПП регулюється Конвенцією ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року.

Згідно ст 1 Ця Конвенція визначає умови, за яких вимоги покупця та продавця один до одного, що випливають з договору міжнародної

купівлі-продажу товарів або пов'язані з його порушенням,

припиненням або недійсністю, не можуть бути задоволені внаслідок

закінчення певного періоду часу. Такий період часу надалі

іменується "строком позовної давності".

Конвенція застосовується лише в тих випадках, коли комерційні підприємства сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів у момент його укладення перебувають у Договірних державах (п. 1 ст. 3 Конвенції).

Мін’юст наголосив: якщо іноземний партнер не є комерційним підприємством, договірні відносини з ним не підпадають під дію Конвенції.

Водночас зауважено, що Конвенція поширюється лише на договори про міжнародну купівлю-продаж і не поширюється на відносини з виконання робіт і послуг (ст. 6 Конвенції).

Щодо можливості незастосування положень Конвенції, Мін’юст зазначив: з огляду на ст. 9 Конституції України, Конвенція є частиною національного законодавства України.

Статтею 8 Конвенції передбачено, що для країн-учасниць, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (якщо укладені ними міжнародні договори купівлі-продажу не суперечать вимогам Конвенції), строк позовної давності встановлюється у чотири роки.

Тобто, у разі якщо комерційні підприємства сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів у момент його укладення перебувають у Договірних державах, до таких договорів застосовуватиметься ЧОТИРИРІЧНИЙ строк позовної давності.

При цьому Конвенція надає можливість не застосовувати її норми за умови, якщо сторони договору міжнародної купівлі-продажу в ясній формі виключили її застосування (п. 3 ст. 3 Конвенції).

Стаття 4 Ця Конвенція не застосовується до продажу:

а) товарів, що купуються для особистого, родинного або домашнього користування; b) з аукціону; c) в порядку виконавчої дії або іншим чином на підставі закону. d) фондових паперів, акцій, забезпечувальних паперів, оборотних документів і грошей; e) суден водного та повітряного транспорту

f) електроенергії. Стаття 5 Ця Конвенція не застосовується до вимог, які ґрунтуються на:

a) заподіянні смерті або пошкодженні здоров'я особи. b) ядерній шкоді, завданій проданими товарами; c) заставі, іпотеці або іншому забезпеченні речового характеру.d) рішенні або постанові, ухвалених в результаті розгляду спору. e) документі, згідно з яким можливе примусове виконання відповідно до законів того місця, звідки запрошується таке виконання;

f) чеку, переказному або простому векселі.

49. Сфера дії Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (котіф) від 9 травня 1999 року із змінами, внесення Протоколом від 9 червня 1999 року.

1. договір про перевезення пасажирів і вантажів в транзитному міжнародному сполученні, зокрема додаткові перевезення, що використовують інші транспортні засоби і що є предметом одного договору; 2. договір про використання вагонів як транспортного засобу в міжнародному залізничному сполученні; 3. договір про використання інфраструктури в міжнародному залізничному сполученні; 4. перевезення небезпечних вантажів в міжнародному залізничному сполученні;

Параграф 1. Ці Єдині правила застосовуються до будь-якого договору залізничного перевезення пасажирів за плату або безоплатно, якщо місце відправки і призначення розміщені в двох різних державах-членах. Застосування не залежить від місця проживання або місця роботи і національності сторін, що укладають договір. Якщо міжнародне перевезення, що є предметом єдиного договору, включає, окрім міжнародного залізничного перевезення, ще й автомобільні перевезення або перевезення внутрішніми судноплавними лініями всередині держави-члена, то застосовуються ці Єдині правила.

Параграф 3. Якщо міжнародне перевезення, що є предметом єдиного договору, включає, окрім залізничного перевезення, міжнародне морське перевезення або перевезення внутрішньою судноплавною лінією, то ці Єдині правила застосовуються, якщо морське перевезення або перевезення внутрішньою судноплавною лінією здійснюється лініями, внесеними в перелік ліній, передбачений в статті 24, параграф 1 Конвенції.

Параграф 4. В частині відповідальності перевізника у випадках загибелі і поранення пасажирів ці Єдині правила застосовуються також стосовно осіб, які супроводжують партію вантажу, що перевозиться згідно з Єдиними правилами ЦІМ.

Параграф 5. Ці правила не розповсюджуються на перевезення між станціями сусідніх держав, якщо інфраструктура цих станцій керується одним або кількома підприємствами, що управляють інфраструктурою, що належать до однієї й тієї самої держави.

Параграф 6. Кожна держава, що підписала іншу подібну до цих Єдиних правил конвенцію про прямі міжнародні залізничні перевезення пасажирів, може при направленні заяви про приєднання до Конвенції заявити про те, що вона буде застосовувати ці Єдині правила до перевезень, що здійснюються лише на певній частині залізничної інфраструктури на її території. Ця частина залізничної інфраструктури має бути точно визначеною і пов'язаною з залізничною інфраструктурою держави-члена. Якщо держава робить зазначену вище заяву, тоді Єдині правила застосовуються лише за умови:

a) що місце відправлення і призначення, а також маршрут, передбачені в договорі перевезення, включені до встановленої інфраструктури або

b) що встановлена інфраструктура пов'язує інфраструктуру двох держав-членів і була передбачена в договорі перевезення як маршрут для транзитного сполучення.

Параграф 7. Держава, яка зробила застереження відповідно до параграфа 6, може в будь-який час відмовитись від нього, повідомивши про це депозитарію. Ця відмова набуває чинності через місяць після повідомлення про це держав-членів депозитарієм. Заява припиняє діяти, якщо конвенція, зазначена в параграфі 6, перше речення, припиняє свою дію для цієї держави.

Єдині правила до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (ЦІМ - Додаток B до Конвенції)

Параграф 2. Ці Єдині правила застосовуються також до договорів платного залізничного перевезення вантажів, якщо місце приймання вантажу до перевезення і місце, передбачене для видачі вантажу, розміщені в двох різних країнах, і принаймні одна з них є державою-членом, і якщо сторони, що домовляються про перевезення, погодилися з тим, що договір підпадає під дію цих Єдиних правил.

Параграф 3. Якщо міжнародне перевезення, що є предметом єдиного договору, включає, крім залізничного перевезення через кордон, ще й автомобільні перевезення або перевезення внутрішніми судноплавними лініями всередині держави-учасниці, то застосовуються ці Єдині правила.

Параграф 4. Якщо міжнародне перевезення, що є предметом договору, включає крім залізничного перевезення, морське або міждержавне перевезення внутрішніми судноплавними лініями, то ці Єдині правила застосовуються, якщо морське перевезення або перевезення внутрішньою судноплавною лінією здійснюється лініями, які внесені в список ліній, згаданий в статті 24, параграф 1 Конвенції.

Параграф 5. Ці правила не розповсюджуються на перевезення між станціями сусідніх держав, якщо інфраструктура цих станцій знаходиться в управлінні одного або кількох підприємств, які управляють інфраструктурою і належать до однієї держави.

Параграф 6. Кожна держава, що підписала Конвенцію про транзитні міжнародні перевезення вантажів, згідно із цими Єдиними правилами, може при поданні заяви про приєднання до Конвенції заявити, що вона буде застосовувати ці Єдині правила лише до перевезень, що здійснюються на частині залізничної інфраструктури розміщеної на її території. Ця частина залізничної інфраструктури повинна бути точно визначена і бути пов'язана з залізничною інфраструктурою держави-члена. Якщо держава-член робить вказану вище заяву, то ці Єдині правила застосовуються лише за умови:

a) якщо в договорі перевезення передбачені місце прийому вантажу або місце його видачі, а також маршрут перевезення, включені до визначеної інфраструктури або,

b) якщо визначена інфраструктура пов'язує інфраструктуру двох держав-членів і була передбачена в договорі перевезення як маршрут для транзитного перевезення.

Параграф 7. Держава, яка згідно з параграфом 6 зробила заяву, може в будь-який час відмовитися від неї, повідомивши про це депозитарій. Ця відмова набуває чинності через місяць після повідомлення про це держав-членів депозитарієм. Заява припиняє діяти, якщо названа в параграфі 6, перше речення, Конвенція припиняє дію стосовно держави.