4.Поняття та етапи побудови і дослідження імітаційних моделей
Розглянемо детальний аналіз дій, що виконуються на етапі побудови імітаційної моделі. Послідовність складання імітаційної моделі передбачає такі кроки:
визначення задачі та її аналіз;
визначення вимог до інформації;
збирання інформації;
висування гіпотез і прийняття припущень;
встановлення основного змісту моделі;
визначення параметрів, змінних і критеріїв ефективності;
опис концептуальної моделі й перевірка її вірогідності;
побудова логічної структурної схеми (блок-схеми).
На першому етапі моделювання конкретного об’єкта (системи) на ЕОМ необхідно побудувати концептуальну модель процесу функціонування цієї системи, а потім провести її формалізацію. На етапі постановки задачі імітаційного моделювання необхідно: звернути увагу на існування задачі та необхідність машинного моделювання; дослідити задачу за матеріалами літературних джерел; дати чітке формулювання задачі; вибрати методику розв’язування; з’ясувати наявність ресурсів, необхідних для моделювання задачі на комп’ютері; визначити масштабність задачі та можливість її поділу на окремі підзадачі; визначити послідовності розв’язання підзадач. На етапі роботи, пов’язаної з аналізом задачі моделювання виконуються такі функції:
обираються критерії оцінки процесу функціонування системи, що досліджується;
виділяються системи ендогенних та екзогенних змінних моделі;
обираються можливі методи ідентифікації;
виконується попередній аналіз наступних двох етапів моделювання.
5.
6.
Нехай
а1і
( і=
)
– витрати трудових ресурсів на 1тис
у.г.о. товарообороту і-ї групи товару.
Тоді 
-кількість трудових ресурсів, необхідна
для реалізації плану товарообороту
торгівельного підприємства. Нехай
трудові ресурси підприємства обмежені
значенням b1
(людино-годин). Тоді обмеження за трудовими
ресурсами набуде вигляду 
.
Білет №31
1. Моделі ринкової рівноваги та їх характеристика
У будь-якій економічній системі рівновага відображає такий баланс сил, за якого змінні не збільшуються й не зменшуються. Зрозуміло, що у реальній, а отже, постійно змінюваній економіці такий баланс може бути лише моментом (миттю) у постійному русі. Для пояснюючої ж моделі саме цей момент стає об’єктом дослідження.Ринкова рівновага існує тоді, коли немає тенденції до зміни ринкової ціни чи кількості товарів, які продаються. Якщо ринок перебуває в рівновазі, то ціна товару така, що кількість товару, яку покупці хочуть придбати, точно збігається з кількістю товару, яку продавці хочуть запропонувати. Стан рівноваги, за якого усі ринки перебувають у стані рівноваги, називають загальною ринковою рівновагою. Існують дві основні моделі загальної ринкової рівноваги — неокласична (або Вальраса) та неокейнсіанська.
Неокласична модель включає модель без виробництва й модель з виробництвом. За умов моделі без виробництва поза розглядом залишаються ринки ресурсів, а досліджується лише обмін споживчих благ за їх наявного запасу. Нехай на ринку діє два індивіди, які бажають максимізувати власну функцію корисності за умови, що кожен з них має певний запас споживчих благ. Оптимум індивіда як споживача матиме місце в тому випадку, коли гранична норма заміщення дорівнюватиме співвідношенню цін. Очевидно, що за даних уподобань обсяг попиту індивіда на кожне благо залежить від співвідношення цін або відносної ціни. Оскільки кожен індивід має вихідний запас благ, для ринку має значення лише різниця між тим, що він має, і тим, що він хоче спожити згідно зі своєю функцією попиту, тобто індивідуальною функцією надлишкового попиту. Якщо для якогось із благ функція надлишкового попиту за відносної ціни більша від нуля, то він бажає споживати його більше; якщо навпаки, то менше. Задовольнити свою потребу в додаткових одиницях бажаного блага індивід може лише одним шляхом: обмінюючи на нього частину запасу того блага, в якому його потреба не така нагальна. Кожен із двох індивідів максимізуватиме свою функцію корисності при заданому вихідним запасом бюджетному обмеженні. Звідси можна визначити попит (що є функцією від цін благ) кожного з цих індивідів. Ситуацію на ринку та процес обміну між індивідами аналізують за допомогою діаграми (коробки) Еджворта. Якщо в точці вихідного розподілу граничні норми заміщення обох індивідів не рівні, це означає, що існує можливість поліпшити стан кожного з них за рахунок обміну. Встановлення рівноваги відбувається за рахунок того, що, згідно з гіпотезою пристосування цін, підвищується ціна одного блага і знижується ціна іншого, відповідно процес взаємної зміни цін та пристосування до них планів споживання триває доти, доки на кожному ринку не зникає надлишковий попит, тобто не встановлюється ринкова рівновага.
Звідси можна сформулювати умову загальної ринкової рівноваги: сума вартісних оцінок надлишкового попиту на всіх ринках має дорівнювати 0. Дана умова відома також як закон Вальраса. Із закону Вальраса з необхідністю випливають такі висновки для досконалих ринків: а) якщо на одному з ринків має місце надлишкова пропозиція, то на іншому має бути надлишковий попит;б) якщо один ринок перебуває у стані рівноваги, то й інший ринок також перебуває у стані рівноваги.
У моделі з виробництвом передбачається, що домогосподарство постачає на ринок певний обсяг виробничого фактора (працю), отримуючи за це заробітну плату, та отримує прибуток, максимізуючи свою функцію корисності. Фірма, що належить домогосподарству, максимізує свій прибуток за даної технології з ресурсами-замінниками. Таким чином, домогосподарство має максимізувати функцію корисності при певному бюджетному обмеженні. Фірма максимізує функцію прибутку за певної технології. Загальна рівновага матиме місце тоді, коли надлишкові попити на ринку продуктів та ринку ресурсів будуть дорівнювати 0. Тобто, виходячи із закону Вальраса можна вважати, що, якщо на ринку споживчих благ має місце рівновага, то ринок ресурсів також має перебувати у стані рівноваги; якщо на ринку споживчих благ має місце нерівновага, то й на ринку праці не буде рівноваги. Згідно з неокласичною теорією, стан неповної зайнятості ресурсів (уданому випадку безробіття) не може бути тривалим; якщо не ставки заробітної плати, то ціни благ почнуть змінюватися у бажаному напрямі, аж доки не встановиться рівновага.
На противагу підходу Вальраса, в основі якого лежить припущення про те, що спочатку встановлюються рівноважні ринкові ціни, а потім починаються акти купівлі-продажу, неокейнсіанська теорія загальної ринкової рівноваги виходить з того, що господарські трансакції можуть починатися до того, як встановиться ринкова рівновага. За цих умов не всі господарські одиниці зможуть реалізувати свої плани; відбудеться зміна функцій попиту і пропозиції. На ринку може мати місце ситуація нерівноваги: потенційний попит буде перевищувати реальний попит. Однак виробник у своїх планах орієнтується на реальний попит. Таким чином, на ринку праці буде існувати нерівновага (обсяг попиту на працю менший за обсяг пропозиції), тоді як на ринку продуктів матиме місце рівновага: виробники продають на ринку саме стільки одиниць благ, скільки здатні придбати споживачі. Установлення загальної ринкової рівноваги можливе лише в довгостроковому аспекті або за втручання зовнішніх щодо ринку сил (наприклад, здійснення державою політики зайнятості).
Нерівноважна інтерпретація макроаналізу різко виступає проти трактування кейнсіанської моделі, що отримала велике поширення в ортодоксальному кейнсіанстві як моделі, в якій інституціональні чи якісь інші позаекономічні фактори стримують дію цінового механізму; моделі, що у своїй теоретичній основі мало чим відрізняється від неокласичної крім того, що постулює негнучкість цін (фіксованість номінальної заробітної плати й т. ін.).
У дійсності ж кейнсіанська теорія виходить з інших передумов. Проблема безробіття, розбіжності з неокласиками щодо питання визначення відсоткових ставок і у сфері теорії грошей дійсно виникають з різних уявлень про ринковий механізм, але це зовсім не та «недосконалість ринку», про яку йде мова в неокласичній теорії.
У неокласичній теорії є розділ, що аналізує недоліки ринкового механізму. Але ці недоліки носять мікроекономічний характер і виникають зі специфічних умов виробництва чи споживання окремих товарів і послуг, наявності зовнішніх ефектів, фактора монополії і т. ін. Тому і способом вирішення цих недоліків є цілеспрямована політика удосконалення конкурентного механізму.