4. Сучасний стан зовнішньоекономічної діяльності

Здійснення активної зовнішньоекономічної політики держави, розширення міжнародної торгівлі, інтеграційних економічних зв’язків є важливим чинником стабілізації і реформування її економіки. Нині ці відносини включають у себе не тільки економічні контакти з країнами “далекого зарубіжжя”, а і з країнами СНД, взаємозв’язки з якими базуються на принципах і нормах міжнародних економічних відносин. Все це потребує посиленої уваги до розвитку зовнішньоекономічного комплексу України, вироблення ефективних зовнішньоекономічних стратегії і політики, які б грунтувалися перш за все на пріоритеті національних економічних інтересів і гарантували національну безпеку держави.

За останні три-чотири роки Україною зроблено ряд кроків у напрямі відкритості для зовнішнього світу, проте процес становлення національного зов­ні­шньоекономічного механізму йде суперечливо і з великими труднощами. Нагальною потребою стає пошук оптимальних форм державного регулювання зовнішньоекономічного процесу, запровадження та­кого механізму, який би відповідав сучасним вимогам міжнародної економічної взаємодії. Державне регулювання зовнішньоекономічних зв’язків має виконувати такі функції, як визначення принципів та пріоритетів зовнішньоекономічної діяльності, сприяння вітчизняним виробникам у їхній зарубіжній діяльності та контроль за нею. У цій сфері застосовується широка система методів державного регулювання.

Реформа зовнішньоекономічної діяльності України, звільнення підприємств від державної монополії на зовнішню торгівлю створили принципово нові можливості для оптимального включення їх у світо господарські процеси, закріплення на між­народних ринках, вільного вибору партнерів, форм, заходів та сфер зовнішньоекономічного співробітництва. Значно збільшилось число учасників зовнішньоекономічних зв’язків.

Баланс платіжний — співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону і сумою платежів за кордон протягом певного періоду (рік, квартал, місяць). Активний сальдо платіжного балансу (>0) веде призводить до зростання золотовалютного резерву центрального банку. Пасивний сальдо (< 0) має протилежні наслідки.

Поглиблення кризових явищ у світі та в Україні визначило збереження в І кварталі 2009 року дефіциту платіжного балансу, насамперед, у частині фінансового рахунку. Формування

значного від’ємного сальдо рахунку фінансових операцій (4.5 млрд. дол. США) було спричинене уповільненням притоків довгострокового капіталу,значним відтоком короткострокових кредитів та високим попитом на іноземну валюту. Обвальне падіння світового попиту та зниження цінна світових товарних ринках призвели до падіння обсягів експорту товарами та послугами,викликавши серйозний спад вітчизняного промислового виробництва. Водночас під впливом різкого послаблення обмінного курсу та скорочення внутрішнього попиту імпорт скорочувався ще більш активно, що призвело до зменшення дефіциту поточного рахунку до 819 млн. дол.США. Подвійний дефіцит було профінансовано за рахунок резервних активів України, що скоротились на 5.3 млрд. дол. США

5. Функції державних органів в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

Згідно ст.9 Закону " Про ЗЕД " найвищим орга-ном, що здійснює державне регулювання ЗЕД є Верховна Рада У. До компетенції ВРУ нале- жать:

1) прийняття, зміна та скасування зако-нів, що стосуються ЗЕД ;

2) затвердження голо-вних напрямів ЗЕД У.;

3)розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулю-вання ЗЕД

3) укладання міжнародних догово-рів У. відповідно до законів У. про міжнародні договори У. та приведення чинного законода-вства У. у відповідність з правилами, встанов­леними цими договорами

4) встановлення спе-ціальних режимів ЗЕД на території У. у відповідності до статей 24,25 цього Закону;

5) за­твердження списків товарів, експорт та імпо-рт яких підлягає ліцензуванню або забороня-ється згідно з статтями 16, 17 цього Закону. Кабінет Міністрів України:

1) вживає заходів до здійснення ЗЕД У. від-повідно до законів У.;2) здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств У. по регулюванню ЗЕД діяльності; координує роботу торговельних представництв У. в іноземних державах; 3) приймає норматив-ні акти управління з питань ЗЕД у випадках, передбачених законами У.; 4) проводить пере-говори і укладає міжурядові договори У. з питань ЗЕД у випадках, передбачених закона­ми У. про міжнародні договори У., запезпе-чує виконання міжнародних договорів У. з питань ЗЕД всіма державними органами уп-равління, підпорядкованими КМУ, та залу-чає до їх виконання інші суб'єкти ЗЕД на договірних засадах; 5) відповідно до своєї ком-петенції, визначеної законами У., вносить на розгляд ВРУ пропозиції про систему міністер-ств, державних комітетів і відомств ; 6)

органів оперативного державного регулювання ЗЕД повноваження яких не можуть бути вищими за повноваження КМУ, які вона має згідно з законами У. Національний банк України: 1) здійснює збері-гання і використання золотовалютного резерву У. та інших державних коштовностей, які за-безпечують платоспроможність У.;2)представ-ляє інтереси У. у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди; 3) регулює курс національної валюти У. До грошових одиниць інших держав;

4) здійснює облік і розрахунки по наданих і одержаних державних кредитах і позиках, провадить опе-рації з централізованими валютними ресурса­ми, які виділяються з Державного валютного фонду У. у розпорядження НБУ; 5) здійснює інші функції відповідно до Закону У. "Про банки і банківську діяльність" та інших зако­нів У. НБУ може делегувати виконання по-кладених на нього функцій банку для ЗЕД У. Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі Української РСР:1) забезпечує прове-дення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами ЗЕД виходу на зов-нішній ринок, координацію їх ЗЕД , в тому числі відповідно до міжнародних договорів У.; 2) здійснює контроль за додержанням всіма суб'єктами ЗЕД чинних У. та умов міжнародних договорів^ У, 3) виконує інші функції відповідно до законів У. і Положення про Міністерство

зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі У..

Державне управління митного контролю У. :

- здійснює митний контроль в У. згідно з чинними законами У. Антимонопольний комітет України:

- здійснює контроль за додержанням суб'єк-тами ЗЕД антимонопольного законодавства.

6.Нетарифні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності та їх класифікація Методи регулювання зовнішньої торгівлі можна розділити на такі: тарифні (митні), що ґрунтуються на використанні митних тарифів; нетарифні - квоти, ліцензії, субсидії, демпінг та ін. Тарифні методи за суттю є економічними і діють через ринковий механізм, вони спрямовані на здешевлення експорту, подорожчання імпорту і впливають на фінансові результати діяльності учасників ЗЕД. Нетарифне регулювання - це комплекс заходів обмежено-заборонного порядку, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок країни. Мета тарифного регулювання полягає: 1.В покращенні конкурентних умов в імпортуючій країні;

2. І головне - в захисті національної промисловості, здоров'я населення, охороні навколишнього середовища, моралі, релігії і національній безпеці.

Нетарифні обмеження являються заходами прихованого протекціонізму. На думку спеціалістів, у зовнішній торгівлі використовуються більше 50 таких заходів і можуть здійснюватися як через адміністративні, так і фінансові інструменти регулювання.

До нетарифних заходів регулювання відносяться:

1. Заборони експорту та імпорту. Це вимушені заходи, визнані міжнародною практикою. Заборони можуть виступати у відкритій і закритій формі. Різновидом заборони відкритої форми являються часткові заборони, які, в свою чергу, можуть мати безумовний і умовний характер. Заборони безумовного характеру встановлюються на імпорт товарів, здатних заподіяти шкоду різним сферам життєдіяльності держави. Умовні заборони використовують тоді, коли постачальник імпортної продукції не дотримується встановлених правил і норм. Крім постійно діючих заборон, використовуються також сезонні і тимчасові заборони на ввіз. 2. Кількісні обмеження експорту та імпорту. Вони являються традиційними методами кількісного обмеження в міжнародній торгівлі. До них відносяться квотування і ліцензування.

Квотування являє собою лімітування розміру імпорту (експорту) з допомогою квот (контингентів). Квота - це встановлення у вартісному чи фізичному вираженні певного об'єму експорту (імпорту) на визначений період (рік, квартал, і т.ін.). Квотування здійснюється з метою ліквідації торгового і платіжного дисбалансу з окремими країнами; регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку; виконання міжнародних зобов'язань і досягнення взаємовигідних домовленостей.

В Україні використовують такі види квот:

- глобальні - встановлюються для товарів без визначення конкретних країн, куди вони експортуються чи з яких вони імпортуються;

- групові - для товарів з визначенням групи країн, куди вони експортуються чи з яких вони імпортуються; - індивідуальні - для товарів з визначенням конкретної країни, куди вони можуть експортуватися чи з якої вони можуть імпортуватися

Ліцензування - це обмеження у вигляді одержання права чи дозволу(ліцензії) від уповноважених державних органів на ввіз (вивіз) певного об'єму товарів.

На Україні використовуються такі види ліцензій: - генеральна - відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по окремому товару чи окремій країні (групі країн) на протязі періоду дії режиму ліцензування по даному товару;

- разова (індивідуальна) - одноразовий дозвіл, який має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом ЗЕД на період, необхідний для її здійснення;

- відкрита (індивідуальна) - дозвіл на експорт (імпорт) товару на протязі конкретного періоду (але не менше одного місяця) з визначенням його загального об'єму.

Ліцензії на експортно-імпортні операції видаються на основі заявок суб'єктів ЗЕД згідно з формою, затвердженою в даний час Міністерством економіки України.

Рішення про встановлення режиму ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій приймається Кабінетом Міністрів України з визначенням списку конкретних товарів, які підлягають під режим ліцензування і квотування, а також періоду дії цього режиму. Реалізація квот і ліцензій на окремі товари здійснюється Міністерством економіки України.

3. "Добровільні" обмеження експорту. Їх відносять в особливу групу кількісних обмежень. Вони являють собою неофіційну домовленість між експортером та імпортером про обмеження ввозу певних товарів на ринок імпортера. Ще в кінці 50-х рр. США почали нав'язувати азіатським країнам угоду про добровільне обмеження в односторонньому порядку в США текстилю, а пізніше - стального прокату і ряду інших товарів. З 1969 р. система "добровільних" квот почала діяти на світовому ринку чорних металів, охопивши майже 2/3 світового ринку цих товарів. І таких прикладів можна навести багато. В даний час в світі країнами досягнуто більше 100 угод про "добровільне" обмеження експорту і про встановлення мінімальних імпортних цін. Ці угоди в першу чергу торкаються торгівлі текстильної, швейної, взуттєвої промисловості, чорної металургії, молочними продуктами, побутовою електронікою, легковими автомобілями, металооброблюваними станками та ін. 4. Антидемпінгові заходи - специфічні заходи нетарифного регулювання являють собою судові та адміністративні тяжби, претензії, які пред'являють національні підприємці іноземним постачальникам, звинувачуючи їх у продажу товарів по занижених цінах (нижче "нормальних" цін), що може нанести шкоду місцевим виробникам. Антидемпінгові заходи часто використовуються країною-імпортером для здійснення тиску на експортерів з метою захисту свого ринку. Демпінгові санкції можуть бути різними: чи демпінговий товар обкладається антидемпінговим митом, чи експортеру знижується квота доставки товару.

5.Технічні бар'єри. Це перешкоди для імпорту іноземних товарів, що виникають в зв'язку з їх невідповідністю до національних стандартів систем виміру та інспекції якості, вимог техніки безпеки, санітарно-ветеринарних норм, правил упаковки, маркерування та інших вимог. Перевірка відповідності ввезеного в країну товару всім цим вимогам обумовлюється об'єктивними вимогами виробництва і споживання продукції. В той же час вони можуть виконувати протекціоністську роль.

6. Заходи, пов'язані з виконанням митних формальностей. До них відносяться:

- прикордонний податок, який накладається на товари за факт перетину кордону;

- платежі, пов'язані з оформленням документів на митниці, митним оглядом товарів, перевіркою їх якості;

- інші платежі (портові, статистичні, фітосанітарні і т.д.). Наприклад, в Україні за митне оформлення товарів в залежності від митної вартості при перевищенні 1000дол. США береться митний збір в розмірі 0,2% від митної вартості.

7. Імпортний депозит. Це попередня застава, яку імпортер повинен внести в свій банк перед закупівлею іноземного товару. Розмір застави залежить від вартості угоди. Імпортер не одержує по депозиту проценти, і через кілька місяців сума застави повертається. Протекціоністське значення імпортних депозитів полягає в тому, що вони збільшують витрати імпортера під час даної операції і підвищують ціну імпортного товару.

Нетарифні обмеження здійснюються адміністративними, фінансовими, кредитними й іншими мірами. Усього їх нараховується більш 800.

Нетарифні обмеження прийнято класифікувати на такі групи: Обмеження, пов'язані з державним втручанням у торгівлю (субсидування експорту, державні закупівлі, торгові операції державних підприємств і т.д.).

Митні й адміністративні імпортні формальності, включаючи методи оцінки митної вартості товарів, класифікацію тарифів і т.д.

Стандарти, включаючи вимоги до упаковування і маркірування товарів. Специфічні торгові бар'єри (квотування і ліцензування імпорту, установлення максимальних цін). Імпортні збори (імпортні депозити, кредитні обмеження і т.п.).

7. Експортний потенціал України та особливості його розвитку.

В процесі формування експортного потенціалу виникає необхідність оптимально збалансувати коротко-, середньо-, та довгострокові інтереси держави, ув'язавши їх з динамікою економічних реформ і структурних перетворень у господарському комплексі. Виходячи з аналізу світового досвіду реалізації експортного потенціалу обробної промисловості, визначено три можливих послідовних етапи формування оптимального експортного потенціалу обробної промисловості України.

На І етапі (до 2010 року) необхідно стабілізувати та збільшити виробництво в традиційних експортних напрямах відповідно до стратегічних цілей, традиційних товарних зв'язків, із зміщенням акценту на готову продукцію. Необхідно зберегти експортний потенціал металургійного комплексу та ряду хімічних виробництв, поступово переорієнтовуючи їх на новітні технологічні процеси. В певному розумінні цей етап є «товарно-кон'юнктурним», але його головне завдання закріплення на традиційних ринках, а також експансія на нові завдяки; активному впливу на кон'юнктуру і розвиток наявних конкурентних переваг.

На II етапі (з 2010 до 2020 року) потрібно реалізувати певні тимчасові переваги, що забезпечуються відносно невисокою вартістю робочої сили, наявністю розвинутих виробничих засобів і технологічних знань, а також матеріальних ресурсів. Ключовий елемент цього етапу — орієнтація на залучення іноземного капіталу і підключення обробної промисловості до глобальних технологічних зв'язків.

У наших умовах цей етап може бути реалізований за таки напрямами: *створення виробництв за участю іноземного капіталу для випуску конкретних марок виробів, які завершують свій життєвий цикл на ринках розвинутих країн; *створення складальних виробництв із привізних компонентів; *створення в Україні машинобудівних виробництв з іноземними інвестиціями; *розміщення в Україні замовлень на виконання НДДКР у тих сферах, де вона має відповідний науково-технічний потенціал.

На III етапі (з 2020 до 2030 р.) доцільно перейти до реалізації конкурентних переваг, втілених у високих технологіях як існуючих, та майбутніх. Україна має такі розробки, і за певних умов вони могло б допомогти експортному прориву. Але, як уже підкреслювалося, для цього треба створити відповідні умови не тільки на внутрішньому, а й на зовнішньому рівні. Йдеться, з одного боку, про державну підтримку таких розробок за рахунок дер­жавних субсидій, а з другого, — про підтримку їх високої конкурентоспромож­ності на міжнародному ринку за допомогою системи міждержавних угод, домовленостей і стратегічних союзів, відстоювання ринкових ніш, допустимого рівня протекціонізму тощо.

Зазначені три етапи формування опти­мального експортного потенціалу не можуть розглядатися ізольовано. Ефективне вклю­чення до світового поділу праці передбачає прорив за всіма трьома напрямами. Але стратегічним пріоритетом є використання конкурентних переваг вищого порядку, втілених в унікальні технологічні та наукові розробки. Одне з основних завдань перших двох етапів, які самі по собі є важливими інструментами формування експортного по­тенціалу, полягає в ресурсному забезпеченні процесу цього формування завдяки конку­рентним перевагам III етапу (такий підхід ви­користовувався в Японії [1, 23]).

Маємо зазначити, що успішне проход­ження Україною зазначених етапів не можли­ве без чіткого та послідовного керівництва з боку держави, основні аспекти якого мають бути окреслені у державній політиці форму­вання експортного потенціалу.

Основними напрямами цієї політики у сфері формування експортного потенціалу обробної промисловості України повинні стати: *збільшення у структурі експорту виробництва та збуту продукції з високим рівнем обробки при зменшенні питомої ваги сировини і напівфабрикатів; *підтримка національних товаровиробників у збільшенні збуту наукомісткої, високотехнологічної конкурентоспроможної високоліквідної продукції; *регулювання державою процесу формування товарної і регіональ­ної структури експорту; * диверсифікація ринків збуту товарів та послуг; *зростання частки традиційних експортних товарів; *формування експортних потоків за рахунок митно-тарифного ре­гулювання; * залучення інвестицій насамперед на оновлення і реанімацію ви­робничого апарату та технологічні прориви і структурну перебудову; *селективний розвиток виробничо-експортного потенціалу; *закріплення в національному законодавстві необхідних світових стандартів; *вибірковий протекціонізм щодо стратегічно важливих галузей; *відповідність інтеграції домінант­ним тенденціям розвитку регіонів.