Коротке викладення матеріалу.

Більше 40 років налічує історія психофармакології, яка складалась із слідуючих етапів:

1) ентузіазму; 2) песимізму; 3)адекватного місця;

і змінила не тільки зовнішній вигляд психіатричних лікарень, а завдяки швидкості та силі дії дозволила збільшити обсяг позалікарняної допомоги, здійснити безперервність терапевтичного впливу та індивідуальність лікування, впровадити комбіновану поліфармакотерапію (2-3 препарати), а також препарати-пролонги (з продовженою дією).

Синтезовані: Paraire, Demker (1952) - аміназин, іпроніазид.

Selling (1955) - мепробамат. Jansenn (1958) - галоперидол. Cade (1949) - солі Li. Randall (1960) - еленіум. Kuhn, датський вчений (1963) - ноотропи (nooc - розум, інтелект).

Тактика терапевтичного застосування складається з вибору препарату, добирання індивідуальних доз, тривалості лікування,поєднання препаратів, визначення резистентності до них, ефективності впливу на той чи інший психопатологічний синдром, а також профілактики побічних дій та ускладнень, а саме:

1) екстрапірамідних розладів

(паркінсонізм, дискінезії ранні та пізні, злоякісний нейролептичний синдром);

2) токсичні гепатити; }──── соматичні

3) агранулоцитоз;

4) тромбофлебіт;

5) алергічні реакції;

6) ендокринні розлади;

7) депресії;

8) інтоксикаційний делірій. }────психотичні

Ж.-П.Ескіроль: "Необхідно варіювати, комбінувати, видозмінювати застосовувані методи лікування. Бо для божевілля не існує специфічного лікування, тому що в кожному окремому випадку це захворювання не тотожні, в кожному випадку воно залежить від різних причин, виражається різними особливостями і потребує нових лікувальних сполучень. Кожний новий хворий, якого ми покликані лікувати, - це нова проблема, яка потребує вирішення".

Основні принципи лікування психічних захворювань.

1. Ранній початок патогенетичного лікування, індивідуальний підхід до хворого із урахуванням індивідуального перенесення лікарських засобів та можливі протипоказання.

2. Комплексне та безперервне лікування.

3. Спадкоємність у терапії.

4. Своєчасне проведення реадаптаційних та реабілітаційних заходів.

Забезпечення підтримуючої терапії після виписки із лікарні

Характеристика окремих психофармакологічних засобів

Нейролептики - речовини, що мають властивості послаблювати та усувати продуктивну психотичну симптоматику, тамувати психомоторне збудження. Їх хімічні ряди та препарати:

· Антидепресанти - речовини, що мають протидепресивну дію.

Транквілізатори - речовини, що мають властивість усувати страх, тривогу, нав'язливі стани, вегетативні дисфункції.

Психостимулятори - речовини, що мають властивість тимчасово підвищувати фізичну та психічну працездатність, настрій, усувати втому, кволість, сонливість

Ноотропи - речовини метаболічної дії, що позитивно впливають на процеси обміну у нервовій тканині (підвищують ефективність механізмів, що забезпечують консолідацію пам'яті, захищають мозок від патогенної дії гіпоксії, мають протисудомну активність і т.ін).

Психодизлептики - речовини, що мають властивість викликати у здорових людей психотичні розлади (похідні від лізергінової кислоти: ЛСД-25, МЛК; речовини рослинного походження: псилоцибін, мескалін і т.ін).

Лікарський засіб взаємодіє зі всім організмом, що знаходиться в певному середовищі, споживає певну їжу, має свої біологічні ритми і т. д.

Він викликає:

а) компенсаторну відповідь в складних взаємозв'язаних фізіологічних системах, які він порушує, і для їх відновлення необхідний певний період після припинення лікування;

б) порушення метаболічних процесів;

в) місцеві реакції в найбільш чутливих тканинах і органах.