1. Продукування матеріалу.

Основними способами продукування матеріалу є: вільні асоціації, реакція переносу і спротив.

Вільні асоціації - основний метод продукування ма­теріалу. Пацієнта просять, зважаючи на його здібності, пос­таратися викликати в пам`яті якісь думки і без будь-якої логіки і порядку висловлювати їх лікарю, причому він повинен говорити навіть такі речі, які здаються йому тривіальними, ганебними. Такий процес полегшує виявлення дериватів несвідомого. Задача терапевта полягає в тому, щоб проа­налізувати ці деривати (замінники) і довести їх інстинктив­ний зміст до пацієнта.

Перенос (трансфер). Ефективність методу залежить від відносин між пацієнтами і лікарем. Механізм цього феномену полягає в тому, що пацієнт підсвідомо ідентифікує лікаря з об'єктами своїх догенітальних сексуальних потягів, тобто хворий "переносить" на лікаря властивості батька і матері зі всіма випливаючими звітси обставинами.

Розрізняють перенос позитивний (відчуття симпатії, пова­ги, кохання, інтерес, захоплення) і негативний (відчуття ан­типатії, люті, ненавісті, призирства, гіркоти, роздратуван­ня).

Фрейд використовував термін "невроз переносу" - "су­купність реакцій переносу, в яких аналіз і аналітик стають центром емоційного життя пацієнта, і невротичний конфлікт пацієнта знову оживає в аналітичній ситуації" (Freud, 1905). Цей невроз може бути купіруваний лише аналітичним шляхом. Невроз переносу вбирає в себе все риси хвороби пацієнта, але це штучна хвороба, що піддається аналітичному втручанню. В неврозі переносу невротик повторює свої минулі невротичні симптоми, а аналітик дістає можливість активно впливати на них, оскільки переживання репресованого минулого разом з аналітиком є ефективною можливістю для переборювання невро­тичних захистів і опорів.

Опір - це внутрішні сили пацієнта, що знаходяться в опо­зиції до психоаналітичної роботи і які захищають невроз від терапевтичного впливу. За формою опір - це повторення тих же захисних реакцій, які пацієнт використовував в своєму пов­сякденному житті. Опір діє через ЕГО пацієнта, тобто несвідомо.

Завдання психоаналітика полягає в тому, щоб розкрити, як пацієнт опирається, чому і з якої причини. Безпосередньою причиною опору є несвідоме уникання таких хворобливих явищ, як тривога, провина, сором, за якими, у відповідь на вторг­нення у внутрішній світ пацієнта, звичайно стоять інстинк­тивні спонуки, які і викликають хворобливий афект.

Розрізняють ЕГО-синтонічні спротиви, і спротиви, чужі ЕГО. В першому випадку пацієнт заперечує сам факт існування спротиву і опирається його анализу. В другому - пацієнт відчуває, що спротив чужий йому і готовий працювати над ним аналітично.

Одним з важливих етапів психоаналізу є переведення опору з ЕГО-синтонного в опір, чужий ЕГО, слідом за досягненням чого формується робочий альянс з аналітиком і з`являється готовність працювати над своїм опором.

2. Аналіз матеріалу пацієнта.

Основною метою всіх аналітично орієнтованих методик є розуміння пацієнтом самого себе, а основною технічною проце­дурою - інтерпретація.

Техніка аналізу включає в себе 4 процедури: конфрон­тацію, прояснення і ретельне пропрацювання.

1) Аналізоване явище повинно стати очевидним для пацієнта - конфронтація. Тобто пацієнт повинен визнати існу­вання у нього феномену (опору).

2) Якщо пацієнт визнає №1, то переходять до прояснення, тобто зфокусуванню уваги на феномені, визначенні його меж, відділенні від інших явищ.

3) Інтерпретація означає перетворення неусвідомлюваних феноменів (несвідоме значення, джерело, форма, причина дано­го конкретного психічного процесу) в усвідомлювані. "Мета інтерпретації, - писав Фрейд, - полягає в тому, щоб зробити якусь неусвідомлювану психічну подію усвідомлюваною, щоб ми могли краще зрозуміти значення даної частини поведінки".

Процедури прояснення і інтерпретації тісно переплітають­ся. Дуже часто прояснення веде до інтерпретації, а інтерпре­тація, в свою чергу, призводить до подальшого прояснення.

4) Шлях від інтерпретації до розуміння позначається як етап старанного пропрацювання. Це шлях від інсайту, від мож­ливості аналітика проникати у внутрішнє життя пацієнта до розуміння пацієнтом самого себе (до півроку).

Аналіз опору.

Опір включає все сили організму, протидіючі процедурам психоаналізу, тобто заважаючі вільному асоціюванню пацієнта, його спробам пригадати і досягти розуміння.

Проявом опору може бути мовчання пацієнта, його поза, афекти (злоба, впертість, сором), уникання тем, пропуски се­ансів, твердження, що у нього "нема снів" чи "є теми, про які не хочеться говорити". Опір може бути свідомим, пе­редсвідомим і несвідомим.

Техніка: конфронтація -> прояснення -> інтерпретація -> ретельне пропрацювання.

Інтерпретація - розумне і свідоме. Це означає то, що за­буте.

Техніка аналізу опору.

1) Процес усвідомлення опору.

2) Демонстрація факту опору пацієнту (дозволити стати опорові демонстративним, посилюючи його).

3) Прояснення мотивів і форм опору (з'ясувати, якій спе­цифічний хворобливий афект змушує хворого чинити опір, яка інстинктивне спонука породжує цей афект, якій стиль по­ведінки використовує пацієнт для вираження цього афекту).

4) Інтерпретація опору (з'ясувати, які спогади є причи­ною афектів і спонук, що стоять за спротивом, з'ясувати ви­токи і об'єкти афектів, подій, спонук).

5) Інтерпретація форми опору (пояснити дану і подібні форми діяльності під час і поза аналізом, прослідкувавши історію і цілі цієї діяльності в теперішньому і минулому пацієнта).

Важливо не поспішати з інтерпретацією, оскільки це може травмувати пацієнта чи призвести до інтелектуального супер­ництва пацієнта і аналітика, оскільки аналітик використовує як інформацію, отриману від пацієнта, так і свої інтелект, емпатію, інтуіцію, теоретичний багаж.

Тому потрібно дати можливість пацієнту відчути свій опір, а потім перейти до його інтерпретації. Лише тоді, коли пацієнт сам визначить, що він опирається (і це його вина чи слібкість), відповість на питання, чому і чому він опираєть­ся, тоді можливо співпраця з ним, ттобто робочий альянс.

Аналіз переносу.

Перенос - це особливий тип відносин між пацієнтом і аналітиком, в основі якого лежать почуття не до аналітика, а до якоїсь особистості з минулого. Воно може складатись з будь-яких компонентів: почуття, спонуки, страху, фантазії, ставлення.

Реакція переносу спостерігається у всіх людей в повсяк­денному житті, аналітична ситуація лише сприяє розвиткові цих реакцій і використовує їх з лікувальною метою.

Найбільш типовими характеристиками реакції переносу є: недоладність, амбівалентність, непостійність, інтенсивність, стійкість.

Недоладність реакції є ознакою того, що аналітик не є істинним об'єктом, а реакція відноситься до значимого об'єкту з минулого.

Амбівалентність - співіснування протилежних почуттів (любов і ненависть, потяг і відраза).

Реакція переносу являє собою ставлення, що торкаються трьох: суб`єкта (пацієнта), об`єкту з минулого (значима осо­бистість), об`єкту з теперішнього (психоаналітик).

Явище переносу по суті є спротивом пригадуванню.

Таким чином аналітична процедура є хворобливим, принижу­ючим і одностороннім переживанням для пацієнта, в той час як аналітик - безсторонній спостерігач.

Техніка аналізу переносу та ж, що і аналізу опору.

Технічні прийоми:

1) Відслідковування зціплених афектів і імпульсів ("Коли і в зв'язку з чим було у Вас це почуття чи спонука?").

2) Відслідковування об'єктів (фігур), передуючих перено­су ("По відношенню до кого Ви переживали таке почуття в ми­нулому?").

3) Дослідження фантазій переносу.

Аналіз снів.

"Сни не випадкові і не безладні, а є способом задоволен­ня незадоволених бажань" (Freud).

Фрейд виділяв явний і прихований зміст сну. Явне - те, що фактично бачать у сні, приховане - те, що виявляється при вільній асоціації снів і їх тлумаченні. Тлумачення - це спроба дістатися прихованого смислу снів.

Робота снів - перехід прихованого смислу сну в явний.

1) Згущення - факт того, що явне сновидіння містить в собі менше інформації, ніж приховане, оскільки є "скороченим перекладом".

2) Зміщення - результат роботи цензури, тобто заміщення істиного смислу натяками, символами.

3) Репресивне перетворення думки в зорові образи.

Техніка (метод вільного асоціювання):

1) Не звертати уваги на зміст сновидіння (ясне чи аб­сурдне і т.д.).

2) Розібрати сновидіння на елементи, кожен дослідити ок­ремо шляхом вільних асоціацій (знайти дериват).

3) Викликати виникнення "прихованого", того, що пацієнт намагається приховати, яке має властивості, які відходять корінням в міфологію, і мають уніфіковані переклади.

У Фрейда символіка сексуально забарвлена. Все довгі, стирчачі предмети - член, "все", що має обмежений простір - вагіна.

Аналіз помилкових дій.

До помилкових дій відносять: обмовки (обмолвки), обпис­ки, обчитки, помилки слуху, забування намірів, імен, назв, переживань, загублення і заховування речей, заблудження, по­милкові дії.

Фрейд вважав, що помилкові дії не випадкові, а є психічними актами, в яких вбачається зміст і намір. Вони ви­никають в мить протидії протилежних бажань. При цьому одно з конкуруючих бажань (частіше не приносить задоволення) відштовхується в підсвідомість, але несвідомо проявляється в тій чи іншій помилковій дії.