2. Сутність і роль міського транспорту

З'ясувавши сутність транспорту перейдемо до розгляду питання міського транспорту.

Міський транспорт – це комплекс різних видів транспорту, що здійснюють перевезення населення і вантажів на території міста і найближчої приміської зони, а також що виконують роботи, пов'язані з впорядкуванням міста. За наявності в системі міста міст-супутників і зон масового відпочинку, віддалених від житлових масивів і промислових районів, міський транспорт обслуговує всю агломерацію. Міський транспорт є важливою галуззю міського господарства.

Розвиток сучасних міст (особливо з населенням 100 тис. жителів і більше) супроводжується збільшенням їх території, міграцією населення в нові околичні райони, видаленням житлових районів від місць додатку праці. Слідство цього – збільшення дальності шляху городян на роботу, зростання числа жителів міста, що користуються транспортом, і збільшення середньої кількості поїздок одного жителя в рік. Швидко росте і об'єм вантажних перевезень усередині міст. Розвиток міського транспорту і поліпшення обслуговування населення, особливо пасажирським транспортом, впливає на бюджет населення.

Міський транспорт включає:

• транспортні засоби (пересувний склад);

• путні пристрої (рейкові шляхи, тунелі, естакади, мости і шляхопроводи, станції, зупинні пункти і місця для стоянок);

• пристані і човнові станції;

• засоби енергопостачання (тягові електропідстанції, кабельні і контактні мережі, бензозаправні станції - бензоколонки);

• ремонтні майстерні і заводи;

• депо і гаражі;

• станції технічного обслуговування, пункти прокату автомобілів;

• лінійні пристрої (зв'язок, сигналізація, блокування);

• диспетчерське управління.

За призначенням міський транспорт підрозділяють на міський вантажний, спеціальний транспорт і міський пасажирський транспорт.

Міський вантажний транспорт – це вид транспорту, що виконує основний об’єм вантажних перевезень і використовується для загального призначення.

Вантажний транспорт хоч і не збільшує кількості продуктів, але, будучи продовженням виробничого процесу, відноситься до матеріального виробництва. Вантажні перевезення в містах проводяться також залізно – дорожнім промисловим транспортом, який обслуговує крупні промислові підприємства і склади, і водним транспортом в містах, розташованих на берегах судноплавних річок і морському побережжі.

Міський вантажний транспорт включає:

• вантажний автомобільний транспорт загального призначення і спеціалізований, виконуючий основний об'єм вантажних перевезень в містах;

• вантажний автотранспорт таксомотора, обслуговуючий індивідуальні вантажні перевезення населення;

• вантажний електротранспорт - трамваї і тролейбуси, що здійснюють в деяких містах перевезення вантажів по стабільних напрямах;

• кінний (гужовий) транспорт, що має розповсюдження в малих містах і селищах міського типа для перевезення невеликих об'ємів вантажів на короткі відстані.

Спеціальний транспорт є різновидом міського транспорту, що в виконує рятувальні роботи і роботи комунального призначення.

Спеціальний транспорт складається з парку спеціалізованих автомобілів по обслуговуванню потреб міста і його населення:

• снігоочищувальні і снігоприбиральні машини;

• машини для посипання вулиць піском в зимовий час;

• підмітальні та ті, що вбирають тротуари;

• поливальні машини;

• сміттєвози;

• авто вежі;

• пожежні машини;

• санітарні машини і ін.

Міський пасажирський транспорт. Робота міського пасажирського транспорту спрямована на забезпечення в повному обсязі потреб міста в пасажирських перевезеннях, розвиток маршрутної мережі міста, приведення організації перевезень пасажирів відповідно до вимог діючого законодавства.

Міський пасажирський транспорт – це невід'ємна частина складного комплексу життєзабезпечення населення міста, що з урахуванням специфіки забудови, довжини, розміщення промислових зон здобуває важливе соціальне значення. Цей вид транспорту безпосередньо пов'язаний із задоволенням потреб людей в просторовому переміщенні як для виробничих, так і особистих цілей.

Міський пасажирський транспорт об'єднує:

• суспільний транспорт, що перевозить пасажирів по певних маршрутах і що підрозділяється на вуличний (трамвай, тролейбус, автобус) і не вуличний швидкісний (метрополітен, швидкісний трамвай, монорельсові дороги);

• легковий автомобільний транспорт (таксомотори, відомчі і особисті автомобілі);

• двоколісний транспорт (мотоцикли, моторолери, мопеди і велосипеди);

• водний транспорт (річковий «трамвай», моторні і грібні човни, поромні переправи);

• повітряний транспорт (вертольоти).

Швидке зростання автомобілебудування у другій чверті і особливо на початку другої половини 20 століття в розвинених зарубіжних країнах привело до насичення міст легковими автомобілями і перемикання на них більшої частини пасажирських перевезень. Так, в містах Великобританії і Франції легковими автомобілями виконується близько 70%, а в містах США - близько 90% всіх пасажирських перевезень. Розвиток легкового автомобільного транспорту без необхідної ув'язки його із загальною проблемою міського транспорту, зокрема з пропускною спроможністю вулично-дорожньої мережі, привело у багатьох випадках в крупних і особливо найбільших містах світу до «транспортного паралічу» міського руху, головним чином, в центральних, районах міст в часи «пік». Це зажадало введення ряду обмежень на рух індивідуального транспорту (у Нью-Йорку – Манхеттен, в Лондоні – Ситі) і змусило муніципалітети багатьох крупних міст звернути увагу на переважне використання засобів масового суспільного транспорту, зокрема не вуличного.

В Україні головна роль в міських пасажироперевезеннях належить суспільному транспорту (особливо поїздки на роботу і з роботи, що становлять 80 - 85% від всіх поїздок). Частка легкового автомобільного транспорту в загальному об'ємі міських пасажирських перевезень в Україні невелика, проте щорічно збільшується.

Основними видами міського масового пасажирського транспорту є: автобусний транспорт, трамвай, тролейбус і метрополітен. При цьому наявні в місті маршрутні таксі, що обслуговуються мікроавтобусами, ми віднесемо до автобусного транспорту.

Дуже важливе значення в економіці міського господарства відводиться пасажирському автобусному транспорту.

Пасажирський автобусний транспорт – найважливіша складова частина виробничої інфраструктури України. Його стійке й ефективне функціонування є необхідною умовою стабілізації, підйому й структурної перебудови економіки, забезпечення цілісності, національній безпеці й обороноздатності країни, а також поліпшення умов і підвищення рівня життя населення.

Частка пасажирського автобусного транспорту у валовому внутрішньому продукті складає близько 4 %.

До складу пасажирської автомобільної транспортної системи України входить близько 10 тис. суб'єктів підприємницької діяльності, у яких нараховується 144,4 тис. автобусів. На постійних маршрутах працює 29,6 тис. автобусів. Автобусні перевезення складають приблизно 40% пасажирообігу й 60% обсягів перевезень усіма видами транспорту. Регулярним автобусним сполученням охоплені всі міста й 80% сільських населених пунктів. Мережа автобусних сполучень складає понад 11 тис. міських, приміських, міжміських і міжнародних сполучень загальною довжиною понад 1 млн. км, на яких автобуси щодня виконують близько 150 тис. рейсів і перевозять більше 15 млн. пасажирів.

Автобусний транспорт є найбільш простим і маневреним видом міського транспорту: він не вимагає спеціальних шляхових пристроїв, контактної мережі і пристроїв для постачання електроенергії. У зв'язку із цим автобусний транспорт має найбільш розгалужену мережу ліній і найбільше поширення.

З 463 населених пунктів України 418 мають автобусне забезпечення, у більшості з них воно представлено в якості єдиного й основного. При наявності в місті інших видів міського масового транспорту більшої провізної спроможності автобусний транспорт є допоміжним, що підвозить пасажирів до станцій електрифікованих залізниць, до зупинок трамвая і тролейбуса. Однак для окремих мало завантажених напрямків, навіть у великих містах, він є основним видом транспорту.

Щільність мережі автобусних ліній доходить у містах до 2 – 3 км на 1 км² території, а наявність різної місткості автобусів, від 10 до 100 і вище пасажирів, створює великі зручності для населення при різному завантаженні окремих ліній.

Крім міських (внутрішніх) ліній з обома кінцевими пунктами в межах міської території автобусний транспорт має й зовнішні лінії, що зв'язують місто з приміською зоною, у яких один з кінцевих пунктів перебуває за межами міста.

Порівняно з іншими видами масового транспорту, автобусний транспорт вимагає найменших капіталовкладень, тому при розвитку міста, коли пасажиропотоки ще не досягають проектної потужності, автобус використовується як транспорт першої черги надалі до організації більш могутнього транспорту. Великим достоїнством автобусного транспорту є можливість використання його як експресного транспорту в сполученні зі звичайними маршрутами, що неможливо без додаткових пристроїв при інших видах транспорту.

Автобусний транспорт вимагає пристрою на вуличних проїздах удосконалених дорожніх покрить (асфальтобетонних, цементобетонних, брущатої чи мозаїкової бруківки), що забезпечують найбільші швидкості руху, найменші витрати пального й менший знос гуми і ходових частин. Однак допускається його експлуатація (тимчасово) і при їх відсутності, наприклад, по бруковій бруківці і щебеневому шосе.

Для обслуговування автобусного транспорту потрібно спорудження автобусних гаражів для профілактичного ремонту і стоянки автобусів, заправних станцій і організації диспетчерського зв'язку.

Великим недоліком автобусів є наявність вихлопних газів при роботі двигунів, що забруднюють повітряний басейн міста. Боротьба із забрудненням повітря ведеться шляхом заміни пального (бензину) газом, а також поліпшення якості бензину й інших заходів для зменшення викиду шкідливих газів. До недоліків в експлуатації автобусного транспорту відноситься складність обігріву двигунів і системи водяного опалення автобусів у зимовий час, що викликає необхідність будівництва закритих гаражів для стоянки автобусів. Широке застосування відкритих площадок для стоянки автобусів можна визнати раціональним у більшості південних областей України.

Міський автобусний транспорт існує в Донецьку як комунальний, так і комерційний. Парк автобусів в основному складається з 317 машин. Щодня на маршрутах міста працює 240 автобусів і 730 мікроавтобусів. 37 автобусів працює в режимі "звичайний" на маршрутах, де відсутній міськелектротранспорт. Ці автобуси перевозять безкоштовно всіх громадян, що мають пільги по проїзду. У дачний сезон у місті працює до 37 дачних маршрутів. У літній період працює до 33 тимчасових маршрутів на Азовське море, Святогірськ і інші місця масового відпочинку жителів міста.

Практично усі внутриміські комерційні маршрути їздять за тарифом 1 грн., але є тарифи і вище. Оплата проїзду призводиться при виході, причому вийти пасажир може тільки через передні двері автобуса. Велика кількість маршрутів автобусів говорить про те, що зараз комерційні автобуси – дуже зручний вид транспорту, що дозволяє з будь-якої точки Донецька досягти будь-якої іншої, причому існує одна дуже цікава особливість - автобус можна зупинити практично в будь-якій точці вулиці, не тільки на зупинках.

Автобуси в дореволюційний час були у вельми обмеженій кількості і експлуатувалися, головним чином, в міжміських сполученнях на курортах Криму і Кавказу. За час першої світової війни 1914-18 років і громадянської війни 1918 - 1920 років транспорт прийшов у повний занепад. Державі довелося відновлювати зруйноване господарство, а потім розвивати його, одночасно вводячи новий вид транспорту. З 1924 почало розвиватися автобусне сполучення; у 1933 в Москві, а потім в Києві було організоване тролейбусне сполучення, а в 1935 відкрита перша лінія метрополітену.

Самим же популярним видом транспорту є маршрутне таксі. Мережа маршрутів проходження транспорту охоплює практично все місто, головні напрямки пролягають із центру.

Маршрутне таксі – вид транспорту, що вигідно відрізняється від всього іншого транспорту швидкістю пересування і комфортом салону.

В маршрутних таксі порівняно невисокі ціни – 1.50 – 2.00 грн. (у більшості випадків). Але ціна може бути вище в залежності від довжини маршруту. Найдорожчі – маршрутки, що йдуть з Донецька в Макіївку й іншим прилеглим поселенням. Основний парк автомобілів складають Газелі, також часто зустрічаються мікроавтобуси іноземного виробництва. Усе це робить маршрутне таксі самим популярним видом транспорту в Донецьку.

Можливість енергетичної кризи, обумовленої дефіцитом нафти і газу, розривом економічних зв'язків із країнами далекого і ближнього зарубіжжя, а також складність екологічного стану багатьох міст є об'єктивною передумовою для пріоритетного, у порівнянні з автобусним транспортом, розвитку міського електротранспорту.

Електротранспорт – це комплекс різних видів транспорту, що здійснює перевозки населення за відповідним маршрутом на території міста і підрозділяється на вуличний (трамвай, тролейбус) і позавуличний (метрополітен, швидкісний трамвай).

Електротранспорт функціонує в 53 (трамвай у 24, тролейбус у 46) містах України. Його значення в життєдіяльності міст в останні роки значно виросло. Через відсутність палива й обумовленого цим простоювання автобусів наприкінці 90-х років, трамвай і тролейбус залишався майже єдиним видом міського пасажирського транспорту.

Для цього в Україні існують і інші умови:

• створено матеріально-технічну базу з обслуговування і ремонту рухливого складу;

• високорозвинена електротехнічна промисловість, що здатна задовольнити практично усі потреби по комплектації вітчизняного рухливого складу й енергетичного устаткування;

• інтелектуальний науково-технічний персонал, здатний створити конкурентноздатні на світовому ринку трамвайні вагони і тролейбуси.

З середини 1960-х рр. у ряді країн з'являється новий вид пасажирського транспорту - швидкісний трамвай; він поширений у ФРН, Бельгії, Швеції, США. В Україні лінії швидкісного трамвая проектуються в Києві, на стадії техніко-економічного обґрунтування - Донецьк - Макіївка. Можливість організації маршрутного (а не тільки лінійного, як у метрополітену) руху в поєднанні з достатньо високою швидкістю (25-30 км/г) і значно меншою (порівняно з метрополітеном) вартістю будівництва робить швидкісний трамвай вельми перспективним видом транспорту для багатьох крупних міст України.

За даними Міжнародного союзу суспільного транспорту, у всьому світі було 36 міст з метрополітеном, 401 місто з трамвайним і 271 місто з тролейбусним транспортом. У 31 місті світу був такий вид міського транспорту, як монорельсові дороги, проте тільки дві з них знаходилися в нормальній експлуатації - у Вуппертале (ФРН) і Токіо протяжністю біля 13 км кожна. Решта доріг або експериментальні, або носять характер атракціонів.

У дореволюційній Росії (до складу якої входила і Україна) трамвайне сполучення було в 42 містах із загальною протяжністю одиночного експлуатаційного шляху 1690 км і річним об'ємом перевезень 1128 млн. пасажирів.

Ідея використання електричного струму для пересування екіпажів виникла в 30-40-х рр. 19 ст., здійснення її стало практично можливим в 70 роки 19 ст. із створенням перших електростанцій.

Трамвайний транспорт (трамвай) був єдиним масовим транспортом у містах Росії до 1924 р., поки не з'явилися перші автобуси. У даний час транспорт обслуговує вже менш 25% перевезень пасажирів.

Трамвай (англ. tramway) – це засіб міського наземного транспорту, моторний вагон (або моторний з причіпними вагонами), одержуючий електроенергію від контактного дроту, що пересувається по рейковому шляху.

Прототипом трамвая можна вважати запропонований в 1876 р. російським винахідником Ф.А. Піроцьким «рейковий екіпаж» з електродвигуном. У 1880 р. Ф.А. Піроцький побудував і випробував вагон з підвісним тяговим електродвигуном постійного струму. За кордоном роботи із створення трамвая проводилися в Німеччині (фірма «Сіменс і Гальське») і ін. країнах. У 1881 році трамвай був пущений в м. Ліхтерфельд, поблизу Берліна. Вагон, що вміщав 20 пасажирів, розвивав швидкість 30 км/г, здійснював рейси на ділянці 2,5 км. У 80-х рр. трамвайне сполучення було поширене в багатьох країнах Європи і в США. Регулярна експлуатація трамвая в Росії почалася в 90 роки (у 1892 р. – в Києві, в 1896 р. – в Н. Новгороді, в 1899 р. – в Москві).

Сучасне трамвайне господарство є складним комплексом, в який входять технічні засоби - рейковий шлях, системи автоблокування, тягова мережа, пересувний склад, служби експлуатації - депо, ремонтні заводи, лінійні служби руху. Працює трамвай на енергії - від тягової мережі. Електричний струм через тягові підстанції, на яких змінний струм перетвориться в постійний напругою 500-750 в, поступає в контактну мережу. На моторному вагоні розташований струмоз’ємник, який при русі ковзає по дроту контактної мережі. Зворотним дротом служать рейки.

Трамвайний транспорт є найбільш складним з наземних видів транспорту, тому що, крім забезпечення його електричною енергією, потрібні пристрої рейкових шляхів, що служать для напрямку руху трамвайних вагонів і відводу відпрацьованого струму назад на тягові підстанції. Однак трамвайний транспорт має і найбільшу провізну спроможність з усіх наземних видів транспорту. Маневреність же його найнижча внаслідок прив'язки його крім контактної мережі і до рейкових шляхів.

Сферою застосування трамвайного транспорту є забезпечення найбільш могутніх і стійких пасажиропотоків, що не можуть бути обслуговані тролейбусним і автобусним транспортом.

У центральних районах великих міст вуличний рух сильно ускладнено в зв'язку з бурхливим розвитком автомобільного транспорту. Це викликає необхідність в окремих випадках зняття трамвая із центральних міських магістралей із заміною його іншими видами транспорту (тролейбусом, автобусом). Якщо ж безрейковий транспорт не справляється з навантаженням через недостатню провізну спроможність, то передчасне зняття трамвая в таких випадках невиправдано.

Трамвайний транспорт має найбільшу будівельну вартість порівняно з іншими видами наземного транспорту, але одночасно характеризується найбільш низькою собівартістю перевезень пасажирів, меншою витратою електроенергії й більшою безпекою руху. Щільність мережі трамвая менше, ніж тролейбусних і особливо автобусних ліній.

Для обслуговування трамвайного транспорту необхідні депо-профілакторії з ремонтними майстернями й відкритою площадкою, обладнана рейковими шляхами для збереження трамвайних вагонів, тягові підстанції і підприємства для обслуговування рейкових шляхів, споруджень, контактної й кабельній мережі й організації диспетчерського зв'язку.

Максимальні подовжні ухили складають 90% для одиночних вагонів, 80% для двох вагонних потягів і 60% для трьох вагонних потягів.

Окрім трамвая в крупних містах на пасажирських перевезеннях використовується тролейбусний транспорт (тролейбус).

Тролейбусний транспорт (англ. trolleybus) – засіб безрейкового наземного міського транспорту з живленням електроенергії від контактного дроту. Тролейбус трохи складніше автобусного, тому що має потребу в забезпеченні при русі електричною енергією, для чого влаштовують двохпровідну контактну мережу, тягові кабельні і повітряні мережі і тягові підстанції.

Тролейбусний транспорт використовують як допоміжний транспорт, що підвозить, головним чином, у центральних районах великих міст. У курортних містах тролейбусний транспорт буває основним видом транспорту, що обслуговує головні напрямки потоків пасажирів, причому їм можуть обслуговуватися й зовнішні лінії.

Роботи із створення і застосування тролейбуса проводилися в Німеччині вже на початку 80-х рр. 19 століття. При конструктивній розробці тролейбуса найбільш важким технічним завданням виявилося забезпечення надійного зняття струму від контактної мережі. Рішення цієї задачі стало можливим тільки із застосуванням асфальтових дорожніх покриттів, що створило необхідні умови для розповсюдження тролейбуса.

Перші тролейбуси в Україні створені в 1933р. У 60- 70-х рр. тролейбусні лінії з'явилися в багатьох крупних містах України. Переваги тролейбуса в порівнянні з трамваєм полягають у відсутності рейкових шляхів, що вимагають великих первинних капіталовкладень, в кращій маневреності і безшумності; недолік - необхідність складнішої контактної підвіски з 2 підвісними дротами. Тролейбус володіє перевагами і перед автобусом: використання дешевої електроенергії, відсутність вихлопних газів, простота і надійність в експлуатації. Проте значно велика вимогливість тролейбуса до якості дорожнього покриття і менша гнучкість при русі в умовах щільних транспортних потоків у ряді випадків обмежує його застосування.

Більшість тролейбусів випускаються в 2-осном виконанні з 2- або 3-двірною компоновкою кузова. На лініях з великими пасажиропотоками, що пролягають по основних міських магістралях, застосовують багатоосні довгі тролейбуси. Габаритні розміри 2-осного тролейбуса: довжиною 10-12 м, шир. 2,5 м, вис. 3,2-3,4 м. Сучасний тролейбус розвиває швидкість 65-70 км/г; місткість 2-осних тролейбусів 50-70 чол.

Тролейбус працює на постійному електричному струмі напругою 600 В, у той час як державною енергетичною системою відпускається перемінний струм напруги 6-10 кВ. На тяговій підстанції необхідно переробити його, спочатку понизивши напругу, а потім перетворити з перемінного в постійний, котрий і подається на лінію. У даний час проводяться досвіди підвищення напруги на лініях тролейбуса до 1200 В при спільній експлуатації його з нормальною напругою 600 В.

Щільність мережі тролейбусних ліній менше, ніж автобусних, і при повному розвитку досягає звичайно не більш 1,5 км на 1 км² селитебної території міста.

Перевагою тролейбусного транспорту порівняно з автобусним є відсутність забруднення повітря вихлопними газами й поліпшення його експлуатації в зимових умовах внаслідок більш надійної роботи електричного двигуна і відсутності водяної системи охолодження.

До недоліків тролейбусного транспорту порівняно з автобусним варто віднести трохи меншу маневреність, однак його маневреність вище рейкового транспорту, тому що шарнірне приєднання струмоприймача дозволяє тролейбусу відхилятися при русі від осі контактних проводів до 4,5 м у кожну сторону.

Тролейбус вимагає обов'язкового застосування удосконалених дорожніх покрить з метою забезпечення надійного струмознімання з контактної мережі. З тією ж ціллю при проектуванні тролейбусних ліній випливає до мінімуму скорочувати як перетинання ліній між собою, так і перетинання їх із трамвайними лініями. Незважаючи на значні удосконалення стрілок і перетинань контактної мережі, вони усе-таки вимагають скорочення швидкості руху, а іноді викликають і зіскакування струмоприймача.

Для обслуговування тролейбусів потрібні тролейбусне депо-профілакторій з ремонтними майстернями і площадка для стоянки тролейбусів (це є, зокрема, перевагою порівняно з автобусним транспортом, що вимагає закритих гаражів чи спеціальних пристроїв для обігріву двигунів і системи опалення), тягові підстанції для зниження напруги і переробки струму, підприємства для обслуговування контактної і кабельної мережі й організації диспетчерського зв'язку.

Подовжній ухил тролейбусної лінії приймається звичайно, до 70%, однак допускається іноді й збільшувати його при дотриманні особливих мір безпеки руху до 90%.

Перспективи застосування тролейбуса значно розширюються у зв'язку з вдосконаленням загальної дорожньої мережі. Збільшення ширини проїжджої частини, збільшення радіусів кривих і закруглень, застосування вдосконалених дорожніх покриттів відкривають можливості експлуатації тролейбуса з високою швидкістю руху. Використовується тролейбус і на міжміських маршрутах (наприклад, лінія Сімферополь - Ялта). Велика місткість тролейбуса (в порівнянні з автобусом) забезпечує високу ефективність його експлуатації на лініях з напруженими пасажиропотоками.

Трамваї і тролейбуси в Донецьку цілком муніципальні, вартість проїзду на них складає 50 коп. При вході в ці види транспорту до пасажирів підходить кондуктор для оплати проїзду. Їзда на цих видах транспорту займає більше часу, і основну масу пасажирів складають пенсіонери і студенти.