4. Вирішення проблем процесу урбанізації

В умовах науково-технічної революції місто зберігає своє значення, оскільки інтенсифікація всього суспільного виробництва значною мірою продовжує спиратися на міську концентрацію і на виробничу функцію міського середовища. В цих умовах ще швидше розширюється урбанізоване середовище, інтенсифікується його діє на природу. Це зумовлено, по-перше, приростом населення, головним чином міського, розвитком тех­нологій, які вимагають розширення простору, а отже, ареалу населення, виробництва засобів інформації та комунікацій. По-друге, це поясню­ється розповсюдженням міського способу життя, і в першу чергу небаче­ним ростом просторового руху населення. А простір людині необхідний не лише для розвинутого виробництва, але й для забезпечення фізичної і духовної гармонії.

Проблема сучасних великих міст посилюється через нестачу природ­но-просторових ресурсів. Якщо раніше вони розглядались як фізичний простір, який необхідно подолати, то сьогодні набувають великої цінності у відтворенні трудового і культурного потенціалу особистості.

Розвиток урбанізації, ускладнення просторових форм господарської і соціальної діяльності вимагають більшої уваги до районного планування, збереження цінних природних ресурсів, пам'яток культури, питань підтримання оточуючого людину середовища в належному екологічному стані.

Сучасні форми просторової організації та концентрації виробництва, а також інтенсивний розвиток транспорту дають можливість ізолювати найагресивніші стосовно оточуючого середовища і людини господарські об’єкти, а цінні природні комплекси зробити більш доступними для насе­лення. Такий підхід, закладений у методиці районного планування, виз­начає території перспективного розвитку населених міст і їх груп (сис­тем, агломерацій), зон обмеженого розвитку урбанізації і можливого розміщення підприємств, забруднюючих оточуюче середовище. Передбачається створення екологічних коридорів, зон охорони водних джерел і водосховищ, а також територій, які охороняються – цінних природних ландшафтів, заповідників, заказників, архітектурно-історичних комплек­сів і, нарешті, розвиток сільськогосподарських поясів. Подібна структура, яка закладена в районному плануванні, дає змогу управляти екологічною ситуацією в містах і приміських зонах.

Таким чином, поступово та принципово змі­нюється саме поняття «місто», з'являються нові міські агло­мерації, технополіси, екополіси та ін. Вони все більше відіграють важливу роль у формуванні но­вого етапу соціально-економічного розвитку, організаційної та екологічної моделі постіндустріального розвитку.

Все більш з’являється міст з університетами, науково-дослідними інститутами, великими компаніями, інвестиційними банками, венчурними підприємствами, консультаційними фірмами з проблем управління, комп’ютерними центрами, державними органами, тобто центри з новітньої технології, які здобули назву технополіси.

Технополіси (від грец. techne – мистецтво и polis – місто) – одна з форм вільних економічних зон, що створюються для активізації, прискорення інноваційних процесів, сприяння швидкому і ефективному застосуванню техніко-технологічних нововведень. Ядро технополісу утворює регіональний центр розробки і освоєння виробництва високотехнологічної продукції світового класу.

Програма діяльності технополісу включає проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень з подальшим просуванням їх результатів у виробництво. Технополіси користуються державною підтримкою Сьогодні у світі налічується понад 300 технополісів.

Особливого інтересу набувають екополіси.

Екополіси – міста, що мають задовольняти комплекс екологічних потреб людини, створюючи сприятливі умови для існування в його межах численних видів рослин і тварин. Принципи створення екополісу передбачають дотримання таких основних вимог: гармонійність та відповідність архітектурних форм (будинків, вулиць тощо); просторова єдність екологічно чистих водних і озеленених площ, що створюють хоча б ілюзію входження природи у місто та розчленовує його на «субміста».

З огляду на це особливий інтерес становить особистісна індивідуалі­зація житла, що включає елементи природного оточення безпосередньо в будинку та квартирне озеленення (на бал­конах, вертикальне озеленення вулиць, створення газонів на дахах будинків тощо) та ін.

Таким чином екологічний аспект у розвитку міста та його сутність полягають у трактуванні «міста» як складної системи зв'язків між соціальними, економічними, екологічними, ре­сурсними, енергетичними, культурними, інформаційними елементами та зовнішнім соціальним і природним середови­щем.

Тому питання соціекології та урбоекології є дотичними і, виходячи із вчення В.І. Вернадського, ґрунтуються на таких основних принципах:

1) функціональної єдності суспільства і навколишнього природи та постійності їх взаємодії в еволю­ційно-сформованій двокомпонентній глобальній соціоекосистемі;

2) єдиного соціально-економічного і екологічного під­ходу до вивчення взаємодії суспільства з природним середо­вищем як матеріальної, так духовної основи людського буття;

3) цільової спрямованості наукової думки і технічних дося­гнень на оптимізації взаємодії між природою і суспільством;

4) реального усунення потенційних заперечень між науково-технічним прогресом і необхідністю збереження екологічної рівноваги;

5) багатоцільового використання природних еко­систем і екологічного забезпечення стабільності природоко­ристування як економічної основи процвітання суспільства.

Усвідомлення та врахування цих принципів дає підстави стверджувати про пріоритетність завдань екологізації місь­кого середовища та доцільність створення збалансованої та комплексної інфраструктури охорони навколишнього при­родного середовища у всіх населених пунктах.

Застосування системного підходу до забезпечення еко­логічно безпечної інфраструктури в містах, населених пунк­тах є важливим внеском у гармонізацію життєдіяльності, що передбачає:

1) формування раціональних підходів до планування, розвитку, утримання цієї інфраструктури;

2) посилення координації дій місцевих установ та співробіт­ництво з представниками міжнародних органів і місцевої влади, приватним сектором і громадськими групами;

3) за­стосування екосистемного та цілісно-територіального під­ходу до населених пунктів як об'єктів екологічного упра­вління;

4) здійснення заходів контролю та моніторингу об'єктів екологічного управління населених пунктів;

5) створення підприємницького потенціалу та використання відповідних екотехнологій і технічного співробітництва у сфері житлово-комунального господарства.

Але скільки б не витрачалося коштів, ситуація в містах не зміниться без високопрофесійної роботи за визначенням і ліквідацією найбільш критичних чинників в системі «промисловість – навколишнє природне середовище міст». Допоможе тільки реалізація грамотних рішень.