4. Проблеми і перспективи розвитку підприємств міського транспорту

У даний час міський транспорт зіштовхується з безліччю проблем, серед яких недостача засобів на відновлення парку машин, технічний стан машин, збитковість підприємств міськелектротранспорту, конкуренція між маршрутними таксі й рейсовими автобусами тощо.

Проблеми внутриміських пасажирських перевезень в Україні назрівали довгий час. Проблеми, дійсно, дуже серйозні. Щоб зрозуміти суть проблем, необхідно згадати часи великого і неподільного Радянського Союзу. Тоді основним видом внутриміських пасажирських автоперевезень був державний транспорт. Автобуси, тролейбуси і трамваї великої місткості практично в повному обсязі задовольняли потреби пасажирів. АТП дотувалися державою, що дозволяло вчасно стежити за технічним станом і відновленням транспортного парку. Після розпаду СРСР фінансові проблеми поставили міський транспорт у буквальному значенні на грань виживання. Державної підтримки ледь вистачало на те, щоб компенсувати витрати на перевезення пільгових категорій пасажирів. За відсутністю регулярних закупівель нового рухливого складу, автопарк України поступово виснажував свій віковий і технічний ресурс.

З розвитком приватного підприємництва в Україні з'явилися фірми, що прийшли на допомогу державі і поступово звели нанівець проблему міських пасажирських перевезень. Маршрутні таксі стали альтернативою міським комунальним автопаркам. Мікроавтобуси стали або заміщати маршрути міського транспорту, або доповнювати їх. При цьому великими автобусами, як правило, користалися пільгові, а значить безкоштовні, категорії пасажирів.

Держава змушена була дозволити АТП купувати, брати під оренду чи використовувати на договірних умовах мікроавтобуси для роботи в режимі маршрутного таксі. Причому, державним автопаркам було видано більше "дозволів", ніж приватним перевізникам. У підсумку міські комунальні транспортні господарства, як правило, залучають до роботи водіїв зі своїми особистими транспортними засобами (мікроавтобусами).

Сьогодні міські перевезення забезпечені рухливим складом усього на 61%. Автобуси нині перевозять до 60% пасажирів, 40% перевезень здійснюються іншими видами транспорту. При цьому, велика половина автобусного парку країни через знос підлягає списанню.

Щоб реанімувати суспільний транспорт, Кабінет міністрів прийняв програму організації вітчизняного виробництва засобів міського пасажирського транспорту.

У транспортному забезпеченні міст головна проблема не у виробництві, а в низькій купівельній спроможності автотранспортних підприємств. Цим підприємствам ледь вистачає грошей на паливо й заробітну плату персоналу. (Адже головне джерело доходу йде від споживача їх послуг, а в Україні 17,5 мільйона громадян мають право пільгового користування суспільним транспортом). На підтримку ж машин на ходу в держбюджеті виділяється в 10 разів менше, ніж необхідно.

Міський електричний транспорт України, що здійснює одну з найважливіших соціальних функцій - надання транспортних послуг населенню великих і середніх міст, і, що сполучить у собі екологічну чистоту й мінімальну тарифну ставку даного виду послуги, завжди був нерентабельним видом транспортної інфраструктури міського господарства.

У даний час проблема компенсації за перевезення пільгового контингенту (за винятком осіб, що постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи) не зважується й у доступному для огляду майбутньому, видимо, не буде вирішена через економічну кризу, що є як причиною неплатоспроможності пасажирів, так і не наповнення бюджетів усіх рівнів.

Сама система технічного обслуговування і ремонтів рухливого складу була створена на витратних передумовах. Це є причиною найтяжкого стану підприємств міського електротранспорту, за винятком деяких прикладів щодо усталеної роботи в тих містах, де міська влада має можливість підтримувати екологічно чистий вид транспорту.

Життя настійно вимагає пошуку і впровадження нової техніки і технологій, що забезпечують зниження витрат на експлуатацію технічних засобів міського електротранспорту при обов'язковому збереженні технічної надійності рухливого складу, що є фундаментом забезпечення безпечної безперебійної роботи міського електротранспорту України.

Основним принципом розвитку міського пасажирського транспорту на перспективу є те, що масовий суспільний транспорт повинен розвиватися в кількісному відношенні і модернізуватися на сучасній основі з використанням передового вітчизняного і закордонного досвіду. Цей принцип розглядається при будь-яких масштабах розвитку легкого індивідуального транспорту, що не повинний бути альтернативою розвитку масового транспорту.

Ігнорування цієї обставини за рубежем у післявоєнні роки, зневажання розвитком масового транспорту, в окремих випадках скорочення, а іноді і майже повна ліквідація його при одночасній бурхливій і нелімітованій автомобілізації приводить у багатьох містах світу до транспортної кризи. Останнім часом розв'язати транспортну проблему за рубежем хочуть за рахунок повернення пріоритету масовому транспорту, прискореного його розвитку і модернізації і створення сприятливих умов для його експлуатації.

Основними задачами розвитку транспортних господарств із ростом міста є максимальне збільшення провізної спроможності масового транспорту й можливе підвищення швидкості сполучення. Необхідно забезпечити швидкий зв'язок житлових районів з вилученими від них пунктами тяжіння за рахунок збільшення довжини транспортної й вуличної мережі, кількості рухливого складу з підвищенням його динамічних якостей і комфортабельності і розвитку швидкісних видів міського транспорту.

Розвиток існуючих і поява нових видів міського транспорту в містах викликає перерозподіл пасажирських перевезень між окремими видами транспорту.

З метою поліпшення умов руху швидко розвиваючого безрейкового автомобільного транспорту, як масового пасажирського, так і легкового і вантажного, у центральних районах міста трамвайні лінії знімаються, причому одночасно трамвайна мережа розвивається в периферійних районах міста.

Поряд із зазначеними напрямками розвитку міського масового транспорту повинні зважуватися й наступні організаційні, науково-технічні і виробничо-технічні проблеми:

• містобудівні заходи, що впливають на раціональну організацію перевезень населення, такі, як скорочення селитебних територій, обмеження росту великого міста й ін.;

• координоване використання і розвиток усіх видів міського транспорту і приміського пасажирського транспорту в зв'язку з ростом міських агломерацій;

• містобудівні рішення з метою підвищення провізної спроможності мережі і швидкості повідомлення міського транспорту, такі, як розв'язки руху в різних рівнях, реконструкція магістралей і транспортних вузлів і ін.;

• комплекс містобудівних і виробничих заходів щодо запобігання забруднення повітряного басейну міста і по зниженню транспортного шуму в містах шляхом обмеження шкідливих викидів автотранспортом, максимального використання електротранспорту, зокрема, прискорення випуску електробусів і електромобілів, раціонального планування магістралей із захистом від транспортного шуму, поліпшення якості рухливого складу;

• збільшення досліджень і досвідчених розробок в області вишукування нових видів міського пасажирського транспорту;

• модернізація і поліпшення існуючих видів міського транспорту з метою підвищення швидкості повідомлення, збільшення провізної спроможності, підвищення комфортабельності поїздки пасажирів, зниження собівартості перевезення пасажирів і т.д., а також типізація рухливого складу;

• комплекс заходів щодо широкої автоматизації і механізації виробничих процесів і впровадженню електронно-обчислювальної техніки для регулювання руху, систем керування, розробки маршрутних систем і обстеження пасажиропотоків.

Перераховані проблеми не вичерпують усього, що потрібно для розвитку міського пасажирського транспорту на перспективу, а визначають лише напрямки удосконалювання системи міського транспорту з метою кращого обслуговування населення міста.