Тема 5. Комунальні ресурси міського господарства план

1. Ресурси в системі потенціалу територій

2. Сутність та принципи формування комунальних ресурсів

3. Основні структурні складові комунальних ресурсів міста

4. Система управління комунальними ресурсами

1. Ресурси в системі потенціалу території

Міський господарський комплекс є складною економічною системою, що складається з комплексу елементів і є визначеною цілісністю об'єктів, які володіють загальними властивостями. Всі атрибути системи (вхід, вихід, процес, зворотний зв'язок, мета) властиві господарському комплексові: починаючи від входу, через процес і закінчуючи виходом, рухаються різні потоки матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, інформації й інших елементів.

Міський господарчий комплекс – це складна економічна система, що складається з комплексу елементів і є визначеної цінністю об’єктів, які спрямовані на забезпечення ефективного економічного розвитку за рахунок максимального залучення у виробництво місцевих ресурсів і використання існуючого досвіду господарювання.

Система (грец. – «складено з частин», «з’єднання», від «з’єдную, складаю») – єдність закономірно пов’язаних між собою предметів, явищ, а також знань про природу та суспільство; — сукупність елементів, взаємозв'язок яких визначає її цілісність, стабільність й адаптивність.

У системі діють інші закони, ніж у навколишнім середовищі, вони визначають її функціонування. Сукупність елементів, що перебувають у відносинах і зв'язках один з одним утворить певну цілісність, єдність.

Способом функціонування економічної системи є господарський механізм, який включає дві функції: забезпечуючу і регулюючу. Забезпечуюча функція спрямована на формування ресурсів достатнього розміру, а регулююча забезпечує їх ефективне використання, спрямована на досягнення стратегічних і тактичних цілей і здійснюється за допомогою управління економічною системою.

Господарський механізм – це система, пристрій, що визначає порядок здійснення господарської діяльності в процесі виробництва, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту і національного доходу. Головною його частиною виступають організаційно - економічні відносини, що охоплюють відносини, що складаються в процесі організації суспільної праці, відносини по обміні результатами діяльності (ринкові відносини) і відносини управління або в більш широкому змісті – господарювання.

Функціонування великих господарські комплексів на рівні міста спрямовано на забезпечення ефективного економічного розвитку за рахунок максимального залучення у виробництво місцевих ресурсів і використання існуючого досвіду господарювання. При цьому в умовах трансформаційного періоду особливо актуальним представляється перегляд традиційних форм і методів управління ними.

Господарським комплексам як особливому виду великих складних динамічних систем властиві наступні ознаки:

• наявність великої кількості елементів, які виконують різні функції;

• складність структури, динамічність поводження елементів і системи в цілому, наявність складних взаємозв'язків між параметрами й елементами системи;

• нерегулярність впливу зовнішнього середовища і наявність стохастичності в поводженні системи;

• здатність системи в процесі взаємодії з зовнішнім середовищем зберігати істотні зміни в деяких заданих границях, забезпечуючи тим самим рівновага системи з зовнішнім середовищем;

• наявність підсистем ієрархічного функціонального характеру, що мають власні цілі функціонування і розвитку.

Економічний потенціал господарського комплексу визначає можливість його функціонування в умовах розширеного відтворення, характеризує стабільність і стійкість, визначає темпи досягнення мети розвитку. Він містить у собі: джерела, можливості, ресурси і запаси. Використання потенціалу здійснюється за рахунок ефективної взаємодії майнового й інтелектуального підкомплексів. Основними факторами росту економічного потенціалу виступають інноваційно-інвестиційна діяльність, розвиток конкурентного середовища і підтримка малого і середнього бізнесу, реструктуризація підприємств з метою адаптації до ринку; комерціалізація діяльності підприємств, одержання комерційного ефекту і використання його на нагромадження і розвиток.

Економічний потенціал є характеристикою внутрішніх можливостей господарського комплексу у виробництві товарів (послуг) і одержанні відповідного доходу. Його величина залежить від кількості і якості економічних ресурсів, які має у своєму розпорядженні підприємство, від здатності адекватно реагувати на зміни ринкової ситуації й адаптуватися до неї.

Потенціал – це сукупні можливості предмета визначати, формувати і максимально задовольняти запити споживачів у товарах і послугах у процесі оптимальної взаємодії з зовнішнім середовищем і раціональним використанням ресурсів.

Ефект – користь, принесена людям і суспільству різницею між витратами й результатами, і здатність цієї різниці задовольняти життєві потреби суспільства, колективів й особистостей.

Сучасне промислове місто представляє найбільш динамічне регіональне утворення, яке використовує побудовану по ієрархічному принципу структуру управління, відіграє важливу роль у макрорегіональному поділі праці, забезпечує тісноту зв'язку між різними галузями промисловості, структурою й обсягами застосовуваних ресурсів.

Промислове місто – один з видів соціальній і просторовій організації населення, що виникає та розвивається на основі об’єднання промислових, наукових, культурних, адміністративних й інших функцій. Як правило, чисельність населення у містах перевищує 10 тис., переважна частина його зайнята в галуззях, не пов’язаних з сільським господарством

Місто включає підсистеми різного ступеня складності: градоутворюючу, градообслуговуючу, архітектурно-містобудівну і населення. До градоутворючей підсистеми відносяться підприємства, організації й установи, продукція і послуги яких призначені для задоволення потреб за рисою міста. Вони є економічною базою міста, і визначають місце міста в системі суспільного виробництва і поділу праці. У градообслуговуючу підсистему входять підприємства, організації й установи, продукція і послуги яких споживаються безпосередньо в місті. Це підприємства місцевої промисловості і житлово-комунальної сфер. Оскільки всі підсистеми міста тісно взаємопов’язані, то вони повинні бути збалансовані. Необхідність пропорційного і гармонічного розвитку структури і господарського комплексу міста, подолання диспропорцій у його функціонуванні обумовлено потребами економічного розвитку і соціального прогресу.

Господарський комплекс міста являє собою сукупність взаємозалежних, взаємообумовлених елементів, які орієнтовані на реалізацію заданої цільової установки і мають здатність до відтворення за рахунок власних ресурсів. Системоутворюючими компонентами при цьому є фінансові, матеріальні і трудові ресурси. Фінансові ресурси представляються вихідним моментом функціонування і розвитку виробництва, першопричиною обороту капіталу і поряд із суб'єктивним фактором – людиною є основою відтворювальних процесів. Економічні системи, що не мають можливості забезпечити фінансами свій розвиток є частиною більш розвинутої системи, який має здатність до самофінансування розширеного відтворення.

Ресурси – один з основних факторів, що визначає можливості муніципальної організації в досягненні результатів. Розрізняють наступні види ресурсів: людські, фінансові, матеріально-технічні, інформаційні, організаційні, політичні, наукові, тимчасові тощо.; – фінансові кошти, інформація, спеціалісти, обладнання, матеріали й інші об’єкти, необхідні для реалізації проекту або виконання діяльності.

Ядром макроекономічної системи, що функціонує на принципах розширеного відтворення, є тріада взаємозалежних блоків показників: трудові ресурси - засоби виробництва - валовий суспільний продукт. У цій тріаді визначальним фактором є наявність трудових ресурсів, що обумовлюють можливе використання необхідної кількості засобів виробництва (виробничі потужності і усі види ресурсів: матеріальні, технологічні й енергетичні), які залучаються у суспільне виробництво, і навпаки наявність останніх дозволяє визначити кількість трудових ресурсів, які можуть бути задіяні у виробничому процесі. У свою чергу, їх сукупне функціонування визначає обсяг виробництва валового суспільного продукту. Ця тріада показників представляє вихідну і кінцеву стадію суспільного виробництва як у цілому, так і на будь-якому рівні керування

Досягнення оптимуму в господарській сфері керування містом полягає у встановленні пропорцій, що забезпечують ефективне функціонування різних форм господарювання. Головними критеріями у виборі форм господарювання виступає кінцевий результат.

Кінцевий результат – можливість робити на одиницю сукупного (живої й упредметненого) праці найбільша кількість кінцевої продукції і підтримка пропорційного стійкого розвитку.

Використання ресурсів міського господарства багато в чому залежить від системи управління комунальною власністю. Вона виходить з того, що, згідно з чинним законодавством України, на території міст здійснюються виключні самоврядні повноваження з володіння, розпорядження та користування майном територіальної громади.

Система управління комунальною власністю міста будується таким чином, щоб виконувати двоєдине завдання. З одному бокові, забезпечити достатню матеріальну інфраструктуру місцевого самоврядування, сприяти комплексному розвитку міста, задовольнити споживи мешканців у гарантованому рівні надання громадських послуг. З іншого бокові, забезпечити ефективне управління майном міста, що є в комунальній власності, в умовах розвитку ринкової економіки, виходячи з повної господарської самостійності учасників ринкових відносин, необхідності сприянню розвитку підприємництва та ефективного партнерства з недержавними структурами, подальшого поширення демонополізації та конкуренції.

Комунальна власність - невід'ємний атрибут місце­вого самоврядування, що є особливою, са­мостійною формою власності, суб'єктом права якої є низовий територіальний колектив. У зарубіж­них країнах її названо муніципальною формою власності. Така форма власності розглядається як один із різновидів публічної, або громадської, власності.

Демонополізація — комплекс економічних і законодавчих мір держави по обмеженню діяльності монополій, створенню конкурентного середовища на внутрішньому ринку.

Конкуренція – суперництво кількох суб’єктів у досягненні схожої мети.

Ця система, у межах повноважень місцевих органів самоврядування, встановлених чинним законодавством України, спрямована на підвищення ефективності функціонування комунальних підприємств, здійснення контролеві за використанням нежитлового фондові міста, облік рухові майна, управління частками майна, що належить територіальній громаді міста в акціонерних товариствах, спільних підприємствах тощо.

Комунальні підприємства — це підприємства, створені уповноваженими органами місцевого самоврядування на основі комунальної форми власності, основною метою яких є забезпечення соціально-економічних потреб територіальної громади.