2. Джерела і шляхи урбанізації

Вивчення містобудування періодів рабовласницького і феодального ладу, епохи капіталізму та соціалізму дає змогу відтворити загальну картину процесу урбанізації.

Урбанізація (лат. urbis - «місто», urbanus – міський) – історичний соціально-економічний процес зростання ролі міст у розвитку суспільства, у соціальній, професійній, демографічній структурі населення, розміщенні продуктивних сил, розвитку науки, у сфері послуг, способі життя, культурі та ін.

Урбанізація – це результат розвитку суспільного поділу праці, передусім відок­ремлення ремесла від землеробства, що зумовило ві­докремлення міста від села. Процес урбанізації впродовж існу­вання людської цивілізації (крім первіснообщинного ладу) відбувався на основі поступового зростання продуктивності праці в сільському господарстві й відпливу населення з села в місто.

Розглянемо основні поняття, пов'язані з розвитком міських поселень.

Урбанізація – це зростання числа міських поселень і підвищення питомої ваги міського населення в загальній чисельності населення.

Урбанізація розглядається і як концентрація населення і виробництва в містах, а також повсюдне розповсюдження міського способу життя.

Відзначимо ще одне визначення: урбанізація – це історичний процес підвищення ролі міста в розвитку суспільства, який охоплює зміни в розміщенні виробництва і перш за все в розселенні населення, його соціально-професійній, демографічній структурі, способі життя, культурі і т.д.

Терміном «урбанізація» часто позначають просто зростання частки міського населення, помічає А. Алексєєв, але точнішим буде трактування цього терміну як процесу розповсюдження міського способу життя. Ще точніше урбанізацію можна визначити як процес концентрації, інтеграції і інтенсифікації діяльності.

Урбанізація є складним процесом, що зачіпає всі сторони життя населення: демографічну, соціальну, економічну і ін. Основним показником урбанізації є зростання чисельності городян і їх долі у всьому населенні (урбанізація «вшир»). Процес розповсюдження міського способу життя на сільську місцевість називається рурбанізацією (від англ., rural - «сільський»), яка найбільш поширена в приміських зонах.

Урбанізація – інтегральний і глобальний процес, що приводиться в дію безліччю різноманітних чинників і що має свою вираженість у вигляді міст, особливо крупних, і складніших форм міського розселення.

Урбанізація охоплює всі країни. В ході урбанізації відбувається послідовне і багатобічне ускладнення міст як своєрідних соціально-економічних організмів і містобудівних систем. Зростають роль і значення великих міст, з їх середовища виділяються найбільші міста, далі міста-мільйонери і багатомільйонні міста. Причому міста не тільки збільшуються в розмірах, але і набувають вищого рівня своєї організації – функціональної і планувальної; міняється їх місце в територіальній організації суспільства. Таким чином, велике місто не збільшилося в розмірах малий або середній. Міста в процесі свого зростання як би піднімаються по ступенях міської ієрархії.

Урбанізація – процес просторовий. Він відбувається, розвивається, міняє темпи і напрями під сильною дією територіально диференційованих чинників. Місто – об'єкт, для виникнення і формування якого найважливіше значення має географічне або економіко-географічне положення. Географічне положення – найважливіший ресурс розвитку міста.

Просторовість урбанізації виражається і в тісному її зв'язку з територіальною концентрацією діяльності.

Як вважають найбільші французькі дослідники географії міст Жаклін Боже-Гарньє і Жорж Шабо, «феномен урбанізації – це, поза сумнівом, одна з самих вражаючих рис сучасної цивілізації». Саме в другій половині XIX ст. з'явився феномен урбанізації, бо тоді нові міста і нові квартали в старих містах множилися і росли із швидкістю урагану. З'явилося навіть визначення «міста-гриби». Так, в 1850-1900 рр. чисельність населення земної кулі зросла на 37,3%, а зростання міського населення - на 192% .

Таким чином, урбанізація – один з найважливіших глобальних процесів сучасного світу.

Сучасна урбанізація володіє трьома загальними рисами, характерними для більшості країн світу. Усі країни світу можна згрупувати за темпами і рівнем урбанізації.

За темпами урбанізації виділяють:

1. Швидкі темпи росту міського населення.

2. Концентрація населення і господарства в основному у великих містах.

3. «Розповзання» міст, розширення їхньої території.

Темпи урбанізації багато в чому залежать від її рівня.

По рівню урбанізації виділяють такі країни:

• високо урбанізовані;

• середньо урбанізовані;

• слабко урбанізовані.

Перспективи і процес урбанізації розвиваються дуже нерівномірно. Інтенсивність урбанізації в країнах істотно залежить від рівня їхнього промислового розвитку. У найменш індустріально розвинутих країнах рівень урбанізації ледь досягає 10%, а в найбільш розвинутих складає 60-70%. В міру промислового росту країн, що розвиваються, ступінь їхньої урбанізації буде прагнути до рівня розвинутих у промисловому відношенні держави. Це перший великий резерв росту урбанізації. Другий резерв – це подальший ріст міст промислово розвинутих країн.

Соціальний аспект трансформації села в місто полягає головним чи­ном у формуванні організованого соціального ядра і початку соціального розподілу праці. Стосовно природи, у містах виявляється тенденція до зміни, знищення або заміни звичайних умов місцевості штучними, які посилюють владу людини і створюють ілюзію її повної незалежності від природи.

Виділяють три основних типи історичних міст, які різко відрізняються між собою рівнем урбанізації (рис.1):

1. давні міста (до IV ст. до н.е.);

1. середньовічні міста (V – середина XVII ст.);

2. міста нового і новітнього часів (із середини XVIII ст. до наших днів).

Рис. 1. Основні типи історичних міст

Давні міста, незважаючи на їх розміри та велику кількість мешканців, навряд чи можна назвати урбанізованими.

На першій стадії урбанізації, місто практично мало чим відрізняється від села, яке також було відгороджене від полів земляним валом або часто­колом, мало постійну забудову, загальні місця поховання і звалищ. У селі вже були ритуальні будівлі, які виділялись серед примітивної забудови.

Раннє місто, як і село, використовувало, в основному, органічні джере­ла енергії – рослинні та тваринні, місцеві джерела води. Як для однієї, так і для іншої форми розселення були характерними тривалий обробіток землі, використання у вигляді добрив людських і тваринних екскрементів. Цей період розвитку поселень відрізняється низькою концентрацією неорганічних відходів – скляних і металевих, а також відсутністю заб­руднення повітря. Розмір міста і кількість його населення на першій стадії урбанізації залежали від площі і продуктивності сільськогоспо­дарських земель. Оточуючі місто природно-територіальні комплекси пе­ребували у рівновазі та взаємозв'язку.

Друга стадія урбанізації пов'язана з подальшим економічним роз­витком, який характеризується інтенсивним використанням сільських природних і трудових ресурсів. Переробка сільськогосподарської сиро­вини, а також гірничі розробки і виплавка металів вимагали залучення такої кількості населення, яку б могла прогодувати земля, що належала місту. Розвиток економічних зв'язків між містами зумовив будівництво доріг, розвиток морського і річкового транспорту. Ця стадія відрізняється, в основному, лише деякою перевагою міста над сільськогосподарським оточенням.

Третя стадія урбанізації, яка збіглася з періодами технічної і науково-технічної революції, відрізняється стійкою перевагою урбанізованого середовища над природними ландшафтами і трансформацією невеликих урбанізованих територій у великі. На даній стадії природне середовище міста якісно змінюється, зумовлюючи негативні екологічні і соціальні наслідки.

Таким чином процес формування міст можна умовно підрозділити на три стадії (рис.2).

Рис. 2. Стадії урбанізації та їх особливості

На першій стадії урбанізації, що тривала до ХVI-XVII століття, городяни в основному використовували місцеві джерела харчування і води, енергію водяних і вітряних млинів, коней і інших домашніх тварин. У виробництві переважала ручна праця.

Друга стадія урбанізації збіглася з розвитком сухопутного і водяного транспорту, доріг. У XVIІ столітті відзначається великий ріст кількості міст і чисельності їхнього населення.

Початок третьої стадії урбанізації відноситься до періоду кінця XVIII – початку XIX століття і зв'язується з промисловою революцією. Промислова революція і формування технологічно­го способу виробництва на машинній праці посилюють процес урбанізації. До 1900 р. першою урбанізованою країною в сучасному розумінні стала Великобританія, а до другої половини ХХ століття практично всі індустріальні країни перетворилися в урбанізовані.

Темп урбанізації, що прискорюється, на сучасному етапі зв'язаний з подальшим розширенням енергетичних потреб суспільства, появою і розвитком нових типів транспорту, збільшенням системи комунальних послуг, високим рівнем комфорту, збільшенням системи комунальних послуг, високим рівнем комфорту життя, інтелектуального спілкування.

Процес концентрації населення в містах різко прискорився, але він не є цілеспрямованим – це природне явище самоорганізації суспільства.

Урбаністична концентрація – це висока сукупність різних об'єктів і видів діяльності і пов'язаного з ним населення на вельми обмеженій території. На думку Г.М. Лаппо, місто – особливий вид територіальної концентрації, специфічне, якісне явище, яке характеризується не тільки масштабами концентрації, але і істотною різноманітністю.

Разом із загальним зростанням населення все більш серйозні проблеми природокористування висуваються концентрацією населення в великих містах. Криза міст стала одним з яскравих проявів загальної світової кризи. Проблеми урбанізації по суті своїй носять соціальний характер. Добровільні переміщення (міграції) населення стимулюються в напрямах, відповідних потребам економічного розвитку і екологічної рівноваги. Загальна перспектива полягає у формуванні єдиної системи розселення, побудованої на оптимальному обліку вимог економіки, необхідності збереження чистоти місця існування, створення для людей найсприятливіших умов праці і відпочинку.

За даними дослідження середня щільність населення України станом на 1 січня 2005 р. склала 78 чол./км²; у містах сконцентроване 67,7% всього населення. Це обумовлено не стільки комфортнішими умовами мешкання, скільки розвитком агломеративних форм розселення, що мають кращі умови для реалізації більшості напрямів людської діяльності і поліпшення екологічного стану.

У містах ефективніше організовувати виробництво, торгівлю, учбові комплекси, крупне місто ефективніше з погляду економіки, форм функціонування виробничої діяльності. Елементи вигоди поки що є такими, що визначають у формуванні життя. Питання здоров'я, зручності і багато інших відступають на другий план.

Відбувається зосередження населення на конкретній території міста, швидко ростуть, поглинають прилеглі поселення і з'єднуються один з одним. Це породжується принциповими технічними зрушеннями і структурним реформуванням економіки.

Таким чином для сучасної урбанізації характерний процес злиття крупних міст з передмістями, тобто міська агломерації.

Агломерація (від лат. agglomerare – приєднувати) – компактне розташування, угрупування поселень, об'єднаних не тільки в територіальному сенсі, але і тих, що володіють розвиненими виробничими, культурними, рекреаційними зв'язками. Термін відноситься переважним чином до поселень міського типу.

У Англії такі скупчення називають конурбаціями (від лат.con - «разом», urbus - «місто»), в США – метрополісами (від греч. metropolis - «головне місто, столиця»). У складі міської агломерації звичайно виділяють головне місто (ядро агломерації) і оточуючі його населені пункти. Така агломерація називається моноцентричною (наприклад, Санкт-Петербург, Париж). Якщо центральних міст декілька, то агломерацію називають поліцентричною.

Межі агломерації демографи звичайно визначають по інтенсивності трудових і культурно-побутових зв'язків між центром і периферією. Вважається, що межі міської агломерації не виходять за межі двогодинної транспортної доступності центру, а при сучасному розвитку приміського міського транспорту складає зону радіусом 50-60 км.

Межі міської агломерації звичайно не співпадають з адміністративними межами, що утрудняє облік і численні розрахунки. Тому в США, наприклад, введена облікова одиниця SMSA (стандартний метрополітенівський статистичний ареал). До SMSA віднесені графства, в яких населення в основному не пов'язане з сільським господарством і які тяжіють до одного міста (рідко - до двох). SMSA дають точніші статистичні дані по сучасних містах.

Моноцентрична агломерація на однорідній території має вид морської зірки з променями - транспортними напрямами.

У агломерації розвинених країн спостерігається процес субурбанізації.

Субурбанізація – швидше зростання населення приміських зон порівняно з центрами міст і агломерації. У основі процесу лежить ряд причин: зростаючі ціни земельних ділянок в центрах і, отже, ціни житла; середовище, що погіршується; вдосконалення транспортних умов для пересування в приміських зонах і ін.

Центри агломерації, так звані «смеркові зони», все більше стають місце проживанням маргінального населення (у США це негри, мексиканці, пуерториканці). Втеча населення в передмістя викликає переміщення туди виробництва.

Міська агломерація об'єднується тісними зв'язками:

1) трудовими (людина живе в одному місті, а працює у другому);

2) культурно-побутовими (поїздки за послугами);

3) виробничими (постачання сировини, матеріалів, напівфабрикатів);

4) інфраструктурними - сумісне використання комунікацій, мереж (енерго-, водо-, тепло-, газопостачання, каналізації), споруд для очищення стоків, систем видалення і переробки сміття, автодоріг.

До початку XX ст. термін «агломерація» застосовувався для визначення територіальних скупчень промислових підприємств, а для позначення процесу великої концентрації населення в містах його ввів А. Вебер (1903). У міру того як крупні міста розросталися і в сферу їх впливу вливалися все нові міські і сільські поселення, цей термін став застосовуватися і для позначення нових територіальних утворень.

Основні риси таких утворень:

1) тісні економічні зв'язки по комбінуванню і кооперації промислових підприємств між виробництвом і споживанням промислової і сільськогосподарської продукції (показниками тісноти цих зв'язків є значно могутніші вантажопотоки в межах агломерації в порівнянні із зовнішніми вантажопотоками);

2) трудові (частину тих, що працюють на підприємствах і в установах одного поселення проживають в інших поселеннях, тобто в межах агломерації спостерігається взаємозв'язане розселення і відбуваються щоденні маятникові трудові міграції між головним, містом і поселеннями приміської зони, а також між цими поселеннями);

3) культурно-побутові і рекреаційні (установи або місця відпочинку одного або декількох поселень частково обслуговують жителів інших поселень, відбуваються щоденні або щотижневі маятникові міграції з культурно-побутовою або рекреаційною метою);

4) тісні адміністративно-політичні і організаційно-господарські (що викликають повсякденні ділові поїздки між поселеннями агломерації – у справах виробництва, служби і суспільної роботи).

Які стадії проходять агломерації?

На думку Н. Алісова і Б. Хорева, вони характеризуються так:

1) чисельність населення ядра збільшується, а зовнішньої (приміської) зони зменшується за рахунок міграції в ядро, в цілому чисельність населення агломерації росте;

2) ядро сильно росте, зовнішня зона також росте, сильна концентрація у всій агломерації;

3) ядро продовжує рости і найбільш висока концентрація в приміській зоні, агломерація продовжує рости;

4) населення ядра починає скорочуватися, але в приміській зоні воно збільшується, агломерація в цілому росте;

5) чисельність ядра скорочується, в приміській зоні продовжується зростання, але чисельність населення в агломерації зменшується (ця стадія нині характерна для низки країн);

6) скорочується і чисельність населення ядра, і його чисельність в зовнішній зоні, населення агломерації зменшується.

Існує також така форма розселення, в якій роль «лідера» грає не один, а два або група міст; деякі автори застосовують в цьому випадку термін «конурбація».

До конурбацій слід відносити поліцентричні високорозвинені системи міських поселень.

Але звичайно такі системи перетворяться в моноцентричні (з одним центром), в цьому випадку стирається відмінність між конурбацією і агломерацією.

Деякі автори терміни «агломерація» і «конурбація» застосовують як рівноправні. Різниця полягає в тому, що агломерація складалася при «приєднанні» крупним містом оточуючих його територій, а конурбація – при злитті декількох часто рівнозначних в економічних відносинах і по людності міст.

Агломераційні процеси в розвинених країнах йдуть по шляху злиття окремої агломерації в мегаполіси. Таким чином особливістю сучасного етапу урбанізації є укрупнення міст, злиття близько розташованих міст і селищ у єдиний гігантський міський комплекс – мегаполіс.

Мегаполіс (від греч. мegalu - «великий», polls - «місто») – велика кількість зрощеної один з одним сусідньої міської агломерації. Перший мегаполіс (Босваш на Атлантичному побережжі США) сформувався у середині XX ст. Зараз виділяється понад 40 мегаполісів, що склалися і що формуються.

У таблиці 1 розглянемо найбільші мегаполіси світу.

По деяких прогнозах, у перспективі практично все населення планети буде жити в містах. У той же час у багатьох країнах серед найбільш заможних шарів населення спостерігається стійка тенденція селитися далеко за межами міста, на сприятливих в екологічному відношенні територіях, використовуючи міста, в основному, як місце додатка праці й затрачаючи на щоденні поїздки туди й назад по кілька годин.

На рубежі ХХ і ХХІ століть населення Землі, за даними ООН, досягло 6 млрд. чоловік. При цьому темпи росту населення різко підсилилися в другій половині ХХ століття. До цього ж періоду спостерігається різке збільшення міського населення, чисельність якого на рубежі століть наблизилося до 3 млрд. чоловік, що складає половину населення Землі.

Таблиця 1

Найбільші мегаполіси миру

Мегаполіси	Кількість агломерацій	Населення, млн. чол.	Площа, тис. км^2	Щільність, чол./км
Босваш (Бостон - Вашингтон)	40	45	100	450
Чипітс (Чикаго - Пітсбург)	35	35	160	220
Сансан (Сан-Францисько-Сан-Дієго)	15	25	100	250
Токвйдо (Токіо-Осака)	20	60	70	800
Англійський (Лондон - Ліверпул)	30	30	60	500
Рейнський (Рандстад – Рейн – Рур – Рейн - Майн)	30	30	60	500

Наприклад, в Україні подібні міські об'єднання сформувалися в Донбасі: Горлівка – Донецьк – Макіївка, Краматорськ – Костянтинівна – Слов'янськ і ін. Ці міста одержали назву конурбацій.

Урбанізація розглядається вченими й суспільною думкою як, загалом, прогресивне явище, позитивна тенденція розвитку світу, як деякий об'єктивний процес, пов'язаний із забезпеченням для все більшого числа жителів планети умов для більш зручного і комфортабельного життя, для більш повного розвитку здібностей, для більш захищеного і здорового життя. Звичайно, урбанізацію супроводжують не тільки позитивні зміни в житті людей, але й негативні.